Сирійський флот лат Classis Syriaca один з провінційних флотів у складі давньоримського флоту часів Римської імперії що

Сирійський флот (лат. Classis Syriaca) — один з провінційних флотів у складі давньоримського флоту часів Римської імперії, що діяв у I до н. е. — V ст. н. е. Охороняв узбережжя Сирії, Фінікії, Палестини, Кіпру та півдні Малої Азії, а також діяв на річці Євфрат та Егейське море.

Сирійський флот

Історія

З часів війни Римської республіки з Державою Селевкідівпочав діяти римський флот в Егейському морі та біля Малої Азії. Втім римляни більше розраховували на своїх союзників з Родосу. З встановленням впливу Риму в Малій Азії зникли ворожі флоти, але наприкінці II ст. до н. е. загрозу вже становили кілікійські та лікійські пірати. Для боротьби з ними Марк Антоній Оратор створив флот, з яким діяв у 102—100 роках до н. е. У I ст. до н. е. римські командувачі під час Мітрідатових війн відновлювали флот в цьому регіоні. Особливо значну роль він відіграв в першій такій війні. Проте римський флот у Східному Середземномор'ї не діяв на постійній основі. Це призвело до того, що напочатку 60-х років до н. е. пірати знову активізувалися. Для боротьби з ними Римська республіка задіяла велицезні сили, зокрема й морські. Флот збільшено до 270 кораблів. Втім вже у 63 році до н. е. після завершення загрози він перестав існувати.

Становлення постійного флоту відбулося за часи панування імператора Тиберія, ймовірніше за ініціативи Германіка, який перед тим мав досвід застосування морських і суходольних сил у війні проти германців (за менш вірогідною версією — Гнея Кальпурнія Пізона). Проте смерть Германіка і Пізона, мирна ситуація на східних кордонах імперії призвели до деградації Сирійського флоту. Справжнє відродження сталося з ініціативи Веспасіана у 67 році. Останній потребував швидкого перекидання військ задля придушення Першого юдейського повстання та боротьби з юдейськими піратами, базою яких було місто Іоппе. Того ж року цю базу було знищено римлянами.

Під час війни з Парфією імператорТраня наказав перекинути чатсину флоту на Євфрат, де той забезпечував транспортування військ, спорядження й харчів для наступаючих військ усією Месопотамією до Перської затоки. Також ймовірно брав участь в облозі та захопленні Ктесифонту. В подальшому середземноморська ескадра спільно з мізенським флотом брала участьу придушенні Другого юдейського повстання.

Імператор Адріан створив постійну єафратську флотилію Сирійського флоту. Її використовував імператор Луцій Вер під час нової війни з Парфією. На допомогу Сирійському флоту було надано частини Мізенського флоту. У 192 році флот перейшов на бік Песценнія Нігера, але оскільки був слабкішим до імперські флоти, то не зміг завадити висадці Септимія Севера в Малій Азії. Ймовірно флот зберігся, оскільки невдовзі Север використвоувався його у черговій війні з Парфією.

В наступні роки флот, особливо євфратську частину використвоували імператори з династії Северів у війнах проти Персії. Важливу роль відіграла євфратська флотилія у 260 році, коли після поразки й полону імператора Валеріана перешкодила швидкому просуванію ворога вглиб Сирії, а також оперативно переправляла римські війська.

У кодексі Феодосія (369—370 роки) згадується Сирійський флот. Значення Сирійського флоту зберігалося до утворення Східної Римської імперії, останні згалки про нього відносяться на початок V ст. В подальшому став складовою візантійського флоту.

Характеристика

Головною базою була Селевкія Пієрія. Стоянки (лат. stationes) були в Ефесі, Мілеті, Родосі, Теосі, Тірі. Забезпечував охорону узбережжя Егейського моря та північного сходу Середземного моря, північних районів Малої Азії та Сирії (уздовж течії річки Євфрат). З 369 року поділялвся на 2 флотилії: Селевкійську (лат. Classis Seleucena) і Євфратську. Загальна чисельність екіпажів станвоило 2,5 тис. осіб.

Розмір платні рядових змінювався від 75 денаріїв на рік (за Тиберія) до 225 (за Каракалли). Префект флоту отримував 60 тис. сестерціїв на рік.

Кораблі

Складався з суден: 1 квінквірема («Вікторія»), 5 трирем («Фортуна», «Юпітер», «Ліберат», «Мир», «Пієта»), 3 лібурн («Козоріг», «Дельфін», «Грифон»).

Управління

Тиберій призначив на чолі флоту префекта (лат. praefectus classis) з числе вершників в статусі procuratores centenarii, що мав статки 100 тис. сестерціїв на рік. Підпорядковувався легату-пропретору провінції Британія. Інколи ці посади поєднувалися. Напочатку 70-х років імператор Веспасіан підвищив префекта флоту зі статусу sexagenarius до ducenarius.

Заступником і першим помічником префекта флоту був субпрефект. Далі йшли 2 препозити флоту, які під час великих компаній могли очолювати окреми з'єднання кораблів. Капітани кораблів називалися трієрархами (лат. trierarchus), командувачі «ескадрами» — навархами (лат. nauarchus), старший з яких називався першим навархом (лат. nauarchus princeps) навархом-архікерманичем (лат. nauarchus archigybernes). У III ст. було впроваджено посаду морського трибуна (лат. tribunus classis), який перебрав обов'язки першого наварха. Пізніше його назвали також трибун лібурн (лат. tribunus liburnarum).

Екіпаж триреми складався з трієрарха, 44 веслярів (лат. remiges), 16 маніпуларіїв, 4 осіб морського персоналу, відповідального за командування кораблем (лат. classiari). Термін служби зазвичай становив 26 років, з III ст. — 28 років, іноді відомі й більш тривалі терміни служби. Після почесного звільнення (лат. honesta missio) вони отримували компенсацію грошима або шматком орної землі, здобуття римського громадянства і права одружуватися.

Джерела

Chester G. Starr, The Roman Imperial Navy: 31 B.C.-A.D. 324 (2nd Edition), Cornell University Press, 1960.
Domenico Carro, Classica, appendici marittime, in Supplemento alla Rivista Marittima, n. 12, dicembre 2002.
D.B. Saddington, Classes. The Evolution of the Roman Imperial Fleets, in A Companion to the Roman Army, Blackwell Publishing Ltd., 2007, .