Охтирський собор або Свято Покровський кафедральний собор православний храм в Україні місто Охтирка вул Холодноярська бу

Охтирський собор, або Свято-Покровський кафедральний собор — православний храм в Україні, місто Охтирка (вул. Холодноярська, буд. 1, м). Кафедральний собор Сумської єпархії УПЦ МП. Названий на честь Покрова Пресвятої Богородиці. Пам'ятка українського бароко середини XVIII століття; історико-архітектурна пам'ятка національного значення. Власне Покровський собор є головною складовою ансамблю Покровського собору (1753–1825), до якого входять також Введенська церква-дзвіниця (1784 рік) і Церква Різдва Христового (1825 рік). Настоятель — протоієрей Євгеній Сопіга.

Охтирський собор
Собор, жовтень 2009
50°17′59″ пн. ш. 34°53′25″ сх. д. / 50.29972° пн. ш. 34.8904167° сх. д. / 50.29972; 34.8904167Координати: 50°17′59″ пн. ш. 34°53′25″ сх. д. / 50.29972° пн. ш. 34.8904167° сх. д. / 50.29972; 34.8904167
Тип споруди	собор
Розташування	Україна, Охтирка (Сумська область)
Архітектор	С. І. Дудинський і Д. В. Ухтомський
Початок будівництва	25 квітня 1753
Кінець будівництва	1768
Вартість	32 968 царських рублів
Стиль	українське бароко
Належність	УПЦ МП: Сумська єпархія
Єпархія	Сумська єпархія УПЦ МП
Стан	пам'ятка архітектури національного значення України (626)
Адреса	вул. Холодноярська, 1
Епонім	Покрова Пресвятої Богородиці
Вебсайт	ohtyrka-sob.church.ua/ru/
Покровський собор (Охтирка) (Україна)

Покровський собор у Вікісховищі

Назва

Охтирський собор
Охтирський собор Покрова Пресвятої Богородиці
Покровський собор
Свято-Покровський собор
Свято-Покровський кафедральний собор

Опис

Охтирський Свято-Покровський кафедральний собор зведений у стилі українського бароко, і є унікальним за своїм об'ємно-просторовим рішенням.

Архітектурний стиль Покровського собору став своєрідним зразком при зведенні мурованих і дерев'яних храмів не тільки в Охтирці, а й у багатьох інших містах Слобідської України. Собор, якщо дивитись на нього з висоти пташиного польоту, схожий за формою на корабель завдовжки 24, завширшки 14 і заввишки (без хреста) 30 саженів. Орієнтація бічного фасаду, який має 50 метрів, площу не зменшує, а навпаки, підсилює монументальність будови. Загальна висота собору — головного куполу з хрестом становить 46 м.

Культова споруда — цегляна, потинькована, в плані тридільна, складається з центрального восьмерика з чотирма опорними пілонами, створюючими підкупольний квадрат, прямокутник вівтарної частини і притвору з квадратними камерами по сторонах.

Центральна частина храму перекрита куполом на восьмерику і системою зімкнутих склепінь, вівтарна — зрізаним шатровим склепінням, завершеним четвериком. Притвор розділений хорами на два яруси, нижній перекритий напівциркульним склепінням з розпалубками, верхній — аналогічно вівтарній частині. Центральний купол завершено щоломоподібною банею з декоративним ліхтариком, увінчаним видовженою цибулиною з перев'язом, бічні куполи — лише банями.

Фасади розкреповані карнизом, протягнутим по периметру, розділені на два яруси, розчленовані рустикальними лопатками, вікна обрамлені лиштвами. У головний західний фасад врізана глибока арочна ніша, що розділена балконом на два яруси. У нижньому, фланкованому спареними колонами тосканського ордера, розташований головний вхід до храму, у верхньому — двері на хори. Балкон захищений металевими ґратами.

Інтер'єр собору прикрашений пілястрами з капітелями іонічного ордера, ліпленням рослинного та рокайльного мотивів, живописом на вітрилах.

