Бер Борохов

Бер (Дов) Мо́вшевич (Мойсе́йович) Бо́рохов (21 червня (3 липня) 1881, Золотоноша, Полтавська губернія — 4 (17) грудня 1917, Київ, Київська губернія, УНР) — політичний та громадський діяч, публіцист, один з лідерів робітничого сіоністського руху та партії Поалей-Ціон. Член Української Центральної Ради

Бер Борохов
Ім'я при народженні	Дов-Бер Мовшевич Борохов
Народився	21 червня (3 липня) 1881 Золотоноша, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	4 (17) грудня 1917^[1] (36 років) Київ, Київська губернія, УНР^[2] ·сепсис^[2]
Поховання	^d
Країна	Російська імперія  Російська республіка  УНР
Діяльність	філософ, мовознавець
Галузь	сіонізм^[3], марксизм^[3], мовознавство^[3] і їдиш^[3]
Відомий завдяки	один з лідерів сіоністського руху
Alma mater	гімназія (1900)
Знання мов	німецька^[3], англійська, французька, російська і їдиш
Партія	Поалей-Ціон і Російська соціал-демократична робітнича партія (1901)
Брати, сестри	^d
Медіафайли у Вікісховищі

Некролог Бера Борохова в газеті «Последнія новости» за 6 грудня (ст. ст.) 1917 року

Біографія

Народився 21 червня (3 липня) 1881(18810703) року в родині єврейського вчителя Моше-Аарона Борохова в повітовому місті Золотоноші Полтавської губернії. Незабаром після його народження родина переїхала в Полтаву. Батьки зуміли записати сина в 11-річному віці в класичну гімназію, яку він закінчив 1900 року. Згодом Борохов займався самоосвітою, вивчаючи іноземні мови, соціологію, філософію, історію і економіку.

Система поглядів Бера Борохова до моменту закінчення навчання поєднувала в собі класовий і національний компоненти. Його батько, Моше-Аарон, був одним з членів сіоністського руху «Хібат-Ціон». Сам Бер, після закінчення гімназії переїхав до Катеринослава, у 1900 році вступив у Російську соціал-демократичну робочу партію (РСДРП), де докладно ознайомився з працями Олександра Богданова, що зробили значний вплив на його світогляд. Однак одночасно з соціалістичною ідеєю Борохов виявляв неприхований інтерес до сіонізму, і це вже в травні 1901 року призвело до його виключення з РСДРП. Того ж року він став засновником Сіоністського соціалістичного робітничого союзу, цілями якого були організація єврейської самооборони захист інтересів єврейських робітників. Нова організація зазнала критики як з боку керівництва російських соціал-демократів, так і з боку класичних сіоністів, заперечувала проти об'єднання національної і класової ідеології.

У 1903 році Борохов став делегатом VI Сіоністського конгресу в Базелі, де був одним з найпослідовніших противників ^[ru] і разом з ^[ru] відстоював ідею єврейського національного дому в Палестині. Через два роки він брав участь в VII Сіоністському конгресі, а в 1906 році розробив нову ідеологічну лінію руху Поалей-Ціон, під його впливом став називатися «Єврейської соціал-демократичною партією Поалей-Ціон». З 1907 року до самої смерті Борохов залишався секретарем «Поалей-Ціон». Марксистські ідеї Борохова змусили його після VIII Сіоністського конгресу вимагати виходу «Поалей-Ціон» із Всесвітньої сіоністської організації, членство в якій, на його думку, загрожувало втратою пролетарської складової ^[ru].

У 1906 році, під час революції 1905–1907 років, Борохов був заарештований у Полтаві, через те, що вдома в кількох членів його організації знайшли зброю. Вийшовши з-під арешту під заставу, Борохов перейшов на нелегальне становище, а після поразки революції покинув Росію. За кордоном, проживаючи в Австро-Угорщині та Швейцарії, він продовжував публікувати роботи, переважно російською мовою, де розвивав ідеї створення Всесвітнього союзу «Поалей-Ціон». У 1914 році, після початку світової війни Борохов був спочатку заарештований, а потім депортували з Австро-Угорщини і вирушив до США, де вів агітацію за створення Всесвітнього єврейського конгресу й Американського єврейського конгресу. У ці ж роки він працював над науковими статтями, які, зокрема, увійшли в єврейську енциклопедію російською мовою. Його перу належать також роботи, присвячені мові ідиш, і в цей час Борохова називають одним з батьків-засновників ідишистської філології.

