Колесникова Лідія Морисівна

Лідія Морисівна Коле́сникова (нар. 3 грудня 1916, Банно-Тетянівка — пом. 13 березня 2003, Донецьк) — українська поетеса, член Спілки письменників України з 1956 року.

Колесникова Лідія Морисівна
Народилася	20 листопада (3 грудня) 1916 Святогірськ, Святогірська міська рада, Донецька область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Померла	13 березня 2003(2003-03-13) (86 років) Донецьк, Україна
Поховання	Святогірськ
Країна	Російська імперія  УНР  СРСР  Україна
Діяльність	поетеса
Членство	Спілка радянських письменників України
Нагороди	Літературна премія імені Володимира Сосюри (1998)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Колесникова.

З біографії

Народилася 20 листопада [3 грудня] 1916(19161203) року в селищі Банно-Тетянівці (нині місто Святогірськ Донецької області, Україна). Про своїх батьків писала так:

«Мій тато, Морис Френе, родом з Бельгії. Жив у батька — директора невеликого заводу у Криничній, а мати — Наталія Петрівна Колесникова — у цій сім'ї працювала покоївкою. Коли мені минуло півтора роки, іноземцям запропонували покинути Донбас, а моя мама відмовилася їхати на батьківщину чоловіка».

У дитинстві простудилася і потім на все життя залишилася з вадами слуху. 1932 року закінчила семирічну школу в рідному селищі і з 1933 року стала працювати фактуристкою на книжковому складі Книгокультторгу у Сталіному. У 1944—1949 роках працювала на відбудові Донбасу, потім, до 1961 року — ретушером у Сталіному.

Померла у Донецьку 13 березня 2003 року. Похована у Святогірську.

Творчість

Перший свій вірш надрукувала у газеті «Социалистический Донбасс» 1945 року. Потім публікувалась у газеті «Радянська Донеччина», київських журналах «Україна», «Радянська жінка», «Вітчизна», «Дніпро», харківському журналі «Прапор». Авторка збірок поезій:

• «З ліричного зошита» (1954);
• «Рідний край» (1957);
• «Лісове джерельце» (1959);
• «Земле моя» (1962);
• «Зустрічі й розлуки» (1964);
• «Стежки й літа» (1966);
• «Відгомін» (1969);
• «Клени золоті» (1972);
• «Вересневий цвіт» (1976);
• «В дорозі» (1979);
• «Намисто» (1983);
• «Розмова в дорозі» (1988).
• «Стріла, що мчить до зір» (1997, Літературна премія імені Володимира Сосюри за 1998 рік).

Окремі вірші перекладено російською мовою.

Про її поезію тепло відгукувався Павло Тичина:

«Щодо глибини проникнення у людську душу мало хто з нас може порівнятися з нею»

.

Цінували творчі доробки поетеси Микола Бажан, Леонід Новиченко, Степан Крижанівський, Галина Гордасевич, Андрій Клоччя, Петро Бондарчук, Іван Білий, Станіслав Жуковський, Юрій Доценко.

Вшанування

На фасаді школи у Святогірську поетесі встановлено ме­­моріальну дошку.

Література

• Лідія Колесникова // Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд. Олег Килимник. — К. : Радянський письменник, 1960. — 580 с., С. 237;
• М. С. Федорчук. Колесникова Лідія Морисівна // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К. , С. 528;
• І. О. Білий. Колесникова Лідія Морисівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — 767 с. — .