Тайфунник новозеландський Охоронний статус На межі зникнення МСОП 3 1 Біологічна класифікація Домен Еукаріоти Eukaryota

Тайфунник новозеландський

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	Буревісникоподібні (Procellariiformes)
Родина:	Буревісникові (Procellariidae)
Рід:	Тайфунник (Pterodroma)
Вид:	Тайфунник новозеландський

Біноміальна назва

Pterodroma magentae
( & Salvadori, 1869)

Синоніми

Aestrelata magentae

Посилання

Вікісховище:	Pterodroma magentae
Віківиди:	Pterodroma magentae
ITIS:	562559
МСОП:	22698049
NCBI:	53676

Тайфу́нник новозеландський (Pterodroma magentae) — вид буревісникоподібних птахів родини буревісникових (Procellariidae). Ендемік архіпелагу Чатем.

Опис

Новозеландський тайфунник — морський птах середнього розміру, середня довжина якого становить 38 см, а вага 400-580 г. Довжина крила становить 30,5 см, довжина дзьоба 33 мм, довжина цівки 41 мм. Голова, шия, верхня частина тіла і верхня частина грудей рівномірно коричнювато-сірі. Нижня частина грудей, живіт і гузка білі. Нижня сторона крил коричнева. Дзьоб чорний, лапи зверху чорні, знизу рожеві.

Історія

Скам'янілі знахідки і історичні записи вказують на те, що новозеландські тайфунники були найбільш численними риючими морськими птахами на острові Чатем, хоча і не було знайдено підтверджень того, що цей вид зустрічався на інших островах. Моріорі, корінні мешканці архіпелагу Чатем, полювали на цих птахів, на що вказують знахідки кісток тайфунників в смітникових насипах.

Голотип новозеландського тайфунника був спійманий Енріко Джильолі 22 липня 1876 року під час подорожі на італійському кораблі Magenta (від назви цього корабля походить і видова назва птаха). Координати місця збору голотипа були визначені як 39°38'п.ш. і 125°58'з.д. Джильолі стверджував, що спостерігав новозеландського тайфунника ще двічі в серпні 1867 року. Однак в подальшому вид не спостерігався 111 років, поки новозеландський тайфунник не був заново відкритий Девідом Крокетом 1 січня 1978 року на південному заході острова Чатем. Ще через 10 років була знайдена гніздова нора птаха.

Поширення і екологія

Новозеландські тайфунники живляться кальмарами і рибою. Вони гніздяться в норах довжиною до 5 м, які розміщуються між корінням дерев в густому лісі. Сезон розмноження триває з вересня по травень. Самці займають нори за 1-3 роки до формування пар і початку розмноження. Самиці, що не розмножуються, рідко відвідують колонії. Дослідження показали, що самці повертаються в колонію у віці 3-10 років, самиці у віці 4-9 років, а перші спроби розмноження птахи зазвичай роблять у віці 5 років. Новозеландські тайфунники формують тривалі моногамні пари на все життя. В кладці 1 яйце, насиджують і самиці, і самці, інкубаційний період триває 53 дні. Пташенята залазять на дерева, з яких злітають в море. Тривалість життя новозеландських тайфунників становить понад 34 роки.

Збереження

МСОП класифікує цей вид як такий, що перебуває на межі зникнення. У 2004 році популяція новозеландських тайфунників становила 120 птахів, станом на 2012 рік загальна популяція цього виду оцінювалася у 150-200 птахів. Їм загрожує хижацтво з боку інтродукованих хижих ссавців, зокрема щурів, котів і свиней.

Примітки

BirdLife International (2016). Pterodroma magentae: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 25 вересня 2022
H.H. Giglioli & T. Salvadori. On some new Procellariidae collected during a Voyage round the World in 1865–68 by H. I. M.'s S. 'Magenta'. „Ibis”. ser. II vol. V (XVII), ss. 61–62, 1869.
Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .
Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Petrels, albatrosses. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 25 вересня 2022.
Aikman, Hilary; Miskelly, Colin (2004). Birds of the Chatham Islands (PDF). DOC.
Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 237. ISBN .
Crockett, David E. (1 січня 1994). Rediscovery of Chatham Island Taiko Pterodroma magentae. Notornis. 41 (sup): 49—60.

Джерела

Brooke, M. (2004): Albatrosses and Petrels Across the World. Oxford University Press, Oxford, UK.
Onley, Derek and Paul Scofield (2007) Albatrosses, Petrels and Shearwaters of the World Helm Field Guides
Harrison, Peter. Seabirds of the World: A Photographic Guide. Princeton University Press, Princeton, New Jersey, 1987,
Marchant S, Higgins PJ (1990) Handbook of Australian, New Zealand & Antarctic birds, Volume 1, Part A: Ratites to Petrels, Vol. Oxford University Press, Melbourne

Посилання

Critically endangered seabird losing its pulling power TerraNature, 23 April 2008
Imber, M.J., Tennyson, A.J.D, Taylor, G.A, and Johnston, P. (1998): A second intact specimen of the Chatham Island Taiko (Pterodroma magentae). Notornis 45(4): 247–254.
Chatham Island taiko recovery plan 2001-2011 (Threatened Species Recovery Plan 36) (PDF). Department of Conservation, Wellington, New Zealand. 2001. Процитовано 19 вересня 2007.

Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[iucn-1] BirdLife International (2016). Pterodroma magentae: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 25 вересня 2022

[oryg-2] H.H. Giglioli & T. Salvadori. On some new Procellariidae collected during a Voyage round the World in 1865–68 by H. I. M.'s S. 'Magenta'. „Ibis”. ser. II vol. V (XVII), ss. 61–62, 1869.

[3] Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .

[ioc-4] Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Petrels, albatrosses. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 25 вересня 2022.

[:0-5] Aikman, Hilary; Miskelly, Colin (2004). Birds of the Chatham Islands (PDF). DOC.

[6] Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 237. ISBN .

[7] Crockett, David E. (1 січня 1994). Rediscovery of Chatham Island Taiko Pterodroma magentae. Notornis. 41 (sup): 49—60.