У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Введенський Архієпископ Віталій в миру Володимир Федорович Введенський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Введенський.

Архієпископ Віталій (в миру: Володимир Федорович Введенський; 8 липня 1870, село Пєсковате, Тульська губернія — 25 березня 1950, Москва) — єпископ Російської Православної Церкви; з 1944 року архієпископ Тульський і Бельовський, з 1946 року архієпископ Дмитровський, вікарій Московської єпархії; голова Місіонерської Ради при Священному синоді.

Архієпископ Віталій

єпископ Єпіфанський Віталій (Введенський). 1920 рік

Архієпископ Дмитровський,
вікарій Московської єпархії

19 липня 1946 — 23 березня 1950

Церква:

Російська православна церква

Попередник:

Наступник:

Пимен (Ізвєков)

Архієпископ Тульський і Бельовський

13 липня 1944 — 19 липня 1946

Церква:

Російська православна церква

Попередник:

Наступник:

Антоній (Марценко)

Єпископ Єпіфанський,
вікарій Тульської єпархії

15 серпня 1920 — червень 1922

Церква:

Російська православна церква

Діяльність:

священник

Ім'я при народженні:

Володимир Федорович Введенськи
рос. Владимир Фёдорович Введенский

Народження:

8 (20) липня 1870
Q23874589?, Бельовський повіт, Тульська губернія, Російська імперія

Смерть:

25 березня 1950 (79 років)
Москва, СРСР

Похований:

П'ятницький цвинтар^[d]

Чернецтво:

15 вересня 1919

Єп. хіротонія:

15 серпня 1920

Нагороди:

Віталій у Вікісховищі

Біографія

У 1880—1890 роках навчався в Тульському духовному училищі, потім у Тульській духовній семінарії, яку закінчив за першим розрядом.

8 вересня 1891 року висвячений у священнослужителя.

З 1 лютого 1900 по 1 серпня 1902 року був інспектором Бельовського єпархіального жіночого училища.

В 1917 році обраний делегатом від духовенства Тульської єпархії на Помісний Собор Російської Православної Церкви 1917—1918.

27 травня 1918 року увійшов до складу Тульської єпархіальної ради, та в тому ж році став його головою.

15 вересня 1919 року прийняв чернецтво. Зведений у сан архімандрита.

Архієрейство

15 серпня 1920 року хіротонісаний в єпископа Єпіфанського, вікарія Тульської єпархії.

У червні 1922 року підтримав рух обновленства і до 2 березня 1944 року був одним з його лідерів. З 1922 по 1930 рік займав Тульську кафедру. До Великодня 1925 року «в нагороду його видатних виняткових заслуг на благо Православної Церкви» возведений у сан митрополита.

З 10 травня 1930 року, після смерті митрополита Веніаміна (Муратовського), став головою Священного синоду (обновленського), з титулом митрополита Московського і Тульського. Як і його попередник, головою він був цілком номінальним; справжнім ідеологом розкольників був його однофамілець Олександр, що прикрасив себе титулом митрополита-благовісника.

З 5 травня 1933 року — першоієрарх [обновленський] православних церков у СРСР. З 29 квітня 1935 року, після «саморозпуску» Синоду, отримав титул «Першоієрарха Московського і всіх православних церков у СРСР». 10 жовтня 1941 року пішов у безстрокову відпустку, передавши титул Першоієрарха своєму заступнику, митрополиту Олександру Введенському. У тому ж місяці разом з останнім евакуйований до Ульяновська, де перебував до осені 1943 року.

2 березня 1944 року в залі засідань Священного синоду приніс покаяння Патріарху Сергію. Після цього був прийнятий в сан єпископа, який мав до відходу в обновленство, із залишенням на покої з посадою почесного настоятеля храму Воскресіння Христового в Сокольниках.

5 травня 1944 року возведений у сан архієпископа.

З 13 липня 1944 року — архієпископ Тульський і Бельовський. Член Помісного Собору 1945 року.

19 липня 1946 року за власним проханням звільнений від управління Тульської кафедрою і призначений головою Місіонерської ради при Священному синоді з призначенням архієпископа Дмитровського, вікарія Московської єпархії. 21 лютого 1949 року, за проханням, звільнений від посади голови місіонерського ради.

Під час війни єпископ Віталій писав патріотичні вірші, які друкувалися в «Журналі Московської Патріархії» (1944, № 5, № 6): «Станемо на захист Батьківщини», «Молитва в дні брані», «Біля труни Святішого Патріарха Сергія», «Молитва Богоматері в дні Великої Вітчизняної війни».

Похований на П'ятницькому кладовищі в Москві.

Твори

У гроба ученицы [Н. П. Новиковой]. — Белёв, 1912
Прощальная речь воспитанницам белёвской женской гимназии, окончившим курс в 1912 г. — Белёв, 1912
Испытания в жизни и отношение к ним по соч. о. Иоанна Кронштадтского «Моя жизнь во Христе». — Белёв, 1913
Православные церк. братства (1864—1914). — СПб., 1914
Станем на защиту Родины: [Стихи] // ЖМП. 1944. № 5. С. 27
Молитва в дни брани: [Стихи] // Там же. С. 28
У гроба Святейшего Патриарха Сергия: [Стихи] // Там же. № 6. С. 37-38
Молитва Богоматери в дни Великой Отечественной войны: [Стихи] // Там же. № 10. С. 30

Література

ГАРФ. Ф. 6991. Оп. 7. Д. 30.
Воссоединение обновленческих священнослужителей с Православной Церковью // ЖМП. 1944. № 4. С. 9.
Некролог // Там же. 1950. № 4. С. 6-7.

Примітки

Движение и перемены по службе // Вестник Священного Синода Православной Российской церкви. 1925, № 2. С. 4.
Воссоединение обновленческих священнослужителей с православной церковью [ 7 серпня 2018 у Wayback Machine.] // ЖМП, № 4 апрель, стр. 9
. Архів оригіналу за 22 жовтня 2019. Процитовано 7 серпня 2018.

Посилання

на сайті Русское Православие
Віталій (Введенський) [ 1 жовтня 2017 у Wayback Machine.] у Православній енциклопедії
Архієпископ Віталій (Введенський) (1870—1950) [ 28 квітня 2018 у Wayback Machine.]

[1] Движение и перемены по службе // Вестник Священного Синода Православной Российской церкви. 1925, № 2. С. 4.

[2] Воссоединение обновленческих священнослужителей с православной церковью [ 7 серпня 2018 у Wayback Machine.] // ЖМП, № 4 апрель, стр. 9

[3] . Архів оригіналу за 22 жовтня 2019. Процитовано 7 серпня 2018.