З історії храму

Передісторія храму, чудодійна ікона і будівництво собору

До побудови собору, за межею фортеці на шляху до Полтави, від 1730 року існувала дерев'яна церква в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці. Згідно з переказом, її настоятель о. Даниїл (Данило Васильович Паленський) знайшов якось неподалік старожитну ікону, що випромінювала сяйво. Ікону перенесли до церкви, куди почало приходити багато прихожан, і начебто святий образ явив свої дива — ікона мала цілющі властивості. Про це охтирський міський протоієрей Семен Садовський доповів Преосвященному Бєлгородської Єпархії Митрополиту Антонію, а той у 1744 році доповів про це у Святійший Синод та імператриці Єлизаветі Петрівні. Відтак, імператорським указом від 26 листопада 1744 року членам Синоду було наказано дослідити чудотворні властивості ікони. Комісія з розслідування, яка почала роботу в 1745 році на чолі з Преосвященним Свято-Троїцької Лаври Архімандрит Арсеній Могигевський, підтвердила чудодійність ікони. На підставі цього імператриця своїм указом від 7 листопада 1746 року визнала ікону Охтирської Божої Матері чудотворною. А за рішенням Синоду був виданий «Высочайший Указъ Императрицы» про закладання мурованої церкви на місці, де явилася чудотворна ікона, в 40 саженях від дерев'яної церкви. Її по завершенні будівництва собору було продано за 300 рублів в село Дорогощу Хотмизького повіту на місце згорілої за наказом Бєлгородської Консисторії в 1771 році.

Будівництво Покровського собору розпочалося 25 квітня 1753 року. Окремим указом імператриці було предписано всі доходи Покровської церкви не відправляти в Бєлгородську Консисторію, а витрачати на новобудову. Сама Єлизавета Петрівна пожертвувала на будівництво Покровського собору 2 000 рублів сріблом, про що і записала власноручно в церковній книзі, яка зберігалася в соборі. Подальше будівництво велося на пожертви прихожан і на добровільні внески.

Проект собору розробляли в майстерні видатного зодчого Бартоломео Растреллі його учні — Степан Ісайович Дудинський та Дмитро Васильович Ухтомський. Для здійснення нагляду за будівництвом собору з Петербурга прибув полковник Федір Іванович Каченовський (довірена особа імператриці). Після його смерті цю справу продовжили Охтирський полковник Костянтин Лесевицький та Охтирська полкова канцелярія.

Основний будівельний матеріал — цеглу, виготовляли на місцевих заводах. Мулярів спеціально привезли з Москви, а листове залізо закуплялося в Тулі. Коли під час зведення собору виявили недоліки, й аркам загрожував обвали, і про це стало відомо імператриці, своїм указом від 3 червня 1757 року вона вирядила на будівництво архітектора Степана Дудинського, що працював у Охтирці до завершення будівельних робіт.

Будівництво Покровського собору було завершене в 1768 році. Першим був освячений престол Покладання Чесної Ризи Пресвятої Богородиці 28 травня 1768 року. Освячував престол настоятель Свято-Троїцького монастиря Архімандрит Веніамін, Бєлгородський Архієрей Порфирій і Охтирський протопоп. У цьому ж році був освячений престол Святих і Праведних Захарія і Єлизавети. А центральний престол — в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці залишався неосвяченим до 1773 року, оскільки до того часу не був готовий іконостас. Його розпис від 1769 року здійснював академік живопису Іван Семенович Каблуков, і коштували ці роботи 1 500 рублів (дотепер старі розписи не збереглися). По закінченні всіх робіт престол був освячений Архімандритом Свято-Троїцького монастиря Венедиктом 2 липня — у день появи чудотворної ікони. Таким чином, загальна вартість будівництва храму склала 32 968 рублів.

Собор у царській Росії, СРСР та за незалежної України

У новозбудований охтирський Покровський собор щедро почали надходити пожертви від знатних людей — граф Сергій Борисович Шереметьєв у 1768 році подарував собору діамантовий хрест зі святими мощами і образ Охтирської Божої Матері, оздоблений золотом і коштовним камінням; граф П. І. Панін у 1771 році передав собору велике напрестольне Євангеліє, срібні чаші, визолочений потир-дискос, зірку; графиня А. Р. Чернишова пожертвувала 1809 року діамантове перо, смарагд, напрестольне Євангеліє, потир-дискос, зірку з фініфтю, кадило вагою 13 фунтів, плащаницю, розшиту золотом і сріблом, за 15 років графиня зробила нові дарування храму.

