Сергій Залигін

|Lib= |Член КПРС=

Залигін Сергій Павлович
Залыгин Сергей Павлович
Ім'я при народженні	Залыгин Сергей Павлович
Народився	23 листопада (6 грудня) 1913(1913-12-06) с. Дурасівка, Стерлітамацького повіту, Уфімської губернії
Помер	19 квітня 2000(2000-04-19) (86 років) м. Москва, Росія
Поховання	Троєкуровське кладовище
Громадянство	Росія
Національність	росіянин
Діяльність	письменник, громадський діяч, народний депутат СРСР
Alma mater	Омський державний аграрний університет імені П. А. Столипіна
Заклад	Омський державний аграрний університет імені П. А. Столипіна
Мова творів	російська
Жанр	роман, повість^[d], оповідання і публіцистика
Членство	СП СРСР і Російська академія наук
Нагороди
Залигін Сергій Павлович у Вікісховищі

Зали́гін Сергі́й Па́влович (23 листопада (6 грудня) 1913(19131206), с. Дурасівка — 19 квітня 2000, Москва) — радянський письменник, громадський діяч. Герой Соціалістичної Праці (1988), депутат Верховної Ради СРСР (1989—1991), академік РАН (1991)

Біографія

Народився 23 листопада (6 грудня) 1913 в с. Дурасівка Стерлітамацького повіту Уфімской губернії (нині — с. Сухаревка Мелеузівського району) в родині продавця книжкового магазину.

Після закінчення школи у 1929 році Залигін навчається у , який закінчує у 1932 році, і недовго працює агрономом в Хакасії.

У 1933-39 навчається в на факультеті, після закінчення якого працює за фахом. У ці роки починає працювати в газеті , публікуючи нариси й оповідання. У 1941 виходить перша збірка «Оповідання».

Під час війни працював старшим техніком-гідрологом на полярній станції Салехард Сибірського військового округу, потім керівником гідрографічних робіт на Середній і Нижній Обі. Матеріал, накопичений тут, став основою книги «Північні оповідання», яка вийшла в 1947 році.

У 1948 Залигін захистив дисертацію і протягом десяти років завідував кафедрою меліорації в . За ці роки були написані книги: «Навесні нинішнього року» (1954), «Червоний конюшина» (1955), повість «Свідки» (1956).

У 1958 переїжджає в Новосибірськ, працює у Сибірському відділенні АН СРСР, багато їздить у складі лісових експедицій по Західному Сибіру і Алтаю.

Зустріч з О. Твардовським змушує його усвідомити, що справжнє його покликання — література. Від оповідань він переходить до створення великих творів. У 1962 в журналі «Новий світ» з'являється роман «Шлях Алтаю», який мав великий успіх. У 1964 Твардовський публікує повість Залигіна «На Іртиші». Залигін-письменник невіддільний від Залигіна-громадянина: багато років веде боротьбу за порятунок величезних територій Півночі від затоплення, розпочату ще в 1962 статтею «Ліси, землі, води» і продовжував до кінця життя.

Протягом восьми років поєднує наукову роботу з літературою, активно публікуючись у Новосибірську та Москві. Нарешті Залигін залишає викладацьку та наукову діяльність, віддавши весь час і сили літературній творчості. Переїжджає до Москви, веде семінари прози в літературному інституті.

У 1967 був опублікований роман «Солона падь», в 1975 — «Комісія». Як вчений він не міг пройти повз теми «Людина і НТП», і в 1970 — 1980-ті роки вона по-новому зазвучала в його творчості: роман «південноамериканський варіант» (1973), оповідання «Жінка і НТП». Перу Залигіна належать статті про Л. Толстого, О. Пушкіна, М. Гоголя, А. Платонова, , В. Шукшин і багатьох інших. У 1982 — 85 був написаний роман «Після бурі». У 1987 була випущена його книга «Критика, публіцистика»; в 1988 — книга «Три пункту буття» (роман, повісті, оповідання) і збірник публіцистичних нарисів «Позиція»; в 1991 — «Проза. Публіцистика».

З 1985 і до кінця життя Залигін успішно керував російським журналом — «Новый мир».

Посилання