У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Галицький Галицький Володимир Васильович 30 липня 1955 19550730 Київ У

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Галицький.

Галицький Володимир Васильович (30 липня 1955(19550730), Київ, УРСР) — радянський, український кінооператор, Заслужений діяч мистецтв України (2015), член Спілки кінематографістів України, член Національної спілки журналістів України, член .

Галицький Володимир Васильович

Володимир Галицький в 2018 роціДата народження30 липня 1955 (68 років)Місце народженняКиїв, УРСРГромадянство

СРСР →

УкраїнаНаціональністьукраїнецьAlma materКиївський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-КарогоПрофесіякінооператорНапрямдокументалістика, анімація, ігрові фільми, рекламаНагороди

Життєвий шлях

Народився у Києві. Після закінчення середньої школи почав працювати проявлячем кіноплівки на Київській кіностудії науково-популярних фільмів.

У 1978 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого, де навчався на кінооператорському факультеті в майстерні Леоніда Прядкіна.

Галицький в оточені знімальної групи на зйомках фільму «Гетьман», 2014 р.

Після служби в армії у 1980 році розпочав кар’єру кінооператора на студії «Укртелефільм», працюючи в жанрі хронікально-документального кіно. В цей період роботи у 1984 році Володимиром Галицьким був знятий документальний фільм «Будні РАПО», де вперше в Україні було застосовано технологію 16-мм негативної кольорової плівки фірми KODAK.

У 1986 році під час аварії на ЧАЕС Володимир Галицький один із перших українських кінооператорів проводив повітряні зйомки реактора четвертого енергоблоку та зйомки евакуйованого міста Чорнобиль.

На початку 90-х років Володимир Галицький брав активну участь у створенні телебачення міста Славутич.

У 1995 році почав працювати оператором в українському відділенні американської компанії «Burson-Marsteller» , а пізніше в рекламній агенції «The Willard Group» у Києві.

З 2000 року активно співпрацює з різними теле- та фільмовиробничими студіями. Володимир Галицький зняв велику кількість телевізійних програм та сотні фільмів в різних жанрах: рекламні, документальні, анімаційні та ігрові.

Викладацька діяльність

З 1998 року Володимир Галицький поєднує свою практичну роботу оператора з педагогічною діяльністю у вищих навчальних закладах по підготовці майбутніх операторів кіно та телебачення: Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого (1998-2000), Інститут журналістики та кіно-телемистецтва Київського міжнародного університету (2006-2008), (2009-2015). З 2015 року і дотепер є доцентом кафедри кіно- , телемистецтва Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Відзнаки та Нагороди

2000 — Диплом за операторську роботу Міжнародного кінофестивалю туристичних фільмів «Вітер мандрів» за фільм «Моя Полтава»
2005-2006 — нагороди анімаційного фільму «Злидні»
- Срібний ведмідь Festival der Nationen Ebensee
- Golden Mboni Lola Kenia Festival
- ІІ премія Ja Ja Festival
- приз глядацьких симпатій за найкраще дитяче кіно ANIMADRID
- диплом журі World Festival of Animated Films in Zagreb
2008 — Приз за найкращу професійну операторську роботу кінофестивалю «Відкрита ніч» за фільм «Закон»
2014 — Відзнака Київського міського голови нагрудний знак «Знак пошани»
2015 — Заслужений діяч мистецтв України
2016 — Почесна грамота Міністерства культури

Вибіркова фільмографія

Документальні фільми

1982 — «Острів Хортиця»
1983 — «Житомир, історія міста у розповідях його жителів»
1984 — «Будні РАПО»
1985 — «Місто, тато і я»
1985 — «Повірити у себе»
1986 — «Щоб пізнати істину»
1986 — «Спорт, село і фантазія»
1987 — «Херсон»
1988 — «Бабина хата»
1991 — «Київський класичний...»
1992 — «Лінія інтиму»
1993 — «В пошуках загубленого я»
1994 — «Київські цілителі»
2000 — «Чорнобиль - тривога і надія»
2000 — «Моя Полтава»
2001 — «Україна, час сподівань»
2004 — «Перша в імперії»
2004 — «Монолог гетьмана»
2006 — «Ольвія - місто щастя»

Галицький на зйомках фільму «Загублене місто», 2012 р.

2006 — «Останній рік Віри Холодної»
2006 — «Спогади про минуле»
2006 — «Іван Франко: львівські сторінки життя»
2009 — «Апостоли любові»
2010 — «Вони були першими»
2010 — «На грані можливого»
2011 — «Жива вода подільських Товтр»
2012 — «Перехрестя»
2013 — «Людина є таємниця»
2013 — «Вадим Карофелов: штрихи до портрета»

Анімаційні фільми

2005 — «Злидні»
2011 — Серія 14 «Верхівня» із мультсеріалу «Моя країна — Україна»
2012 — Серія 18 «Чорне озеро» із мультсеріалу «Моя країна — Україна»

Ігрові фільми

2003 — «Граф Нулін», фільм-моноспектакль
2007 — «Може бути»
2008 — «Закон»
2012 — «Інстинкти»
2013 — «Загублене місто»
2015 — «Гетьман»

Примітки

. Архів оригіналу за 5 травня 2017. Процитовано 3 травня 2018.
. Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.
. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 3 травня 2018.
. Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 3 травня 2018.
. Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 3 травня 2018.
. Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.
. Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.
. Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.

Джерела

Інше

Це незавершена стаття про кінематографіста чи кінематографістку.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] . Архів оригіналу за 5 травня 2017. Процитовано 3 травня 2018.

[2] . Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.

[3] . Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 3 травня 2018.

[4] . Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 3 травня 2018.

[5] . Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 3 травня 2018.

[6] . Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.

[7] . Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.

[8] . Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.