Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Петлюра Олександр Васильович (Хорольський) (29 серпня 1888, Полтава — 4 березня 1951, Торонто) — полковник Армії УНР, хорольський повітовий комісар (12-28 квітня 1918).
| Петлюра Олександр Васильович | |||
|---|---|---|---|
 Підпоручик Полковник | |||
 Олександр Петлюра | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження | 29 серпня 1888 Полтава, Російська імперія | ||
| Смерть | 4 березня 1951 (62 роки) Канада, Торонто | ||
| Військова служба | |||
| Приналежність |  УНР | ||
| Війни / битви | Перша світова війна Радянсько-українська війна | ||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Походження
Олександр був молодшим братом Симона Петлюри, голови Директорії Української Народної Республіки та Головного Отамана УНР. Народився 29 серпня 1888 р. у Полтаві, у сім'ї міщан, і був наймолодшим із дванадцяти дітей Василя та Ольги Петлюр. Батько володів невеликим візницьким підприємством, що складалося з п'яти-шести пар коней, і так заробляв на утримання родини, мати займалася домашнім хазяйством та вихованням дітей.
Освіта і служба в царській армії
Закінчив 4-класну Полтавську духовну семінарію. На продовження навчання у духовному закладі батькам Олександра бракувало коштів. З початком Першої світової війни був мобілізований однорічником до 34-го піхотного Сєвського полку. Служив у 436-й пішій дружині. Закінчив 3-тю Київську школу прапорщиків (липень 1915 р.), служив помічником курсового офіцера цієї школи. З 2 лютого 1916 р. — молодший офіцер 27-го запасного піхотного полку. З 6 квітня 1917 р. — 399-го піхотного Нікопольського полку. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
Перші Визвольні Змагання
З 29 червня 1917 р. — командир сотні 1-го Українського запасного козацького полку (згодом — полк ім. Дорошенка) військ Директорії. З 15 листопада 1917 р. — командир куреня Дорошенківського полку.
Коли наприкінці 1917 року внаслідок суперечок у Центральній Раді й Генеральному Секретаріаті дійшло до розбіжностей думок (головно стосовно організації української армії й ставлення до центральних держав), прихильник переговорів із державами Антанти генеральний секретар військових справ Симон Петлюра подав у відставку. Це безпосередньо вплинуло на кар'єру Олександра. Як брата опозиціонера, його за наказом командувача І Українського Корпусу генерала Павла Скоропадського демобілізували.
Попри демобілізацію Олександр не відмовився від військової служби і на братове запрошення в січні 1918 р. поїхав у Слобідську Україну, де Симон розпочав організацію козацьких добровольчих відділів. 25 січня 1918 р. виїхав до Шостки, де очолював таємну бойову повстанську організацію. Із таким відділом під кінець січня 1918 року вирушив визволяти захоплений більшовиками Київ. 10 березня 1918 р. офіційно демобілізувався з армії.
12 квітня 1918 р. став урядовим комісаром міста і району Хорол на Полтавщині. Він недовго був на цій посаді, бо вже 28 квітня 1918 генерал Павло Скоропадський ліквідував республіку, закликаючи до монархічного Гетьманату Української держави. Попри критичне ставлення до монархізму, Олександр повернувся до військової служби. Гетьман Скоропадський був одним із прихильників створення Збройних Сил України, тож були потрібні офіцерські кадри. У серпні 1918 року Олександра підвищили до поручника. Але повністю можливості військової служби відкрилися перед ним після повалення гетьмана Скоропадського і повернення Української Народної Республіки.
17 лютого 1919 р. знову був мобілізований, перебував у резерві старшин штабу Дієвої армії УНР. З 20 березня 1919 р. — полковник (за посадою) для доручень штабу Правобережного фронту. З 1 квітня 1919 р. — полковник (за посадою) для доручень штабу Гуцульського Коша. З 20 травня 1919 р. — старшина для зв'язку штабу Дієвої армії УНР у 16-му пішому загоні (згодом — 3-й дивізії, незабаром перейменованій у Залізну). 15 листопада 1919 р. був відряджений Головним Отаманом УНР за кордон. З січня 1920 р. — булавний старшина для доручень Головного Отамана УНР. З 14 травня 1920 р. — командир Етапного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР.
У жовтні 1920 року після підписання Польською республікою мирних угод у Ризі українські війська вирішили самостійно продовжувати боротьбу. Олександр Петлюра служив у складі головних сил (7 і 9 бригади) під командуванням полковника Павла Шандрука. Після поразки військ УНР разом із III дивізією перейшов Збруч і став інтернованим у Польській республіці.
