Західна миша олень або західна миша олень Peromyscus sonoriensis є гризуном що походить із Північної Америки Цей вид шир

Західна миша-олень або західна миша-олень (Peromyscus sonoriensis) є гризуном, що походить із Північної Америки. Цей вид широко поширений по всій західній половині континенту, переважно в районах на захід від річки Міссісіпі.

Peromyscus sonoriensis

In Linn County, Kansas
Біологічна класифікація
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Мишоподібні (Rodentia)
Родина:	Хом'якові (Cricetidae)
Підродина:	Neotominae
Рід:	Peromyscus
Вид:	P. sonoriensis
Біноміальна назва
*Peromyscus sonoriensis* (J. A. Wagner, 1845)

Western deer mouse

In Linn County, Kansas
Scientific classification
Kingdom:	Animalia
Phylum:
Class:	Mammalia
Order:	Rodentia
Family:	Cricetidae
Subfamily:	Neotominae
Genus:	Peromyscus
Species:	P. sonoriensis

*Peromyscus sonoriensis* (J. A. Wagner, 1845)

Таксономія

Раніше її плутали зі східною мишою-оленем (P. maniculatus), причому обидва види були об’єднані в P. maniculatus як північноамериканська миша-олень. Однак через значні морфологічні варіації видів завжди існувала плутанина щодо фактичної таксономії P. maniculatus. Дослідження 2019 року виявило значні генетичні розбіжності цього виду та розділило його на два: maniculatus представляє «східну» групу, а sonoriensis — «західну».

Опис

P. sonoriensis вкрита м’якою шерстю, яка варіюється від сірого до коричневого кольору, але всі мають характерний білий живіт і білі лапи. Як і їхній близький родич, P. maniculatus, вони мають багато підвидів, у тому числі характерну «лісову» та «лугову» морфи. «Лісова» морфа має довгий хвіст, великі вуха та довгі задні лапи та населяє західні бореальні ліси, а також прибережні ліси на заході Сполучених Штатів. Морфа «пасовища» має короткі хвости, маленькі вуха та маленькі лапки, вона населяє прерії та луки внутрішнього континенту та поширена у пустелях південного заходу Америки.

Поширення і середовище проживання

Peromyscus sonoriensis є поширеним видом у районах Північної Америки на захід від річки Міссісіпі. Вони густонаселені в західних горах і живуть у лісистих районах і районах, які раніше були лісистими. Миші-олені мешкають у різноманітних рослинних угрупованнях, включаючи луки, чагарники, ліси та ліси. Під час дослідження дрібних ссавців на 29 ділянках у субальпійських лісах у Колорадо та Вайомінгу миша-олень мала найвищу частоту появи; проте вона не завжди була найпоширенішим дрібним ссавцем. Миші-олені потрапили в пастку в чотирьох з шести лісових громад у східному Вашингтоні та північному Айдахо, і вони були єдиним гризуном у савані сосни пондерози (Pinus ponderosa).

Незважаючи на те, що цей вид зустрічається на більшій частині західної Північної Америки, він відсутній у деяких частинах південного заходу Сполучених Штатів і більшій частині Мексики, де замість на заміну йому приходять схожі південні миші-олені (P. labecula) і чорновуха миша (P. melanotis)., Нижня Каліфорнія та більша частина Каліфорнії на південь від затоки Сан-Франциско, де її замінює миша-олень (P. gambelii), прибережний регіон тихоокеанського північного заходу від Вашингтона на північ, де її замінює північно-західна миша-олень (P. keeni), і Юкон в Канаді, де її замінює юконська миша-олень (P. arcticus).

Розмноження і тривалість життя

Вид є полігінним, тобто тоді, коли один самець спаровується з кількома самками.

Період розмноження

В окрузі Пламас, штат Каліфорнія, миші-олені розмножувалися в грудні в рік щогли (як м’які, так і тверді щогли), але припинили розмноження в червні року поганого щогли. Миші-олені розмножуються протягом року в долині Вілламетт, але в інших районах узбережжя Орегону зазвичай панує затишшя під час найвологішої та найхолоднішої погоди. У південно-східній Аризоні принаймні одна третина спійманих мишей-оленів була в стані розмноження взимку.

Довговічність і смертність

О'Фарелл повідомив, що популяція мишей-оленів у великому полині / лугах повністю змінилася (наприклад, не залишилося жодної дорослої особини початкової популяції) протягом одного літа.

Хижаки

Миші-олені є важливою здобиччю для змій (Viperidae), сов (Strigidae), норок (Neovison vison), куниць (Martes americana) та інших куницевих, а також скунсів (Mephitis і Spilogale spp.), рисей (Linx rufus), домашніх котів (Felis catus), койотів (Canis latrans), лисиць (Vulpes і Urocyon spp.) і кільчастих котів (Bassariscus astutus). На них також паразитує Cuterebra fontinella.

