Гуцульський говір східнокарпатський говір один з архаїчних говорів галицько буковинської групи південно західного нарічч

Гуцульський говір (східнокарпатський говір) — один з архаїчних говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя.

Карта українських наріч і говорів (2005).
Гуцульський говір (12)

Поширений у східній частині Закарпаття (Рахівський район), західній частині Чернівецької області (Вижницький, Путильський райони), південно-західних районах Івано-Франківської області (Верховинський, Коломийський, Косівський і Надвірнянський райони), у північних районах Сучавського повіту Румунії.

Гуцульський говір межує на заході з закарпатським, на півночі — з бойківським і наддністрянським, на сході — з покутсько-буковинським говорами, на півдні — з північнорумунськими говірками. Західну межу гуцульського говору окреслює , північно-східна збігається з давньою межею Перемиської землі; східна — невиразна і засвідчує тісний зв'язок гуцульського говору з покутсько-буковинським говором.

Ядро гуцульського говору утворюють говірки верхів'їв річок Прут, Черемош, Пугала.

У складі гуцульського говору виділяється кілька зон з властивими їм ознаками, хоча у важливіших рисах він становить єдність.

Територіально цей говір накладається на етнографічний район Гуцульщину, співвідносний з етнографічною групою українців — гуцулами.

Поширення й межі

Межі з наддністрянським говором

Приблизно лінією Надвірна — Коломия наддністрянський діалект межує з гуцульськими говірками. Ю. Гошко, наводячи межу між наддністрянським і гуцульським говорами, продовжує її від Перегінська через Надвірну і далі до Коломиї. Наддністрянський говір від гуцульського відділяється особливостями (першими подаються риси наддністрянського говору, другими — гуцульського):

голосний звук на місці давнього ятя в іменнику відро: видро — відро і видро;
голосний звук на місці давнього е в іменнику попіл: попіл — попил і попіл;
форма 1-ї особи однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни: хо'джу, буджу, си́джу і сиджу́ — хожу, бужу, си́жу і сижу́;
форма 1-ї особи множини теперішнього часу дієслів II дієвідміни: ходим, робим і ходимо, робимо — ходимо, робимо;
вживання слів на позначення:
- окрайця хліба: окраєц і цілушка — окроєц;
- яструба: ястріб і яструб — половик і яструб;
- вигуків, якими відганяють коней: а-куш — вйо;
- вигуків, якими кличуть овець: бир-бир — тпр-тпр;
- вигуків, якими кличуть свиней: куць-куць і кцьо-кцьо — цонь-цонь і цько-цько.

Фонетика

Гуцульський говір характеризується такими фонетичними рисами:

1) наголошений вокалізм може мати різні структури, найпоширеніші з них:

2) ненаголошений вокалізм має переважно структури:

3) для голосних характерні:

є замість а, я (коли наголошене): єк "як", єгода "ягода", єблуко "яблуко", єйце "яйце", єрмарок "ярмарок", телє "теля", шєпка "шапка", кепелюх "капелюх"? мнєта "м'ята", колідник "колядник"; є замість и в деяких словах: єдеш "йдеш", єшли "йшли"
е або рідше і замість и (коли наголошене): абес "абись", абести "абисьти", жето "жито", вім'ї "вим'я"
и замість і: Иван "Іван", иду "іду", из "із", зийшла "зійшла"
и або і замість я: забаривсми-си, най-си "най ся", як сі маєте, він находив сі, я за́бив сі
у замість ю: суда "сюди", вівцу "вівцю", кішницу
ві- замість ви- у префіксі: вíтратити, віповíсти
паралельно з літературним і — також и, ы, у, ÿ на місці етимологічного [о] в нових закритих складах:

вин, вын, вун--‘він’;

виз, вуз--‘віз’;

мист, мÿист — ‘міст’;

укання відзначається перед складом з голосним високого підняття у, і (хоудíм, гуд’íўл'а, кужýх), зрідка — перед складом з голосним низького

підняття (похувáти, схувáй);

4) для приголосних характерні:

ґ замість д: ґівка "дівка", ґєрка "дірка", ґедьо "дідо", ґєкую "дякую", неґіля "неділя", понеґівок "понеділок", сиґів "сидів", поґіла "поділа"
ть замість к: доньтя "донька"
д замість ґ: ледінь "леґінь, легінь"
к замість т перед є, і, іноді в кінці слова: крескєни "християни", кокє "котя", кєшко "тяжко", повікєгати "повитягати", свєкі "святі", кіло "тіло", по свікі "по світу", смеркь "смерть"
пом'якшені шиплячі: чьо "чо’ чого", нічьо "нічо, нічого", чєлєдь "челядь", шєпка шапка, чєри чари
пом'якшена р' у різних позиціях: косáр’, вер'х
ц замість ч і навпаки: ци чи, чибук цибух
тверді с, ц, з замість пом'якшених: шос, дес, забаривсми-си, най-си, хлóпец, на вýлицу, кр'із;
нн, н замість дн, тн, лн: перéдний > перéнний, мéлник > мéнник, мéник;

5) у частині гуц. говірок відзначена тенденція до переміщення наголосу на перший склад (пи́ўниц'а, кóмар, дри́жу, нéсу), хоча в цілому гуцульському говору властивий рухомий наголос.