З 1923 р. жив на еміграції у Польській республіці. З 1928 р. під прізвищем Хорольський служив контрактовим офіцером польської армії у 1-му піхотному полку у Вільно. Останнє звання у польській армії — майор.
Після вступу литовських військ до Вільно, у вересні 1939 р, був інтернований у Литві. У 1940 р. звільнений з полону за нез'ясованих обставин.
У 1941–1944 рр. разом з Єфремом Скрипником працював редактором газети «Волинь», що виходила у Рівному.
У 1944 р. виїхав до Західної Європи, у 1950 р. — до Канади. Помер і похований в Торонто на .
Примітки
- . Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 19 серпня 2010.
- . Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 22 серпня 2010.
- . Віртуальний некрополь української еміграції. Архів оригіналу за 11 лютого 2022. Процитовано 11.02.2022.
Джерела
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — .
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — .
- Олександер Петлюра // Свобода, 17 вересня 2010. — С. 18.
- Полтавіка — Полтавська енциклопедія . Том 12 — Релігія і Церква. — Полтава: «Полтавський літератор», 2009.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
U Vikipediyi ye statti pro inshih lyudej iz prizvishem Petlyura prizvishe Petlyura Oleksandr Vasilovich Horolskij 29 serpnya 1888 Poltava 4 bereznya 1951 Toronto polkovnik Armiyi UNR horolskij povitovij komisar 12 28 kvitnya 1918 Petlyura Oleksandr Vasilovich Pidporuchik PolkovnikOleksandr PetlyuraZagalna informaciyaNarodzhennya29 serpnya 1888 1888 08 29 Poltava Rosijska imperiyaSmert4 bereznya 1951 1951 03 04 62 roki Kanada TorontoVijskova sluzhbaPrinalezhnist UNRVijni bitviPersha svitova vijna Radyansko ukrayinska vijnaNagorodi ta vidznakiHrest Simona Petlyuri Voyennij hrest UNR PohodzhennyaOleksandr buv molodshim bratom Simona Petlyuri golovi Direktoriyi Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki ta Golovnogo Otamana UNR Narodivsya 29 serpnya 1888 r u Poltavi u sim yi mishan i buv najmolodshim iz dvanadcyati ditej Vasilya ta Olgi Petlyur Batko volodiv nevelikim viznickim pidpriyemstvom sho skladalosya z p yati shesti par konej i tak zaroblyav na utrimannya rodini mati zajmalasya domashnim hazyajstvom ta vihovannyam ditej Osvita i sluzhba v carskij armiyiZakinchiv 4 klasnu Poltavsku duhovnu seminariyu Na prodovzhennya navchannya u duhovnomu zakladi batkam Oleksandra brakuvalo koshtiv Z pochatkom Pershoyi svitovoyi vijni buv mobilizovanij odnorichnikom do 34 go pihotnogo Syevskogo polku Sluzhiv u 436 j pishij druzhini Zakinchiv 3 tyu Kiyivsku shkolu praporshikiv lipen 1915 r sluzhiv pomichnikom kursovogo oficera ciyeyi shkoli Z 2 lyutogo 1916 r molodshij oficer 27 go zapasnogo pihotnogo polku Z 6 kvitnya 1917 r 399 go pihotnogo Nikopolskogo polku Ostannye zvannya u rosijskij armiyi pidporuchik Pershi Vizvolni ZmagannyaOleksandr Petlyura na emigraciyi Z 29 chervnya 1917 r komandir sotni 1 go Ukrayinskogo zapasnogo kozackogo polku zgodom polk im Doroshenka vijsk Direktoriyi Z 15 listopada 1917 r komandir kurenya Doroshenkivskogo polku Koli naprikinci 1917 roku vnaslidok superechok u Centralnij Radi j Generalnomu Sekretariati dijshlo do rozbizhnostej dumok golovno stosovno organizaciyi ukrayinskoyi armiyi j stavlennya do centralnih derzhav prihilnik peregovoriv iz derzhavami Antanti generalnij sekretar vijskovih sprav Simon Petlyura podav u vidstavku Ce bezposeredno vplinulo na kar yeru Oleksandra Yak brata opozicionera jogo