Список літератури

Greenbaum, I. F. та ін. (October 2019). Taxonomy and phylogenetics of the Peromyscus maniculatus species group. Special Publications, Texas Tech University. 71: 559—575.
Explore the Database. www.mammaldiversity.org. Процитовано 19 червня 2021.
Jameson, E W (1952). Food of Deer Mice, Peromyscus maniculatus and P. boylei, in the Northern Sierra Nevada, California. Journal of Mammalogy. 33 (1): 50—60. doi:10.2307/1375640. JSTOR 1375640.
Whitaker, John O., Jr. (1980). National Audubon Society field guide to North American mammals. New York: Alfred A. Knopf, Inc.
Raphael, Martin G. (1987). Nongame wildlife research in subalpine forests of the central Rocky Mountains. In: Management of subalpine forests: building on 50 years of research: Proceedings of a technical conference; 1987 July 6–9; Silver Creek, CO. Gen. Tech. Rep. RM-149. Fort Collins, CO: U.S. Department of Agriculture, Forest Service, Rocky Mountain Forest and Range Experiment Station: 113–122
Hoffman, G. R. (1960). The Small Mammal Components of Six Climax Plant Associations in Eastern Washington and Northern Idaho. Ecology. 41 (3): 571—572. doi:10.2307/1933338. JSTOR 1933338.
Sullivan, Janet (1995). Peromyscus maniculatus. Index of Species Information. Fire Effects Information System, US Forest Service. Процитовано 20 червня 2021. Ця стаття містить текст з джерела, що зараз в суспільному надбанні.
Advances in the study of Peromyscus (Rodentia). Lubbock, Tex., USA: Texas Tech University Press. 1989. ISBN . OCLC 19222284.
Baker, Rollin H. (1968). "Habitats and distribution". In: King, John Arthur, ed. Biology of Peromyscus (Rodentia). Special Publication No. 2. Stillwater, OK: The American Society of Mammalogists 98–126.
Maser, Chris; Mate, Bruce R.; Franklin, Jerry F.; Dyrness, C. T. (1981). Natural history of Oregon Coast mammals. Gen. Tech. Rep. PNW-133. Portland, OR: U.S. Department of Agriculture, Forest Service, Pacific Northwest Forest and Range Experiment Station.
Brown, J. H.; Zeng, Z. (1989). Comparative Population Ecology of Eleven Species of Rodents in the Chihuahuan Desert. Ecology. 70 (5): 1507—1525. doi:10.2307/1938209. JSTOR 1938209.
O'Farrell, Michael J (1978). Home range dynamics of rodents in a sagebrush community. Journal of Mammalogy. 59 (4): 657—668. doi:10.2307/1380131. JSTOR 1380131.
Cogley TP (1991). Warble development by the rodent bot Cuterebra fontinella (Diptera: Cuterebridae) in the deer mouse. Veterinary Parasitology. 38 (4): 275—288. doi:10.1016/0304-4017(91)90140-Q. PMID 1882496.

[Greenbaum2019-1] Greenbaum, I. F. та ін. (October 2019). Taxonomy and phylogenetics of the Peromyscus maniculatus species group. Special Publications, Texas Tech University. 71: 559—575.

[2] Explore the Database. www.mammaldiversity.org. Процитовано 19 червня 2021.

[Sierra-3] Jameson, E W (1952). Food of Deer Mice, Peromyscus maniculatus and P. boylei, in the Northern Sierra Nevada, California. Journal of Mammalogy. 33 (1): 50—60. doi:10.2307/1375640. JSTOR 1375640.

[r127-4] Whitaker, John O., Jr. (1980). National Audubon Society field guide to North American mammals. New York: Alfred A. Knopf, Inc.

[r95-5] Raphael, Martin G. (1987). Nongame wildlife research in subalpine forests of the central Rocky Mountains. In: Management of subalpine forests: building on 50 years of research: Proceedings of a technical conference; 1987 July 6–9; Silver Creek, CO. Gen. Tech. Rep. RM-149. Fort Collins, CO: U.S. Department of Agriculture, Forest Service, Rocky Mountain Forest and Range Experiment Station: 113–122

[r55-6] Hoffman, G. R. (1960). The Small Mammal Components of Six Climax Plant Associations in Eastern Washington and Northern Idaho. Ecology. 41 (3): 571—572. doi:10.2307/1933338. JSTOR 1933338.

[7] Sullivan, Janet (1995). Peromyscus maniculatus. Index of Species Information. Fire Effects Information System, US Forest Service. Процитовано 20 червня 2021. Ця стаття містить текст з джерела, що зараз в суспільному надбанні.

[8] Advances in the study of Peromyscus (Rodentia). Lubbock, Tex., USA: Texas Tech University Press. 1989. ISBN . OCLC 19222284.

[r3-9] Baker, Rollin H. (1968). "Habitats and distribution". In: King, John Arthur, ed. Biology of Peromyscus (Rodentia). Special Publication No. 2. Stillwater, OK: The American Society of Mammalogists 98–126.

[r79-10] Maser, Chris; Mate, Bruce R.; Franklin, Jerry F.; Dyrness, C. T. (1981). Natural history of Oregon Coast mammals. Gen. Tech. Rep. PNW-133. Portland, OR: U.S. Department of Agriculture, Forest Service, Pacific Northwest Forest and Range Experiment Station.

[r17-11] Brown, J. H.; Zeng, Z. (1989). Comparative Population Ecology of Eleven Species of Rodents in the Chihuahuan Desert. Ecology. 70 (5): 1507—1525. doi:10.2307/1938209. JSTOR 1938209.

[r88-12] O'Farrell, Michael J (1978). Home range dynamics of rodents in a sagebrush community. Journal of Mammalogy. 59 (4): 657—668. doi:10.2307/1380131. JSTOR 1380131.

[13] Cogley TP (1991). Warble development by the rodent bot Cuterebra fontinella (Diptera: Cuterebridae) in the deer mouse. Veterinary Parasitology. 38 (4): 275—288. doi:10.1016/0304-4017(91)90140-Q. PMID 1882496.