Одоєвський Олександр Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Одоєвський.

Одо́євський Олекса́ндр Іва́нович (26 листопада 1802(18021126) — 15 серпня 1839) — російський князь, належав до старовинного роду удільних князів Чернігівських. Декабрист. Корнет лейб-гвардії Кінного полку. Поет.

Одоєвський Олександр Іванович
Народився	26 листопада (8 грудня) 1802^[2] Санкт-Петербург, Російська імперія^[1]
Помер	15 (27) серпня 1839^[1]^[2] (36 років) Сочі ·малярія
Країна	Російська імперія
Діяльність	поет, філософ, письменник, офіцер
Знання мов	російська
Титул	князь
Батько	^d
Мати	^d
Медіафайли у Вікісховищі

Олександр Одоєвський. 1833. Акварель Бестужева

Біографія

Батько — генерал-майор князь Одоєвський Іван Сергійович (1769–1839), мати — Парасковія Олександрівна Одоєвська (двоюрідна сестра батька, померла 9 жовтня 1820 року).

Отримав гарну домашню освіту. У 1821 році вступив на військову службу.

Друг О. Бестужева та К. Ф. Рилєєва.

Член Північного товариства з 1825 року, учасник повстання на Сенатській площі.

Добровільно з'явився до петербурзького обер-поліцмейстера О. С. Шульгіна — 16 грудня 1825 року; 17 грудня ув'язнений у Петропавловську фортецю.

Засуджений за IV розряду і по конфірмації 10 липня 1826 року засуджений до каторжних робіт на 12 років, термін скорочений до 8 років — 22 серпня 1826 року. Відправлений до Сибіру — 2 лютого 1827 року. Покарання відбував у Читинському острозі і Петровському заводі. У 1833 році Одоєвський був переведений на поселення спочатку під Іркутськ, потім до Тобольської губернії.

У 1837 був направлений на Кавказ солдатом в діючу армію. У Ставрополі відбулося його знайомство з М. Лермонтовим, яке незабаром перейшло в дружбу. Вони служили в одному полку. Лермонтов присвятив Одоєвському вірш «Пам'яті О. І. Одоєвського».

У 1839 році в П'ятигорську познайомився з М. П. Огарьовим. У 1839 під час експедиції на Східний берег Чорного моря у фортеці Псезуапе (тепер с. Лазаревське поблизу Сочі) Одоєвський захворів малярією і помер. Могила не збереглася.

Творчість

Написав відповідь («Струн вещих пламенные звуки…») на віршоване послання О. С. Пушкіна до декабристів у Сибір.

Оригінальний текст (рос.)

"

Струн вещих пламенные звуки

До сердца нашего дошли,

К мечам рванулись наши руки,

И - лишь оковы обрели.

Но будь покоен, бард; цепями,

Своей судьбой гордимся мы,

И за затворами тюрьмы

В душе смеёмся над царями.

Наш скорбный труд не пропадёт,

Из искры возгорится пламя, -

И просвещенный наш народ

Сберётся под святое знамя.

Мечи скуём мы из цепей

И пламя вновь зажжём свободы:

Она нагрянет на царей,

И радостно вздохнут народы".

Перебуваючи у Петропавловській фортеці, пише «Великдень 1826 року у казематі»^ru (1826), «Сон поета» (1828). У Сибіру став поетом декабристської каторги.

У вірші «Тризна» він виправдовує справу декабристів; пише вірші, присвячені пам'яті , Грибоєдова. Є в його поезії і болісні роздуми про сенс і призначення боротьби декабристів, спроби оцінити цю боротьбу з позицій майбутнього («Елегія», 1829).

Джерела

• Декабристы. Биографический справочник. Под ред. академика М. В. Нечкиной. — М.,"Наука", 1988, с.132 (рос.)
• Одоевский, Александр Иванович. Большой энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона
• Поэты-декабристы в тюрьме и на каторге. А. И. Одоевский.(рос.)

Примітки

1. Одоевский Александр Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
2. Историческая энциклопедия Сибири / под ред. В. А. Ламин — Новосибирск: 2009. —
   d:Track:Q4253570d:Track:Q883d:Track:Q113559915

Посилання

• (рос.)