za nakazom komanduvacha I Ukrayinskogo Korpusu generala Pavla Skoropadskogo demobilizuvali Popri demobilizaciyu Oleksandr ne vidmovivsya vid vijskovoyi sluzhbi i na bratove zaproshennya v sichni 1918 r poyihav u Slobidsku Ukrayinu de Simon rozpochav organizaciyu kozackih dobrovolchih viddiliv 25 sichnya 1918 r viyihav do Shostki de ocholyuvav tayemnu bojovu povstansku organizaciyu Iz takim viddilom pid kinec sichnya 1918 roku virushiv vizvolyati zahoplenij bilshovikami Kiyiv 10 bereznya 1918 r oficijno demobilizuvavsya z armiyi 12 kvitnya 1918 r stav uryadovim komisarom mista i rajonu Horol na Poltavshini Vin nedovgo buv na cij posadi bo vzhe 28 kvitnya 1918 general Pavlo Skoropadskij likviduvav respubliku zaklikayuchi do monarhichnogo Getmanatu Ukrayinskoyi derzhavi Popri kritichne stavlennya do monarhizmu Oleksandr povernuvsya do vijskovoyi sluzhbi Getman Skoropadskij buv odnim iz prihilnikiv stvorennya Zbrojnih Sil Ukrayini tozh buli potribni oficerski kadri U serpni 1918 roku Oleksandra pidvishili do poruchnika Ale povnistyu mozhlivosti vijskovoyi sluzhbi vidkrilisya pered nim pislya povalennya getmana Skoropadskogo i povernennya Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki 17 lyutogo 1919 r znovu buv mobilizovanij perebuvav u rezervi starshin shtabu Diyevoyi armiyi UNR Z 20 bereznya 1919 r polkovnik za posadoyu dlya doruchen shtabu Pravoberezhnogo frontu Z 1 kvitnya 1919 r polkovnik za posadoyu dlya doruchen shtabu Guculskogo Kosha Z 20 travnya 1919 r starshina dlya zv yazku shtabu Diyevoyi armiyi UNR u 16 mu pishomu zagoni zgodom 3 j diviziyi nezabarom perejmenovanij u Zaliznu 15 listopada 1919 r buv vidryadzhenij Golovnim Otamanom UNR za kordon Z sichnya 1920 r bulavnij starshina dlya doruchen Golovnogo Otamana UNR Z 14 travnya 1920 r komandir Etapnogo kurenya 3 yi Zaliznoyi strileckoyi diviziyi Armiyi UNR U zhovtni 1920 roku pislya pidpisannya Polskoyu respublikoyu mirnih ugod u Rizi ukrayinski vijska virishili samostijno prodovzhuvati borotbu Oleksandr Petlyura sluzhiv u skladi golovnih sil 7 i 9 brigadi pid komanduvannyam polkovnika Pavla Shandruka Pislya porazki vijsk UNR razom iz III diviziyeyu perejshov Zbruch i stav internovanim u Polskij respublici Z 1923 r zhiv na emigraciyi u Polskij respublici Z 1928 r pid prizvishem Horolskij sluzhiv kontraktovim oficerom polskoyi armiyi u 1 mu pihotnomu polku u Vilno Ostannye zvannya u polskij armiyi major Pislya vstupu litovskih vijsk do Vilno u veresni 1939 r buv internovanij u Litvi U 1940 r zvilnenij z polonu za nez yasovanih obstavin U 1941 1944 rr razom z Yefremom Skripnikom pracyuvav redaktorom gazeti Volin sho vihodila u Rivnomu U 1944 r viyihav do Zahidnoyi Yevropi u 1950 r do Kanadi Pomer i pohovanij v Toronto na Primitki Arhiv originalu za 24 grudnya 2013 Procitovano 19 serpnya 2010 Arhiv originalu za 24 grudnya 2013 Procitovano 22 serpnya 2010 Virtualnij nekropol ukrayinskoyi emigraciyi Arhiv originalu za 11 lyutogo 2022 Procitovano 11 02 2022 DzherelaTinchenko Ya Yu Oficerskij korpus Armiyi Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki 1917 1921 Kniga I K Tempora 2007 ISBN 966 8201 26 4 Tinchenko Ya Yu Oficerskij korpus Armiyi Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki 1917 1921 Kniga II K Tempora 2011 355 s ISBN 978 617 569 041 3 Oleksander Petlyura Svoboda 17 veresnya 2010 S 18 Poltavika Poltavska enciklopediya Tom 12 Religiya i Cerkva Poltava Poltavskij literator 2009