Могила Бера Борохова в Ізраїлі

Після відновлення революційних подій в Росії Борохов попрямував на батьківщину. По дорозі він взяв участь в якості делегата від «Поалей-Ціон» в сесії ^[ru] в Стокгольмі. Борохов брав участь у виробленні пунктів, пов'язаних з єврейським питанням, у маніфесті Міжнародної соціалістичної комісії про післявоєнний устрій світу. У Росії він продовжував активну участь в суспільному житті, зокрема, в серпні 1917 року на Третьому конгресі «Поалей-Ціон» виступивши із закликом до соціалістичної колонізації Палестини, а у вересні в Києві (в рамках З'їзду народів і областей Росії) з доповіддю на тему «Росія як співдружність народів». Під час поїздок по єврейським населеним пунктам України Борохов захворів.

Помер у Києві 4 (17) грудня 1917 року в лікарні доктора Шефтеля від сепсису. Похований на Лук'янівському єврейському кладовищі.

1963 року прах Бера Борохова був перевезений в Ізраїль і похований на березі озера Кинерет. Пізніше поруч з ним була похована його дружина Люба, на якій він одружився в Швейцарії і яка пережила чоловіка майже на 60 років. Син Борохова Давид став одним із засновників кібуца ^[ru] біля озера Кинерет.

Ідеологія

Бер Борохов висунув у нарисах «Національне питання і класова боротьба» (1905), «Наша платформа» (1906) і «Економічний розвиток єврейського народу» (1916) концепцію органічної єдності марксистської теорії та національних цілей єврейського народу. Це синтез ідей класової боротьби і сіонізму, який отримав прізвисько «бороховізм», суперечив панувала в епоху Борохова тенденції, в силу якої марксисти відкидали будь-націоналізм (включаючи єврейський) як реакційну ідеологію. Борохов представив масове переселення євреїв у Палестину як соціально закономірне втілення сподівань єврейського пролетаріату, що знаходиться в особливо важких умовах у країнах розсіювання, де він відірваний від продуктивного процесу. Борохов розглядав народ без країни і власного економічного базису як безсилу національну меншину, чия доля пов'язана з чужими економічними відносинами і яка розривається між процесами асиміляції і відокремлення від «суспільства-господаря». У сіоністської ідеології Борохова, на відміну від інших сіоністських мислителів, антисемітизм не займав центрального місця; він швидше за розглядав розсіювання як ненормальне з соціальної точки зору стан і не вважав, що громадянська асиміляція здатна вирішити цю проблему незалежно від того, в якому суспільстві — капіталістичному чи соціалістичному — вона буде відбуватися. За словами Борохова, «єврейське питання мандрує разом з єврейським народом».

Завдання соціалістичного сіонізму Борохов бачив у тому, щоби сіоністи-першопрохідці освоїли за допомогою фізичної праці в сільському господарстві нові території в Палестині для масової єврейської імміграції. Таке масове переселення покладе край єврейському розсіюванню, а нова єврейська національна економіка, заснована на марксистських ідеях, стане плацдармом для класової боротьби єврейського пролетаріату. При цьому Борохов доводив із застосуванням методу історичного матеріалізму, що закономірним з точки зору єврейської історії є саме переселення в Землю Ізраїльську, тобто Палестину, що тяга єврейського народу до Землі Ізраїльської стихійна і що інші території не можуть зіграти її роль.

