Ка пище язичницький храм у східних і балтійських слов ян дохристиянського часу також давньослов янське слово яким назива

Ка́пище — язичницький храм у східних і балтійських слов'ян дохристиянського часу, також давньослов'янське слово, яким називається простір язичницького храму, розміщений за вівтарем і призначений для розміщення капів — статуй, кумирів.

У храмах античної Греції і Риму, а також в етруській традиції капище замінюється целлами — спеціально побудованими критими приміщеннями.

У капище має доступ тільки жрець та його помічники.

Якщо вівтар поєднується з жертовником (так було в античному світі і в деяких семітів), він розташовується просто неба, інакше він може перебувати під загальною покрівлею з капищем («закриті» храми Скандинавії).

В авраамічних релігіях капищу відповідає «святеє святих» (юдаїзм), «вівтар» (православ'я), «пресвітер» (католицизм).

Див. також

Примітки

Капище // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

Джерела та література

Вілкул Т. Л. Капище [ 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 88. — .
Русанова И., Тимощук Б. Языческие святилища древних славян. — М. : Ладога-100, 2007. — . (рос.)
Диба Юрій. Корсунські «капища» Володимира Святославовича

Посилання

Капище // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
БЪЛГАРСКОТО ЕЗИЧЕСТВО — КАПИЩА, КУМИРИ и ЖРЕЦИ / Анчо Калоянов [ 30 березня 2009 у Wayback Machine.]. (рос.)

[1] Капище // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.