Sidereus Nuncius

Sidereus Nuncius (з лат. Зоряне повідомлення) — короткий астрономічний трактат латиною, опублікований Галілео Галілеєм 13 березня 1610 року. Це була перша наукова робота, заснована на спостереженнях, зроблених за допомогою телескопа . Містить результати початкових спостережень Місяця, зірок і супутників Юпітера. Його публікація вважається витоком сучасної астрономії і викликала крах геоцентричної теорії.

«Sidereus Nuncius»

Автор	Галілео Галілей^[1]
Назва мовою оригіналу	лат. Sidereus Nuncius
Країна	Італія
Мова	латина
Тема	астрономія
Жанр	нон-фікшн^[d]
Видано	1610^[1]
Sidereus Nuncius у Вікісховищі

Зображення фаз Місяця у Sidereus Nuncius.

У своїх спостереженнях за Місяцем Галілей помітив, що лінія, яка відокремлює день від ночі (термінатор), мала нерівності на світлих ділянках, а в темних областях була набагато гладкішою. З цих спостережень він зробив висновок, що темні області є плоскими і низинними, тоді як світлі ділянки покриті орографічними нерівностями. З відстані освітлених гір біля термінатора він оцінив їх висоту приблизно у 6 км, що суперечило усталеній арістотелівській космології, яка стверджувала, що небо ідеальне, а небесні тіла — досконалі сфери.

Спостерігаючи за зорями, Галілей відкрив у свій телескоп більш ніж в десять разів більше зірок, ніж неозброєним оком, опублікувавши небесні карти пояса Оріона і Плеяд. Коли він спостерігав за туманними зірками, описаними в «Альмагесті» Клавдія Птолемея, він виявив, що вони складалися з безлічі зірок, нерозрізнених людському оку (пізніше стали відомі як розсіяні скупчення). З цього факту він зробив висновок, що туманності і сам Чумацький Шлях складаються з скупчень зірок, занадто малих і близьких один до одного, щоб їх можна було розпізнати неозброєним оком.

Однак саме в останній частині «Sidereus Nuncius» Галілей показує свої найважливіші відкриття. Галілей повідомляє про свої спостереження за чотирма зірками поблизу Юпітера та їхній рух навколо планети. У трактаті він представляє спостереження їхнього взаємного розташування між січнем і березнем 1610 року. З того факту, що ці зірки змінювали своє взаємне положення ніч за ніччю, завжди зберігаючи орієнтацію на одній прямій, він зробив висновок, що вони супутники Юпітера.

На момент публікації цієї роботи Галілей був професором математики Падуанського університету. Прагнучи отримати заступництво Великого герцога Тоскани Козімо II Медічі, він присвятив працю цьому італійському вельможі, назвавши чотири супутники Юпітера «планетами Медічі». Пізніше ці тіла назвали супутниками Галілея: Іо, Європа, Каллісто і Ганімед .

Примітки

1. Berry A. A Short History of Astronomy — London: John Murray, 1898.
   d:Track:Q19939115d:Track:Q84d:Track:Q19025604d:Track:Q1232629

Посилання

• (латиниця)
• Повний текст Сідереуса Нунція [ 11 лютого 2022 у Wayback Machine.] під редакцією Національного музею науки і техніки Іспанії (іспанська pdf).