Мірабо Оноре Габріель

Оноре Габріель Рікеті, граф де Мірабо (фр. Honoré Gabriel Riqueti, comte de Mirabeau) (9 березня 1749 — 2 квітня 1791) — французький політик, письменник, оратор, революціонер, дипломат. Під час Французької революції належав до табору поміркованих революціонерів, був прихильником конституційної монархії. Був дискредитований завдяки таємним перемовам з королем, які стали відомі після його смерті.

Оноре Габріель Рікеті, граф де Мірабо
фр. Honoré Gabriel Riqueti, comte de Mirabeau фр. Honoré-Gabriel Riqueti de Mirabeau
Прізвисько	L'Orateur du peuple і La Torche de Provence
Псевдо	Karel van Ligtdal^[1]
Народився	9 березня 1749(1749-03-09) м. Ле-Біньон-Мірабо, Королівство Франція
Помер	2 квітня 1791(1791-04-02) (42 роки) Париж, Королівство Франція ·перикардит
Поховання	Пантеон, Церква Сент-Етьєн-дю-Мон і ^d
Громадянство	Франція
Місце проживання	Париж
Діяльність	журналіст, політик, дипломат, письменник, економіст, оратор
Відомий завдяки	політик, оратор
Alma mater	^d і Університет Поля Сезанна
Знання мов	французька^[2]^[3]
Членство	^d і Академія красного письменства, науки і мистецтв Ла-Рошелі
Титул	маркіз
Посада	^d і Q62129282?
Партія	^d
Рід	^d
Батько	Віктор де Рікеті, маркіз де Мірабо
Брати, сестри	^d і ^d
Діти	^d
Автограф
IMDb	ID 1123672
Герб
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Ранні роки життя

Оноре Габрієль Рікеті, граф де Мірабо народився 9 березня 1749 року в замку Біньон у Провансі. Батьками Мірабо були маркіз , знаменитий економіст і багатий аристократ, і Марія Женев'єва, уроджена де Вассан. Здобувши ґрунтовну домашню освіту, Мірабо продовжив навчання в приватному військовому пансіоні в Парижі упродовж 1764-1768 рр.

З юних років Мірабо проявив себе авантюристом, мав бунтівний характер і пристрасть до веселого життя. З місця військової служби, куди його направив батько, він втік, рятуючись від обдуреної дівчини і кредиторів, які вимагали сплату боргів. У 1772 р. він одружився з багатою спадкоємицею Емілією де Маріньян, але шлюб виявився невдалим, подружжя незабаром розлучилося, а їхній син Віктор помер у дитинстві. Поведінка сина та його марнотратство викликали невдоволення батька — маркіза де Мірабо, котрий добився домашнього арешту Оноре Габрієля у 1773 р. Арешт змінився засланням, а потім ув'язненням у замку Іф і пізніше у 1775 р. у фортеці Жу. У 1777 р. Мірабо втік із заслання разом з дружиною місцевого сеньйора, маркізою Софі де Моньє, що прихопила з собою значну суму грошей, але їх швидко зловили. Після арешту і суду Мірабо ув'язнили впродовж двох років у Венсенському замку (1778—1780 рр.). Після звільнення він опротестував свій арешт, в суді блискуче захищав самого себе і врешті виграв справу.

Публіцист та оратор

З часом слава Мірабо, як блискучого оратора та авантюриста почала ширитися серед кіл інтелігенції Франції. У своїх творах він виявив переконаність у просвітницьких ідеях, мав велику ерудицію, був витонченим та гостро полемічним публіцистом. У 1776 р. він написав один із найвідоміших своїх творів — памфлет «Досвід про деспотизм», а у 1778 р. «Про таємні накази і державні в'язниці», в якому викривав свавілля влади. Популярність також отримала його робота «Прусська монархія», написана в Пруссії у 1788 р., де він знаходився з дипломатичним дорученням уряду. Мірабо також написав безліч памфлетів, статей з економіки, історії, політики, дипломатії, робив переклади Гомера, Тацита, Боккаччо.

Ще до початку революції Мірабо обрано до Генеральних штатів у 1789 р. від третього стану (буржуазії). До парламенту він був обраний від Провансу, де знайшли підтримку його вимоги про скасування станових привілеїв. У Генеральних штатах, та пізніше в Установчих зборах він відразу став одним з авторитетних лідерів революції. Там він брав активну участь у розробці Декларації прав людини і громадянина і також Конституції, редагував газету «Листи до моїх виборців», яка стала однією з найпопулярніших та читаних.

Революціонер

Мірабо був переконаним прибічником конституційної монархії, він бачив у ній гарантію стабільної влади, власності і свободи громадян. Попри це, він також був надзвичайно популярним в радикальних колах паризьких революціонерів, які прагнули ліквідувати монархію. Метою Мірабо було отримання міністерської посади, щоб зміцнити владу короля і стримати радикалізацію революції та революційну анархію. Під час своєї діяльності на чолі революції у квітні 1790 р. він налагодив секретний зв'язок з королем, представляв йому записки, в яких пропонував способи порятунку монархії через визнання конституції, вплив на громадську думку, газети, шляхом зміцнення армії.

Смерть

Знаходячись у зеніті слави, Мірабо захворів на перикардит і незабаром 2 квітня 1791 року помер. Навколо його раптової смерті вирували чутки і лунали звинувачення в отруєнні.

Його смерть була сприйнята як трагедія революції і його прах поховали в Пантеоні слави з найбільшими почестями.

Однак, за півтора року після його смерті послання Мірабо королю Людовику XVI були знайдені в палаці Тюїльрі після арешту короля. Революціонери затаврували Мірабо як зрадника, який вів «подвійну гру», і його останки винесли з усипальниці великих людей, перепоховали на кладовищі для злочинців у передмісті Сен-Марсо.

Див. також

• 8169 Мірабо — астероїд, названий на честь революціонера.

Примітки

1. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
3. CONOR.Sl
   d:Track:Q16744133

Посилання

• Оноре Габріель Рікеті, граф де Мірабо — біографія (фр.)
• Оноре Габріель Рікеті, граф де Мірабо — біографія (англ.)
• (англ.)