Попрок англ Pop rock музичний напрямок що поєднує елементи попмузики проста структура помітні мелодії що легко запам ято

Попрок (англ. Pop rock) — музичний напрямок, що поєднує елементи попмузики (проста структура, помітні мелодії, що легко запам'ятовуються, повторення фраз) і рок-музики (енергійність, агресивний настрій, використання електрогітар i ударних як базових інструментів).

Попрок
Стилістичні походження	Рок-музика Попмузика
Походження	1960-ті, Велика Британія
Типові інструменти	Електрогітара, Бас-гітара, Барабани, Клавішні, Синтезатори
Популярність	з 1960-их.
Піджанри
Аренний рок, Бароко-поп, Баблгам-поп, Емо, Глем-метал, Глем-панк, Глем-рок, Інді-рок/поп, Нова хвиля, Поппанк, Софт-рок, Серф-рок/поп, Синті-поп
Інші теми
Попкультура, Британське вторгнення

Існують різні визначення цього жанру — його називають як легким та «оптимістичнішим» різновидом рок-музики, адаптованим для широких мас, так і піднапрямком попмузики. Деякі музичні критики скептично ставляться до об'єднання двох жанрів, яких уважають двома протилежностями (рок-музика часто протиставляється популярній); супротивники популярної музики вважають попрок повністю комерційним продуктом, менш автентичним, ніж рок.

Характеристика та етимологія

Значна частина поп- і рок-музики була дуже схожою за звучанням, інструментарієм і навіть тематикою текстів пісень. Термінами «попрок» і «паверпоп» описували комерційно успішнішу музику, яка використовує елементи або форми рок-музики. Письменник Йохан Форнас розглядає поп/рок як «єдине безперервне жанрове поле», а не як окремі категорії. Ларрі Старр і Крістофер Вотермен визначають попрок як «бадьорий різновид рок-музики», представлений такими виконавцями та групами, як: Енді Кім, The Bells, Пол Маккартні, Lighthouse і Пітер Фремптон.

Термін поп використовувався з початку двадцятого століття щодо популярної музики в цілому, але з середини 1950-х років він почав використовуватися для окремого напряму, орієнтованого на молодіжний ринок, який часто характеризують як більш м'яку альтернативу рок-н-ролу. Після британського вторгнення, приблизно з 1967 року, попмузика все частіше протиставляється рок-музиці, як більш комерційна, ефемерна та доступна.

Критик Філіп Ауслендер стверджує, що різниця між попмузикою та роком більш виразна в США, ніж у Великій Британії. Він стверджує, що в США попмузика походить від білих виконавців, таких як Перрі Комо, тоді як рок сягає корінням в афроамериканську музику, на яку вплинули такі напрями, як рок-н-рол. Ауслендер зазначає, що концепція попроку, яка поєднує поп і рок, суперечить концепції попроку як протилежностей. Ауслендер і кілька інших вчених, таких як Саймон Фріт і Гроссберг, стверджують, що попмузика часто зображується як неавтентична, цинічна, «витончена комерційна» і шаблонна форма розваги. Навпаки, рок-музика часто проголошується як автентична, щира та антикомерційна форма музики, яка наголошує на написанні пісень співаками та групами, інструментальній віртуозності та «справжньому зв'язку з аудиторією».

Б. Дж. Мур-Гілберт натомість вважає, що роль рок-музики в історії популярної музики надто перебільшується, коли нові течії отримують назви, що починаються з «рок-», як це було з «фолкроком» в 1960-ті й «попроком» в 1970-ті. Такий підхід, на його думку, несправедливо ставить рок на вершину, а інші впливи представляє додатками до центрального ядра року.

У «Посібнику зі звукозапису Крістгау: Рок-альбоми сімдесятих» (1981) Роберт Крістгау розглядав термін «попрок» у контексті фрагментації популярної музики за стилістичними ознаками в 1970-х роках; він розглядав «попрок» як «моноліт», який «охоплював» усі напрями та течії, що розвивалися на ринку популярної та напівпопулярної музики того часу, включаючи музику авторів-виконавців, артрок, хеві-метал, бугі, кантрі-рок, джаз, ф'южн, фанк, диско, сучасну міську музику та музику нової хвилі, але не панк-рок.

Джерела

R. Shuker, Popular Music: the Key Concepts (Abingdon: Routledge, 2nd edn., 2005), , p. 207.
Steven L. Hamelman (2004). . University of Georgia Press. с. 11. ISBN . Архів оригіналу за 2 березня 2017. Процитовано 1 березня 2017.
L. Starr and C. Waterman, (Oxford: Oxford University Press, 2nd ed., 2007), , archived from the original on 17 February 2011.
S. Frith, «Pop music» in S. Frith, W. Stray and J. Street, eds, (Cambridge: Cambridge University Press, 2001), , pp. 93–108.
. AllMusic. Архів оригіналу за 21 березня 2019. Процитовано 1 листопада 2016.
T. Warner, Pop Music: Technology and Creativity: Trevor Horn and the Digital Revolution (Aldershot: Ashgate, 2003), , p. 3.
B. J. Moore-Gilbert, The Arts in the 1970s: Cultural Closure? (London: Routledge, 1994), , p. 240.
Christgau, Robert (1981). The Decade. . . ISBN . {{}}: |access-date= вимагає |url= (); |archive-url= вимагає |url= ()

Посилання

Це незавершена стаття про музичний жанр.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] R. Shuker, Popular Music: the Key Concepts (Abingdon: Routledge, 2nd edn., 2005), , p. 207.

[Hamelman2004-2] Steven L. Hamelman (2004). . University of Georgia Press. с. 11. ISBN . Архів оригіналу за 2 березня 2017. Процитовано 1 березня 2017.

[3] L. Starr and C. Waterman, (Oxford: Oxford University Press, 2nd ed., 2007), , archived from the original on 17 February 2011.

[Firth2001-4] S. Frith, «Pop music» in S. Frith, W. Stray and J. Street, eds, (Cambridge: Cambridge University Press, 2001), , pp. 93–108.

[AMearly-5] . AllMusic. Архів оригіналу за 21 березня 2019. Процитовано 1 листопада 2016.

[Warner2003-6] T. Warner, Pop Music: Technology and Creativity: Trevor Horn and the Digital Revolution (Aldershot: Ashgate, 2003), , p. 3.

[7] B. J. Moore-Gilbert, The Arts in the 1970s: Cultural Closure? (London: Routledge, 1994), , p. 240.

[CG-8] Christgau, Robert (1981). The Decade. . . ISBN . {{}}: |access-date= вимагає |url= (); |archive-url= вимагає |url= ()