Осадчий Петро Семенович

Петро́ Семе́нович Оса́дчий (22 лютого 1866, с. Шубівка Київський повіт Київська губернія — 21 травня 1943) — російський та радянський науковець, один з організаторів телефонного, телеграфного та радіозв'язку в Російської імперії, один із розробників та втілювачів плану ДЕЕЛРО. Заступник голови Держплану СРСР (1921).

Осадчий Петро Семенович
Народився	22 червня 1866(1866-06-22) Шубівка
Помер	21 травня 1943(1943-05-21) (76 років)
Країна	СРСР
Діяльність	викладач університету
Alma mater	^d (1889)
Галузь	електротехніка
Посада	ректор
Вчене звання	професор
Членство	Всеросійський центральний виконавчий комітет

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Осадчий.

Біографія

Народився 22 лютого 1866 року у селі Шубівка на Київщина (нині Обухівського району, Київської області).

1885 року закінчив навчання в додатковому класі хімічно-технічного відділення Білоцерківського реального училища.

1889 року одним з перших закінчує Санкт-Петербурзьке технічне училище , працює молодшим механіком Санкт-Петербурзької поштово-телеграфної округи — до 1893. Сучасно викладав в технічному училищі — 1891 року перейменовано в  — працює в ньому до 1926 року.

Був одним із розробників системи підготовки спеціалістів у галузі електротехніки та фізики.

1893 — ординарний професор, завідує кафедрою електричних телеграфів.

У 1893—1915 роках — відповідальний співробітник та помічник начальника Центрального поштового та телеграфного управління. Від 1894 року — член Російського технічного товариства.

У 1896—1914 роках викладав техніку слабких струмів у Вищій електротехнічній школі з підготовки військових спеціалістів.

1906 року при заснуванні входить до складу комісії з її присудження, до якої увійшли також Павло Войнаровський, Микола Єгоров, Олександр Кракау, Олександр Петровський, Олександр Реммерт, Микола Смирнов, Михайло Шателен.

1916—1921 роки — головуючий електротехнічного відділу Російського технічного товариства; учасник електротехнічних з'їздів. Член Ради з розробки плану ДЕЕЛРО.

1918 року його зусиллями організовано електротехнічний факультет, яким й керує до 1926 року, одночасно до 1924 року керує Ленінградським електротехнічним інститутом імені В. І. Леніна.

У листопаді 1918 та вересні 1919 року був арештований у «справі кадетів».

Протягом 1920—1921 років співпрацював із Максимом Горьким, який згодом прилучив його до праці в журналі «Наші досягнення» (після засудження Осадчого у 1930-х роках Горький викреслив його прізвище із записника).

1919 року очолив Центральний електротехнічний комітет (утворений 1918 при Вищій раді народного господарства Радянської Росії).

1921 року в часі Кронштадського повстання арештований як неблагонадійний — «справа В. Н. Таганцева», Ленін звертається в Петроградську ЧК, 21 травня звільнений.

1921 — заступник голови Держплану, займався координацією розвитку енергетики в СРСР.

1927 року очолює експертну комісію при Комітеті по спорудженню Волго-Донського каналу.

1928 — голова технічної ради Дніпробуду.

1929 — член ВЦВК.

У жовтні 1930 року арештований у «справі промпартії» в залі суду при наданні свідчень. 18 травня 1931 року засуджений до розстрілу, котрий замінено на заслання в табори.

1935 року достроково звільнений, 1937 року знята судимість.

Посмертно реабілітований 1989 року.

Написав низку праць у царині теорії та організування електро- та радіозв'язку.

Серед робіт — «Волго-Донська магістраль та її народно-господарське значення», 1929.

Джерела

• . eltech.ru (рос.). Санкт-Петербургский государственный электротехнический университет «ЛЭТИ» им. В. И. Ульянова. Архів оригіналу за 27 березня 2017. Процитовано 2 жовтня 2023.
• «Мы ручаемся, что Осадчий никуда из Петрограда не скроется» (письмо-ходатайство за П. С. Осадчего) //  / Составители В. Гончаров, В. Нехотин. — Москва : Современный писатель, 1998. — С. 37—38. — . (рос.)
• . doc20vek.ru (рос.). 17 ноября 1930. Архів оригіналу за 1 червня 2015. Процитовано 2 жовтня 2023.
• В. П. Северинова, В. А. Урвалов. . fiz.1september.ru (рос.). Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 2 жовтня 2023.