Меніппова сатира

Мені́ппова сатира (меніппова сатура, варронівська сатира) — жанр античної літератури, вид діатриби. Характеризується поєднанням філософських міркувань з пародійною сатирою. За формою вирізняється вільним поєднанням прози та поезії, звідси й сама назва «сатура» — ((satura) = «суміш»). У Варрона меніппова сатира поєднує різні мови: латинську і грецьку.

Жанр названий іменем його засновника кінічного письменника . Термін вперше запроваджений, імовірно, Варроном Реатинським, у якого є цикл творів з однойменною назвою. Зразків меніппової сатири не збереглося, й невідомо, якою вона була в первісному вигляді. Існують лише твори, про які прийнято говорити, що вони написані в стилі, або в жанрі, меніппової сатири: у Лукіана («Меніпп», «Ікароменіпп», «Розмови в царстві мертвих»), Сенеки молодшого («Перетворення божественного Клавдія на гарбуз»), Петронія («Сатирикон»).

Стиль та сюжет твору змінюється в меніпповій сатирі дуже різко, переходячи від серйозних міркувань до фантастичних поворотів або гострої сатири. Людські характери виписані схематично, зазвичай діють знакові типажі: хвалько, фанатик, скупий, спокусник.

У Франції в 1594 році було опубліковано цикл сатиричних творів кількох авторів під загальною назвою «La Satire Ménippée». Отже термін «меніппова сатира» не слід плутати зі згаданим французьким циклом (La Satire Ménippée), або з терміном Бахтіна «меніппея».

Література

• Gero von Wilpert, Sachwörterbuch der Literatur, Alfred Kröner Verlag, Stuttgart, 1989, S. 566.

Посилання

• Меніппова сатира // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 27-28.
• Меніппова сатира // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 322. — 634 с.