Євге н Спиридо нович Гамченко нар 27 липня 1874 Житомир пом 24 травня 1931 за іншими даними 1944 Київ генерал хорунжий А

Орден Святого Володимира 4 ступеня	Орден Святої Анни 2 ступеня	Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня	Орден Святого Станіслава 2 ступеня	Орден Святого Станіслава 3 ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гамченко.

Життєпис

Народився 27 липня 1874 у місті Житомирі. Навчався у Житомирській класичній гімназії.

В російській армії

На військовій службі з 25 червня 1895. У 1897 закінчив Костянтинівське військове училище, отримав офіцерське звання підпоручник. Служив у 5-й артилерійській бригаді. З 12 серпня 1900 поручник, а з 1904 штабс-капітан.

У 1907 закінчив Миколаївську академію Генерального Штабу по 1-му розряду. Служив у Іркутському військовому округу. З 6 грудня 1913 підполковник. Учасник Першої світової війни, старший ад'ютант штабу у 1915.

У званні полковника командир 119-го піхотного В'яземського полку з 11 грудня 1916. З 6 липня 1917 начальник штабу 3-го армійського корпусу, а з 19 жовтня цього ж року начальник штабу 27-ї піхотної дивізії. Отримав звання генерал-майор. Нагороджений орденом Святого Станіслава 2 та 3 ступенів, Святої Ганни 2 ступеня та 2 ступеня з мечами, Святого Володимира 4 ступеня.

На службі Україні

В армії Української Держави з квітня 1918, начальник штабу Сердюцької дивізії. 30 вересня 1918 отримав звання генерального хорунжого Генерального Штабу.

Після падіння Гетьманату інтернований у Києві військами Директорії УНР. Відмовився приєднатися до армії УНР і був вивезений до Німеччини разом з іншими офіцерами, вірними Павлу Скоропадському.

В 1919 брав участь у білогвардійській армії Збройні Сили Півдня Росії. З травня 1920 в Югославії.

З липня 1920 — в Армії УНР, начальник штабу 5-ї Херсонської дивізії, згодом начальник штабу 2-ї Волинської стрілецької дивізії.

В кінці 1920 виїхав до Чехословаччини, згодом до Німеччини.

В УРСР

У березні 1923 приїхав до УРСР, викладав у військових училищах Іркутську та Сум, а згодом у Київській військовій школі ім. Камєнєва.

12 січня 1931 заарештований, а 24 травня цього ж року розстріляний у Києві. Похований у братській могилі на Лук'янівському цвинтарі.

Вшанування пам'яті

Вулиця Родини Гамченків у його рідному місті Житомир.

Примітки

. Історична правда. Архів оригіналу за 17 січня 2020. Процитовано 10 лютого 2020.
Кіпіані, Вахтанг (2017). Війна двох правд (українська) . Харків: Vivat. с. 85. ISBN .

Джерела

Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002.
Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — .

[1] . Історична правда. Архів оригіналу за 17 січня 2020. Процитовано 10 лютого 2020.

[:0-2] Кіпіані, Вахтанг (2017). Війна двох правд (українська) . Харків: Vivat. с. 85. ISBN .