Урартський клинопис

Урартський клинопис — система письма, якою користувалися жителі древньої держави Урарту. Був різновидом вавилоно-ассирійського клинопису.

Урартський клинопис

Держава Урарту 9-6 ст. до н. е.

Урарти користувалися суттєво спрощеною формою ассирійського клинопису. Наприклад, при запозиченні багатозначні ассирійські ідеограми використовувалися урартами лише в одному значенні, були втрачені різні понятійні відтінки ассирійських знаків. З іншого боку, ассирійський клинопис, очевидно, не повністю передавав фонетичний склад урартської мови, наприклад урартський звук «о» відсутній в ассиро-вавилонській мові і відображався в клинописних текстах знаком «у».

Написи

Урартський клинопис

Клинопис		Урартський клинопис тісно пов'язаний з ассирійським. Клинописні значки, ідеограми, структуру, а також стиль написів урарти запозичили у сусідній Ассирії. На прикладі справа — глиняна табличка на урартській мові, де показаний наказ про повернення рабині, яка втекла. Табличка була знайдена в архіві фортеці Тейшебаіні на території сучасної Вірменії. В конці таблички зображення характерне для давніх суспільств циліндрична печатка, що засвідчує особистість чиновника, який видав наказ.
Ассирійська	Урартська

Табличка часів Аргішті I про заснування поселения на місці сучасного Єревана
Знайдена у 1958році на пагорбі . Зберігається у у Вірменії.

Переклад надпису: Величчю бога Халді Аргішті, син Менуа, цю могутню фортецю побудував; встановив її ім'я Еребуні для могутності країни Біайнілі і для залякування ворожої країни. Земля була пустельною, могутні справи я тут вчинив. Величчю бога Халді Аргішті I, син Менуа, цар могутній, цар країни , правитель міста Тушпа. Детальний вигляд напису царя Аргішті, згаданий вище.

Розшифровка

Ключем до дешифрування послужило використання для письма ассиро-вавилонського клинопису з численними ідеограмами. Початок дешифрування наприкінці XIX століття поклав , однак, зважаючи на малу кількість відомих тоді написів, йому вдалося інтерпретувати лише окремі фрази. При цьому він висловив низку невірогідність припущень. На початку XX століття дешифрування продовжили К. П. Патканов, , . Новий етап у вивченні урартських написів настав наприкінці XIX століття через експедицію і , яким вдалося привезти в Європу естампажі та копії великої кількості нових і раніше відомих урартських написів, а також деяку кількість справжніх урартських старожитностей.

, учаснику російської експедиції в Ван, вдалося (1916) знайти в ніші Ванської скелі величезний напис, який містив аннали урартського царя Сардурі II. Н. Я. Марр видав текст напису Сардурі II з повним зв'язковим перекладом (1922). Для своєї інтерпретації він користувався виключно етимологічним методом, зіставляючи групи урартських знаків зі співзвучними словами з найрізноманітніших, переважно кавказьких, мов. Отриманий «переклад» був відкинутий вченими. При цьому ідея Марра про граматичне зіставлення урартської мови з кавказькими виявилася плідною — до тих пір дослідники шукали в урартській мові граматичні категорії, відомі з індоєвропейських та семітських мов, тоді як граматична структура урартської мови в корені відмінна від них.

Дешифрування довели до кінця в 1920 — 1930-х І. Фрідріх, А. Гетце, М. Церетелі за кордоном і в СРСР.

Джерела

• Урартська держава [ 30 грудня 2013 у Wayback Machine.]

Посилання

• Урартське письмо // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 516. — .