Марко Бенефіал італ Marco Benefial 25 квітня 1684 Рим 9 квітня 1764 Рим італійський художник другої половини XVIII ст Ст

Марко Бенефіал (італ. Marco Benefial; 25 квітня 1684, Рим — 9 квітня 1764, Рим) — італійський художник другої половини XVIII ст. Створював фрески, працював як релігійний художник та портретист.

Марко Бенефіал
італ. Marco Benefial


Автопортрет художника

При народженні	італ. Marco Benefial
Народження	25 квітня 1684(1684-04-25) Рим
Смерть	9 квітня 1764(1764-04-09) (79 років)
	Рим
Національність	італієць
Країна	Папська держава
Жанр	фреска, портрет, релігійний живопис
Навчання	у
Діяльність	художник
Напрямок	пізнє бароко, реалізм, рококо
Роки творчості	1700—1763
Покровитель	католицька церква
Відомі учні	^d
Твори	фреска, портрет, релігійний живопис
Роботи в колекції	Художній інститут Чикаго, Національна галерея Вікторії, Національний музей Швеції, Музей мистецтв Філадельфії, Музей Фіцвільяма, ^d, Музей Ґетті і Реннський музей образотворчого мистецтва



Марко Бенефіал у Вікісховищі

Біографія

Народився у місті Рим. Був сином емігрантів з Франції. що оселились в Римі. Звідси неіталійське прізвище.котре іноді передають у італьянізованій формі Бенефіалі.

Рим жив насиченим релігійним життям, паломниками-католиками та мистецтвом і не мав розвиненої промисловості. Розвиненою місцевою «промисловістю» століттями залишалось обслуговування численних католицьких храмів та прийняття паломників. До обслуговування церкви став причетним і Марко Бенефіал, що став одним з релігійних художників, майстром фресок та вівтарних картин. Серед світських жанрів віддавав перевагу портретам.

Серед керівників, котрі допомагали йому опанувати технології фрески та живопису олійними фарбами, був художник Бонавентура Ламберті (1653—1721), майстер бароко.

Несприйняття в Римі

серед перших значимих творів художника — «Апофеоз св. Філіппо Нері». Подана на виставку картина на релігійний сюжет викликала несприйняття від членів Конгрегації віртуозів Пантеона. Прихильники академізму XVII століття, члени Конгрегації вловили небарокову стилістику картини і її походження не від офіційно схвалених зразків. Несприйняття творчості молодого художника в Римі викликало зустрічний спротив з його боку і тривалий час він працював за замовами релігійних громад в італійських провінціях. Аби показати власний твір, він виставив картину «Апофеоз св. Філіппо Нері» у вітрині аптекаря якраз навпроти Пантеону, подарувавши історії мистецтва ще одну анекдотичну історію.

Невдовзі він відбув у провінцію, де працював в містах Мачерата та Єзі, де створив вівтарні картини. Відсутність замов на нові образа примусила майстра звернутися до ремесла і він працював як майстер золочення.

З 1711 року він наймит та помічник в майстерні художника Франчесо Гермізоні.

Впливові меценати

Твори старанного майстра таки помітили впливові меценати в Римі. За підтримки князя Памфілі художник отримав замову від папи римського Климента XI і створив декотрі образа для Сан Джовані ін Латерано та для собору св. Петра. Відтепер на митця звернули увагу аристократи та замовники з провінційних міст.

Серед творів цього періоду — «Стигмати святого Франциска Ассізького», фреска «Сивіла» в Сієні тощо.

Адміністративна кар'єра і скандал

Лише 1746 року за дозволом папського уряду Марко Бенефіала у віці 62 роки нарешті обрали членом у римську Академію Сан Лука, хоча майстер давно отримав визнання в країні. І це стало ще одною анекдотичною історією в житті художника.

1754 року він отримав призначення на посаду ректора академії св. Луки, де викладав мистецтво малюнку. Нетерплячий і негнучкий і раніше, Марко Бенефіал критикував учнів і колег за нетворче ставлення і схильність до копіювання чужих художніх манер. Все закінчилось скандалом і невдовзі його звільнили від праці в художньому закладі і скасували його членство у академії. Лише втручання прихильників художника дозволило пригасити конфлікт.

Провісник римського варіанта класицизму

Італійці не вважали Марко Бенефіала за видатного майстра, бо в Римі працювали і більш обдаровані митці (П'єр Сюблейра, Помпео Батоні). Сам Бенефіал використовував стилістику рококо, але стриманість рококових впливів і прагнення до більшої ясності композицій стало поверненням до стилістики класицизму. Найбільше це вдалося в римському живопису тому ж Помпео Батоні та учню Бенефіала — Антону Рафаелю Менгсу.