Мардани-кхель

Марданя-Кхель - індійське бойове мистецтво з Махараштри, пов'язане із застосуванням зброї. Найчастіше в рамках цього мистецтва воїнами використовувалися індійський меч пата і спис на мотузці віта .

Ранню історію мардані-кхель як чітку систему ведення бою важко відстежити до XVII століття, проте вважається, що на неї вплинули географічні умови Махараштри. Мешканці гірського регіону, де було безліч долин і печер, стали чудовими вершниками, які носили легку броню і в війнах використовували швидкі кавалерійські підрозділи . Достеменно невідомо, відносились вони до кшатрій або шудрам, однак про народ маратхов писали як про простий сільський народ в порівнянні з войовничими пенджабцями і раджпутами .

Розвиток марданя-кхель почався на початку XVII століття, коли Деканські султанати боролися проти маратхов, чиєю партизанською армією керував Шахджи. Його син Шиваджи освоїв військову справу в ранньому віці і вже незабаром опанував багато видів індійської традиційної зброї . Його улюбленою зброєю був меч довжиною понад 1 м під назвою «Бхавані» . 17-річний Шиваджи скористався розбратами Деканських султанатів і переконав Біджапурскій султанат завдати удару по ворогам. Маратхі, розкидані по всьому Декану, об'єдналися під керівництвом Шиваджи і створили в Західних Гатах власну державу, однак це призвело до того, що виникла загроза від Імперії Великих Моголів . Оскільки у маратхов було дуже мало вогнепальної зброї, вони вирішили сховатися в тій місцевості, де моголи не могли застосовувати важку артилерію . Внаслідок цього моголам доводилося брати участь в рукопашному бою, де у маратхов було незаперечна перевага завдяки легкої броні.

Марданя-кхель занепав, коли в зв'язку з колонізацією Індії вогнепальна зброя стала доступною, але не вимер. Британські військові і історики XVIII століття вивчали бойові якості маратхов: сер Дж. Малет писав, що маратхі навіть після прийняття вогнепальної зброї носили тільки два меча. У 1768 році був утворений маратхських легкий піхотний полк спрямований на захист Британської Ост-Індської компанії. Цей полк вважається найбільш відомим в Індійській армії . Принципи тренувань його особового складу засновані на марданя-Ккхель. Девізом полку є «Бойовий клич на славу імператору Шиваджи» (Bol Sri Chhatrapati Shivaji-Maharaja ki jai), засновнику держави маратхов .

Зброя маратхі

• Пата : меч з двосічним лезом і сталевою гардою, що захищає руку до ліктя
• Тальвар : індійська шабля
• Бхала: короткий піхотний спис з широким накінечником
• Барча: важкий піхотний спис, зроблений з цільного шматка заліза
• Віта: спис на мотузці, який викидає вперед атакуючий
• Ботхаті: кавалерійський спис
• Латхі: бойова жердина
• Дхал: круглий щит
• Мадху: Зброя для захисту, що нагадує оленячі роги
• Курхад: сокира
• Данді: двосічна сокира
• Кукри (Хукуру): кинджал
• Данушья: лук і стріли
• Катяра : кинджал тичкового типу з Н-подібною рукояткою
• Багх-нака: Кастет
• Бічува: Кинджал у формі жала скорпіона

• Бойові мистецтва Індії
• Гатка
• Сіламбам

Зноски

1. K. L. Khurana (1993). Medieval India. : Lakshmi Narain Agarwal. ISBN .
2. Banerjee, 2005, с. 33.
3. A History of Warfare: Field-Marshal Viscount Montgomery of Alamein, William Morrow & Co; 1st edition (January 1983),
4. John Keay (2000). India: A History. New Delhi: HarperCollins. ISBN .
5. Edwards, 2004, с. 86.

Посилання

• Frank Edwards. {{{Заголовок}}}. — .
• Sikata Banerjee. {{{Заголовок}}}. — .