Софія Дальня

|Ukrcenter= |Примітки=

Дерман Софія Яківна
Ім'я при народженні	Дерман Софія Яківна
Псевдонім	Софія Дальня
Народилася	1886(1886) Бахмут, Катеринославська губернія, Російська імперія
Померла	1960(1960) Тбілісі, ГРСР, СРСР
Поховання	Тбілісі
Громадянство	СРСР
Національність	Єврейка
Діяльність	поетеса
Мова творів	російська
Роки активності	1905—1960
Magnum opus	Перші кроки

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дерман.

Софія Яківна Дерман (псевдонім — Софія Дальня)(1886—1960) — перша пролетарська поетеса Донбасу.

Біографія

Софія Дерман народилась у Бахмуті, росла в сім'ї без батька, в сім'ї, де в нужді проходив кожен день.

Луганськ

Переїхала в пошуках роботи в Луганськ, де вступила ученицею на цигаркову фабрику. Юна папіросниця увійшла в революційне підпілля і відразу ж зарекомендувала себе відданою партійній справі. Розносила листівки по ближніх селищах. Проводила серед бідуючих агітаційну діяльність, що з нужди народ вийде, коли замість багатіїв країною правитиме сам народ.

У 1903 році Софія вступила в РСДРП (Російська соціально-демократична робітнича партія), разом з Артемом, Г. І. Петровским, Ворошилов, М. М. Шверником.

Донецьк

У 1905 році, отримуючи відповідальне партійне завдання від К.Ворошилова, пов'язане з переїздом до Юзівки на випадок можливого провалу, прийняла і інше ім'я — Софія Дальня. Дальня стає вмілим підпільником та конспіратором. Її голос звучить на робочих маївках і таємних сходках. Вона пише гнівні листівки, в яких просто і переконливо розповідає, чому важко живеться робочій людині. У Юзівці вона займається і поетичною творчістю, у своїх віршах доводить до читачів думку про те, що пролетарі є творцями свого щастя, яке може ними бути видобуто тільки в боротьбі з самодержавством. Переслідувана царською охранкою, вона потрапляє в Катеринославську в'язницю. Її чоловік, Дерман, посилено клопотався, щоб вагітну Софію випустили на свободу. Але цих прохань не прислухались. Син Анатолій народився в тюремній камері і там провів свій перший рік, поки, нарешті, мати не випустили на свободу. Маленький син виявився легальним прикриттям для матері, як і раніше активно співпрацювала в Донецькому революційному підпіллі. У період кампанії з виборів у четверту Державну Думу Софія Дальня проводить в Донецькому басейні велику роботу, пов'язану з агітацією за обрання більшовика Г. І. Петровського депутатом від робочої курії. Не залишає Софія поетичної творчості, займається журналістикою.

У 1912 році стала першим донецьким кореспондентом щойно створеної тоді Правди, листувалася з Леніним, Максимом Горьким.

Вона посилає в «Правду» кореспонденції з робочого Донбасу, публікує в газетах свої вірші. Софія весь час в гущі політичної боротьби, і в цій важкій і небезпечній нелегальної діяльності вона не залишає поетичну творчість. Зі своїм віршем вона виступає в першому номері журналу «Робітниця», який почав виходити в 1914 році. Там же публікується її вітання новому журналу російських робітниць. Після жовтня 1917 року Софія Дальня в вирі боротьби за зміцнення радянської влади. Вона бере активну участь у Російському і міжнародному жіночому русі.

У 1926 році в Москві та Ленінграді виходить тридцяти п'яти тисячним тиражем книга її віршів та прози «Перші кроки» присвячена революції в Донбасі.

Тбілісі

Була направленна на керівну роботу в Грузію. Будучи завідувачкою жіночого відділу ЦК компартії республіки, вона відкрито виступила проти масових репресій, що проводив Л.Берія по відношенню до комуністів-керівників і до рядових членів партії. У відповідь не неї було зфабриковано звинувачення в пособництві ворогам народу, які намагалися «збити Грузію з шляху побудови соціалізму в республіці». Її заарештовують в 1935 і намагаються домогтися визнання в антипартійної, змовницької діяльності. Однак, домогтися визнання провини від Софії Дерман у інкримінованих злочинах слідству не вдавалося.

У 1948 році Софія Яківна повернулася з ув'язнення. Але, як виявилося, недовго довелося бути їй на волі. Прямота суджень про те, що склалося в країні і в партії в період культу особи Сталіна — Сталінського правового свавілля, спричинила нові репресії. Софію Яківну заарештовують і відправляють в Красноярську тайгову глухомань на лісоповал. І тільки в 1960 році хвору жінку яка ледве пересувалася за допомогою милиць, повністю реабілітували.

Вона повернулася до Тбілісі разом з сином Анатолієм, економістом за освітою, народженим в Катеринославській губернській в'язниці. Сина спіткала доля матері, з якою він був на каторжних роботах — лісоповалі і в кар'єрах. У грузинській столиці Софії Яківні дали квартиру, призначили персональну пенсію. Але з кожним днем ​​її сили згасали. За три дні до смерті, 29 жовтня 1960, вона відправила листа до ЦК КПРС. У ньому такі рядки:

«Прикута до ліжка, я не втратила здатності стежити за тим, що відбувалося на з'їзді. Титанічна робота з виправлення сталінських збочень … по своїй значимості не менша, ніж сам жовтневий переворот 1917 року. Як би не злобствовалі вороги, як би боягузливо ні пророкували міщани, намагаючись захистити „чудотворну ікону“ від зняття з неї покриву, в робочому класі були і є сили, здатні розвіяти всякий міф і говорити мовою історичної правди. Спасибі вам за те, що я йду з життя необмовленою. Шкода тільки хороших людей і марні жертви».

У день смерті вона ще раз висловила синові жаль, що не повернулася в рідний Донбас, до Юзівки, де проходила її підпільна партійність і починалася її літературна діяльність: — Там моя земля, Толя, і там мені належало завершити свіє земне коло. Постарайся переїхати туди …

Творчість

«Перші кроки» 1926

Джерелла

• Летописцы шахтерского края. Донецк, 1968. — 432с
• Стаття «УШЕДШАЯ ИЗ ЖИЗНИ НЕОБОЛГАННОЙ» на сайті «Юзовка-Сталино-Донецк: страницы еврейской истории» [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)