Софі Арну фр Madeleine Sophie Arnould 13 лютого 1740 Париж 18 жовтня 1802 Париж актриса і оперна співачка доби французьк

Софі Арну́ (фр. Madeleine-Sophie Arnould; 13 лютого 1740, Париж — 18 жовтня 1802, Париж) — актриса і оперна співачка доби французького рококо, володарка салону, який відвідували письменники, музиканти, філософи. Вважалась найкращим сопрано доби.

Софі Арну́
фр. Sophie Arnould
Худ. Ж.Б. Грьоз, Софі Арну, 1773 р.
Народилася	13 лютого 1740(1740-02-13) Париж,
Померла	18 жовтня 1802(1802-10-18) (62 роки) Париж
Громадянство	Франція
Національність	француженка
Місце проживання	^d
Діяльність	оперна співачка, сопрано, актриса
Відома завдяки	найкраще сопрано доби французького рококо
Знання мов	французька
Роки активності	1757 — 1778
Термін	20 років в оперному театрі
Конфесія	католицизм
У шлюбі з	^d
Діти	^d і ^d
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис і оперна кар'єра

Народилась в Парижі. Добре співала в дитинстві і вже в п'ять років брала участь в концерті для королеви Франції та маркізи де Помпадур. Це і надало напрямок її майбутньої кар'єри.

Бельканто вивчала під керівництвом , акторську майстерність шліфувала під керівництвом актриси Клерон. Дебют на оперній сцені відбувся 1757 року. Шалений успіх мала по виконанню партії Іфігенії в опері Глюка «Іфігенія в Авліді».

Але вдало виконала також низку партій в операх французьких композиторів, серед яких — Жан Батіст Люллі, Жан-Філіп Рамо, П'єр-Александр Монсіньї. На оперній сцені виступала майже двадцять років і вислужила королівську пенсію в 2.000.

Після закінчення оперної кар'єри Софі Арну посіла власне місце на сцені паризького культурного життя. Привітна і тямуща ветеранша сцени була володаркою салону. Салон Софі Арну відкривався для відвідин двічі на тиждень. Цікаво, що в четвер володарка відчиняла салон лише для жінок. В інший день тут зустрічались такі не схожі один на одну особи, як Вольтер, Дені Дідро, Жан Лерон д'Аламбер, Лагарп. Дружні стосунки пов'язували Софі Арну з самим Бомарше. Арну кохалася на парадоксах і афоризмах, кількість яких збільшила і сама.

Померла в Парижі.

Увічнення пам'яті

Шалений успіх співачка мала по виконанні партії в опері Глюка «Іфігенія в Авліді» (1774 рік). Погруддя популярної співачки виконав скульптор Жан Антуан Гудон. Він подав Софі Арну в театральній ролі під час співу. На зворушливість і виразність художнього образу в скульптурі спрацювали і емоційність обличчя актриси, і розхристаний театральний костюм. Погруддя визнали настільки вдалим, що зі скульптором Гудоном був підписаний контракт на створення ще тридцяти двох скульптурних портретів акторки-співачки Софі Арну, що полонила глядачів у опері Глюка. Тридцять погрудь актриси у ролі Іфігенії були створені в дешевому гіпсі, аби вдовольнити попит вельможних глядачів. Вони розійдуться Францією і мимоволі стануть монументом актрисі ще за життя.

Софі Арну в мистецтві

Гравер Жорж Жак Гатин. Софі Арну в опері Ф. Ребеля та Франсуа Франкера «Пірам і Тисба».

Софі Арну не загубилась і в часі. Портрет-гравюру співачки створив гравер Ж. Ж. Гатин, подавши акрису в опері «Пірам і Тисба». Портрет співачки по за ролями створив французький художник Жан Батіст Грьоз.

Письменник Ламот-Лангон оприлюднив книгу мемуарів актриси, які виявилися черговою літературною містифікацією. Документальний твір щодо долі актриси створив і письменник Эдмон де Гонкур в 19 столітті. Софі Арну — головний персонаж опери Габриеля П'єрне (1927 рік), де подано легенди, пов'язані з життям співачки.

Див. також

Посилання

Rodolphe Trouilleux, N'oubliez pas Iphigénie: biographie de la cantatrice et épistolière Sophie Arnould (1740—1802), Grenoble, Alzieu, 2002 ().
Золотов Ю. К. «Французский портрет 18 века», серия «Из истории мирового искусства», М. «Искусство», 1968, с. 190—210, (рос)