З охтирським Покровським собором протягом його історії пов'язані імена низки діячів української культури — так, у 1823 році тут було зареєстровано народження Якова Івановича Щоголіва — майбутнього поета; у 1870-х роках поет Павло Грабовський (1864–1902) замолоду співав у храмі на криласі.

Чудодійна ікона Охтирської Божої Матері перебувала в Покровському соборі до 1844 року, згодом — в охтирському Свято-Троїцькому монастирі. У 1903 році ікона зникла під час перевезення її до Санкт-Петербурга для реставрації, і лише через багато років стало відомо, що святий образ був вивезений до Канади і зберігається у приватній колекції. Одна з копій, яких з ікони свого часу, зробили 20 штук, повернулася до Покровського собору, ще одна — зберігається в Сумському художньому музеї.

Після комуністичної революції (1917), яка знаменувала початок боротьби, в тому числі з релігією, Покровський собор у Охтирці перетворили на складське приміщення.

Під час Другої світової війни у 1941—45 роках споруда Охтирського Покровського собору зазнала руйнувань.

У повоєнний час, у 1960-х роках, коли постало питання з упорядкуванням території, місцева влада Охтирки мала намір знести собор, а на його місці збудувати готель чи універмаг, однак остаточно було ухвалено собор лишити і навіть здійснити відповідні реставраційні роботи, які тривали у 1970—72 роках. Однак за призначенням культова споруда не використовувалася.

6 квітня 1991 року в Покровському соборі міста Охтирки відбулося перше богослужіння після багатьох років заборони. У 1990-х також були здійснені реставраційні роботи, які тривали до 2001 року, одним із реставраторів була Тамара Гусельникова.

У 2007 році в рамках регіональної культурної акції «Сім чудес Сумщини» з числа близько 70 пам'яток Охтирський Свято-Покровський кафедральний собор потрапив у число «7 чудес» Сумщини.

У теперішній час Свято-Покровський собор у Охтирці є кафедральним собором Сумської єпархії УПЦ МП, це значний духовний осередок країни. Будучи оригінальною історико-архітектурною пам'яткою, культова споруда є традиційно популярною в туристів, що відвідують Сумщину.

Примітки

Свято-Покровський кафедральний собор (Охтирка) у переліку кафедральних соборів України з довідковими даними [ 31 травня 2014 у Wayback Machine.] на Сайт УПЦ (МП) [ 10 березня 2011 у Wayback Machine.]
. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 2 лютого 2011.
Ахтырка. Сумская обл. Покровский собор (1753 г.) // Памятники искусства Советского Союза. Украина и Молдавия. Справочник-путеводитель., М.-Лейпциг: «Искусство» / Эдицион Лейпциг. — с. 385
Залавська Т. Б. (головний зберігач фондів Охтирського міського краєзнавчого музею) Свято-Покровський кафедральний собор [ 17 травня 2012 у Wayback Machine.] // газ. «Город А» (м. Охтирка) на www.okhtyrka.net (Охтирський міський портал) [ 7 травня 2021 у Wayback Machine.]
Поліщук Марія Іванівна (методист туристсько-краєзнавчого напрямку Охтирського МЦДЮТ) Моя Охтирка. Покровський собор. [ 18 лютого 2010 у Wayback Machine.] // газ. «Лидер» на www.okhtyrka.net (Охтирський міський портал) [ 7 травня 2021 у Wayback Machine.]
В Сумській області експертна рада підбила підсумки акції «Сім чудес Сумщини», яка мала на меті визначити найвизначніші пам'ятки краю. [ 1 лютого 2011 у Wayback Machine.] // інф. за 8 червня 2007 року від НРКУ

