Театр у Великому князівстві Литовському

Театр у Великому князівстві Литовському — синтетичне мистецтво ВКЛ XIV–XVIII сторіч, що поєднує виразні засоби драматургії, акторської гри, режисури, живопису, музики.

Витоки театру

Литовські скоморохи на гравюрі Олафа Магнуса 1555 року

Початок театрального мистецтва Великого князівства Литовського лежить в народному театрі з його обрядовими піснями й танцями, у яких були присутні елементи ігрової дії і театрального перевтілення. Елементи театралізованого дійства є в багатьох календарних (наприклад, Купали) і сімейно-побутових обрядах. Обряду весілля були властиві драматична дія, пісні-діалоги, танці. Особливо насичений елементами театралізації весільний обряд і коляда, під час яких розігрували цілу виставу.

Першими акторами були скоморохи, виступи яких, насичені народними піснями, танцями, прислів'ями та приказками, жартами, всілякими трюками, ставали подією будь-якого свята. Пізніше, в XVII–XVIII століттях, мистецтво скоморохів перетворилося в балагани, мистецтво лялькових театрів — у вертепи. На фресках Софійського собору (XI століття) в Києві є зображення скоморохів. Іноді скоморохи ходили з ведмедями. Відомі школи дресирування ведмедів в околицях Гродно, Несвіжа, Мінська, в Ракові, на Поліссі, і найбільша з них Сморгонська ведмежа академія, що існувала в XVII–XVIII століттях. В Семежеве поблизу Копили існувала школа мотузяних стрибунів.

Театральне народне мистецтво відрізнялося вільною імпровізацією, легкістю переходу від серйозного до смішного (ігри «Одруження Терешки», «Ящур», «Одруження Бахар», «Млин», «Дід і баба», «Коза», «Меланка», «Гуси», «Просо»), це й стало основою мистецтва бродячих акторів. З часом в їхніх виставах з'явилися сюжетні драматичні та комічні сценки — інтермедії, потім — народна драма.

Батлейка

Народний ляльковий театр батлейка (від Betleem ― польська назва Вифлеєма) з'явився в XVI столітті. Театр цього типу мав на різних місцях князівства назви Яселка, батляемка, остлейка, жлоб, вертеп. Український вертеп відомий з XVII століття, польський театр з рухомими фігурками «шопка» (szopka, від нім. Schoppen — хлів, сарай) — з XV століття. Для показів батлейки з дерева робили коробки різних розмірів, зазвичай у вигляді будиночка або церкви з горизонтальними перегородками (ярусами-сценами). Кожна сцена-ярус мала прорізи для водіння ляльок. Сцена прикрашалася тканиною, папером, геометричними фігурами з тоненьких паличок і нагадувала балкон, на якому відбувалася дія. На заднику сцен малювалися ікони, зірки, хрести, вікна, лялькові композиції на певний біблійний сюжет тощо. В коробці, схожій на церкву, робився куполоподібний дах із хрестом. Коробка зачинялася дверцятами. Необхідність в багатоярусній будові коробок зникла тоді, коли покази Батлейки набули світського характеру.

Ляльки-персонажі робилися з дерева, кольорового паперу, тканини, волосся, брови, вуса — з льону або овчини. Ляльки кріпилися на дерев'яний або металевий стрижень, за допомогою якого батлейник (білоруською батлеечнік) водив їх прорізами в ярусі-сцені. Відома також батлейка з ляльками-маріонетками на нитках за принципом керування згори, ляльки у вигляді рукавичок.

Покази супроводжувалися музикою, сцена й ляльки освітлювалися свічками. Батлейник знаходився за коробкою, звідти він водив ляльки, говорив текст, імітуючи голоси персонажів. Часто він був не тільки єдиним виконавцем, але й драматургом, художником, режисером, музикантом, час до часу навіть своєрідним конферансьє (звертався безпосередньо до глядача, характеризуючи від свого імені той чи інший персонаж). Деякі батлейки були влаштовані за принципом тіньового театру (Вітебськ) і з мінливими прозорими декораціями (Докшиці).

Спочатку вистави були пов'язані зі святом коляди, коли школярі ходили з Батлейкою по містечках і селах. Пізніше відтворення сцен, пов'язаних із колядою, поступово занепало.

Репертуар батлейки з часом поповнився фольклорно-побутовим матеріалом, незвичайними сюжетами, кількістю персонажів. Складався репертуар зазвичай з двох частин: канонічної (релігійної) і світської (народно-побутової). Канонічний сюжет розігрувався на верхньому, світський — на нижньому ярусі-сцені. Найбільшу популярність мав світський репертуар з комічними сценами, народними піснями й танцями. В репертуарі батлейки поряд з народними драмами «Цар Ірод» і «Цар Максіміліліан» з'явилися інтермедії «Матей і доктор», «Антон з козою та Антоніха», «Вольський — купець польський», «Берка-корчмар», «Циган і циганка», «Ванька малий», «Панич» та інші. Багато сцен мали гостросатиричні характер, в них висміювалися такі соціальні типи, як доктор-шарлатан, франт-шляхтич, корчмар.

Примітки

1. Бядуля З. Батлейка // Вестник Народного Комиссариата просвещения ССРБ. — 1922. — Вып. 5—6.