Морфологія

Для іменників характерні:

відмінкові флексії дав. і місц. в. мн. іменників -им, -их, які виникли внаслідок діяння фонет. закономірностей гуцульського говору: кон'иéм, пол'иéм, на кон'иéх, на пол'иéх
іменники основ -а, -ja в ор. в. мають закінчення -оў, -еў: рукóў, землéў;
активно функціонують форми двоїни у поєднанні з числівниками: два, три, чотири: дві єблуці, три ґ’íўці;
вищий ступінь порівняння прикметників твориться, як правило, з допомогою частки май: май здорóвий, май крáшчий;
відсутність епентетичного л’ у формах дієслів 1-ї ос. одн. і 3-ї ос. мн. теперішнього і майбутнього часу (бáв'ю, лóм'ю, люб'є);
і замість и у називному відмінку множини першої відміни твердої групи і навпаки: ангелі "ангели", Жебівци "Жебівці"
форми множини типу лісо́ве "ліси", водо́ве "води", госте́ви "гості", особливо поширені в колядках

Для дієслів характерні:

втрата кінцевого -т у 3-й ос. однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни: вони́ хóдє, біжє "ходять, біжать";
стягнені закінчення -т у 3-й ос. одн. теп. ч. дієслів І дієвідміни: вони́ знат, співáт;
форма умового способу може творитися поєднанням часток биех, би і форми мин. ч. (носи́ў биех, проси́елие биесмé);
у майб. ч. дієслова можуть мати форми типу му хоуди́ти і хоуди́ти му, меш роби́ти і роби́ти меш, у мин. ч. — типу сме ходи́ли і ходи́ли сме;
трапляється творення особових форм дієслів від формально поширених основ інфінітива: їхати > їхаю, їхає, їхають, сміяиутси та ін.

Лексика

До лексичних гуцулізмів належать:

Цинíўка — «посудина місткістю у півкварту»,
Постíў — «леміш у плузі»,
Усти́гва — «капиця ціпа»,
Старин’é — «батьки»,
Покорéнок — «покоління»

та ін.

Різні структурні рівні гуцульського говору відтворено в лінгвістичних атласах:

АУМ, т. 2. К., 1988; Бернштейн С. Б. [та ін.]. Карпатский диалектологический атлас. М., 1967;
Общекарпатский диалектологический атлас, в. 1. Кишинев, 1989; в. 3. Варшава, 1991; в. 4. Л., 1993;
A Lexical Atlas of the Hutsul Dialects of the Ukrainian Language — Edit. J. Riger. Warsaw, 1996;
частково — Дзендзелівський Й. О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР. Лексика, ч. 1 — 3. Ужгород, 1958 — 93),
описах (І. Робчука, Б. Кобилянського, В. Курашкевича, Я. Янува, Я. Рігера та ін.),
словниках (С. Витвицького, В. Шнайдера, В. Шухевича, В. Коржинського, О. Горбача, «Словникові гуцульських говірок» за ред. Я. Закревської).

Літературно опрацьований гуцульський говір використано у художніх творах Г. Хоткевича («Каміна душе»), О. Манчука («Жиб'ївські новелі»); його риси відбито у творах М. Черемшини, В. Стефаника, М. Влад, С. Пушика.

Приклад

Коломийка, записана Володимиром Шухевичем:

На високій кічиречці

Потьи вівевало

Йик си тобі, пишна любко,

Туди літувало?

Ой зле тобі в полонинці,

Душко, літувало,

Шо змарніло личко біле,

Не таке, йик давно.

Бо так тими кічирками

Мрачки сі знизили,

Шо сараки-вівчьирики

Вівці розгубили

Відео

Українськи діалекти: Гуцульський [ 10 лютого 2022 у Wayback Machine.]

Примітки

Гошко Ю. Г. Етнографічні межі // Бойківщина. — К.: Наук, думка, 1983. — стор. 27
АУМ, т. 2, карта № 14
АУМ, т. 2, карта № 321
АУМ, т. 2, ст
АУМ, т. 2, карта № 345, карта № 346
АУМ, т. 2, карта № 348, № 349
АУМ, т. 2, карта № 350, № 351
Володимир Шухевич. Гуцульщина [т.3] (1902), с. 151

Джерело

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Гуцульський говір

Енциклопедія Укр. Мови П. Ю. Гриценко. Київ 2000.
Володимир Шухевич. Гуцульщина [т.1] (1899), с. 26-28
Голянич М. І. Мовний портрет села Тюдів. Словник. У 2-х т. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2018. - Том І. А−М. – 1000 с.
Голянич М. І. Мовний портрет села Тюдів. Словник. У 2-х т. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2022. - Том ІІ. Н−Я. – 1262 с.

[1] Гошко Ю. Г. Етнографічні межі // Бойківщина. — К.: Наук, думка, 1983. — стор. 27

[AUM14-2] АУМ, т. 2, карта № 14

[3] АУМ, т. 2, карта № 321

[4] АУМ, т. 2, ст

[AUM345-5] АУМ, т. 2, карта № 345, карта № 346

[6] АУМ, т. 2, карта № 348, № 349

[7] АУМ, т. 2, карта № 350, № 351

[8] Володимир Шухевич. Гуцульщина [т.3] (1902), с. 151