Джерела, посилання та література

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Okhtyrka Cathedral

Вечерський В. В. Православні святині Сумщини., К.: «Техніка», 2009, — с. 98—104
Покровський собор, 1753–1762 рр. [ 8 липня 2008 у Wayback Machine.] // Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. в 4-х томах (за ред. Жарікова Н. Л.), К.: «Будивэльнык», 1983–1986 (електронна версія), Том 4, стор. 14 (рос.)
Залавська Т. Б. (головний зберігач фондів Охтирського міського краєзнавчого музею) Свято-Покровський кафедральний собор [ 17 травня 2012 у Wayback Machine.] // газ. «Город А» (м. Охтирка) на www.okhtyrka.net (Охтирський міський портал) [ 7 травня 2021 у Wayback Machine.]
Поліщук Марія Іванівна (методист туристсько-краєзнавчого напрямку Охтирського МЦДЮТ) Моя Охтирка. Покровський собор. [ 18 лютого 2010 у Wayback Machine.] // газ. «Лидер» на www.okhtyrka.net (Охтирський міський портал) [ 7 травня 2021 у Wayback Machine.]
Свято-Покровський кафедральний собор (Охтирка) у переліку кафедральних соборів України з довідковими даними [ 31 травня 2014 у Wayback Machine.] на Сайт УПЦ (МП) [ 10 березня 2011 у Wayback Machine.]
Покровський собор (Охтирка) // На північний схід від Києва, серпень 2007 року. на klymenko.in.ua [ 14 березня 2016 у Wayback Machine.]
Свято-Покровський кафедральний собор (Охтирка) // Інформаційно-бібліографічний путівник «Сім чудес Сумщини» [ 31 травня 2014 у Wayback Machine.]
Ахтырка. Сумская обл. Покровский собор (1753 г.) // Памятники искусства Советского Союза. Украина и Молдавия. Справочник-путеводитель., М.-Лейпциг: «Искусство» / Эдицион Лейпциг. — с. 385
Мотренко М. С. Охтирка: Путівник. — Х.: Прапор, 1990. — 128 с.
Святині Сумщини. Духовне світло Богородиці Охтирської: (до 265-річчя явлення чудотворного образу). — Суми: Унів. кн., 2004. — 8 с.
Солошенко Е. Если сияют купола, значит не все еще потеряно: (На Ахтырщине восстановлен Покровский собор) // Ваш шанс. — 2001. — № 29 (18 июля). — С.10 (рос.)
Церкви в украинском стиле / Подготов. В. Власенко // «Сумська старовина». — 1999. — №V-VI. — С. 192—193 (рос.)

[1] Свято-Покровський кафедральний собор (Охтирка) у переліку кафедральних соборів України з довідковими даними [ 31 травня 2014 у Wayback Machine.] на Сайт УПЦ (МП) [ 10 березня 2011 у Wayback Machine.]

[2] . Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 2 лютого 2011.

[3] Ахтырка. Сумская обл. Покровский собор (1753 г.) // Памятники искусства Советского Союза. Украина и Молдавия. Справочник-путеводитель., М.-Лейпциг: «Искусство» / Эдицион Лейпциг. — с. 385

[4] Залавська Т. Б. (головний зберігач фондів Охтирського міського краєзнавчого музею) Свято-Покровський кафедральний собор [ 17 травня 2012 у Wayback Machine.] // газ. «Город А» (м. Охтирка) на www.okhtyrka.net (Охтирський міський портал) [ 7 травня 2021 у Wayback Machine.]

[5] Поліщук Марія Іванівна (методист туристсько-краєзнавчого напрямку Охтирського МЦДЮТ) Моя Охтирка. Покровський собор. [ 18 лютого 2010 у Wayback Machine.] // газ. «Лидер» на www.okhtyrka.net (Охтирський міський портал) [ 7 травня 2021 у Wayback Machine.]

[6] В Сумській області експертна рада підбила підсумки акції «Сім чудес Сумщини», яка мала на меті визначити найвизначніші пам'ятки краю. [ 1 лютого 2011 у Wayback Machine.] // інф. за 8 червня 2007 року від НРКУ