Доктрина Борохова вступала в протиріччя не тільки з ортодоксальним марксизмом і сіонізмом, а й із сформованою в Палестині реальністю. Замість нормального розвитку капіталістичного суспільства, в якому органічною буде класова боротьба, у Палестині на той час співіснували острівці феодалізму, капіталізму і соціалізму, а основний конфлікт проходив не по класовим, а за етнічними кордонами. Вже до кінця першого десятиліття XX століття в Палестині формується новий робітничий сіоністський рух, «Ха-Поель ха-Цаіру», що базується в більшій мірі на ідеях утопічного соціалізму, ніж класової боротьби. Навіть у своєму русі Борохова, у «Поалей-Ціоні», він і його прихильники, що поступово еволюціонували в бік соціал-демократичних ідей, опинилися в опозиції соціалістичній більшості. Після повернення Борохова в Росію в 1917 році в партії лунали голоси, що закликали «врятувати бороховізм від Борохова».

Спадщина

Бер Борохов — автор багатьох робіт у різних сферах знань, від політичної філософії до лінгвістики. Так, його праця «Єврейський робітничий рух у цифрах» відображає статистично-соціологічний аналіз соціальної структури і економічних процесів в єврейському народі, а «Віртуалізм і релігійно-етична проблема в марксизмі» (написана 1908 року, опублікована посмертно 1920 року) полемізує з «релігією і соціалізмом» Луначарського.

Після його смерті рух «Поалей-Ціон» у Росії пережило розкол і більшість його фракцій були розпущені за радянської влади, хоча одна з них, так звана «Бригада Борохова», яка брала участь у громадянській війні на боці червоних, продовжувала свою діяльність до 1928 року. Палестинське відділення «Поалей-Ціон» за два роки після смерті Борохова сформувало з низкою сіоністських робочих осередків партію «Ахдут ха-Авода», що пізніше в свою чергу об'єдналася з «Ха-Поель ха-Цаіру» в партію МАПАЙ.

Ушанування пам'яті

На честь Борохова в 1926–1937 роках у Києві сучасна вулиця Шота Руставелі мала назву вулиця Борохова. На згадку про Бера Борохова названо декілька місць в Ізраїлі, у тому числі перший робітничий район міста Гіватаїм. У 1971 році в Ізраїлі вийшла присвячена йому книга «Сторінки мого життя» (івр. פרקים מיומן חיי‎), написана його дружиною Любою.

Примітки

1. метрична книга
   d:Track:Q932420d:Track:Q34544468
2. метрична книга
   d:Track:Q932420d:Track:Q34544468
3. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
4. Дов-Бер — ім'я, широко поширене серед євреїв. Обидва компоненти означають «ведмідь»: дов — на івриті, бер — на ідиші.
5. Смерть члена У. Ц. Р. Борохова // Нова Рада : газета. — Київ, 1917. — № 201. — 5 грудня. — С. 3. (Можливо, у газетній публікації помилка. У біографічному довіднику «Діячі Української Центральної Ради» прізвище Борохова не згадується).
6. Mitchell Cohen. (1984). Ber Borochov and Socialist Zionism (I-II) (англ.). Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 17 лютого 2012.
7. Біографія [ 21 лютого 2010 у Wayback Machine.] на сайті Єврейського агентства (Сохнут). (івр.)
8. Mitchell Cohen. (1984). Ber Borochov and Socialist Zionism (III-VII) (англ.). Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 17 лютого 2012.
9. Ber Borochov's “The Tasks of Yiddish Philology” (2007). Science in Context. 20 (2): 341—352. doi:10.1017/S0269889707001299. {{}}: Пропущений або порожній |title= ()
10. Реєнт О. П., Андрусишин Б. І. З'їзд поневолених народів [ 13 липня 2019 у Wayback Machine.] // Історичні зошити. — Київ : Інститут Історії України HAH України,1994. — С. 35. — .
11. Згідно з записом у метричній книзі — помер від сепсису (зараження крови). За іншими відомостями причиною смерті стала пневмонія.
12. Электронная еврейская энциклопедия, 1976.
13. Постанови президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 29 липня 1937 року №№ 797/6, 797/8, 797/10 / Список перейменованих вулиць м. Києва за 1937 рік // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 1. Спр. 10343. Арк. 54. [Архівовано з першоджерела 9 вересня 2018.]

Посилання

• Бер Борохов [ 4 липня 2020 у Wayback Machine.] // ЕЖЕВИКА — EJWiki.org — Академическая Вики-энциклопедия по еврейским и израильским темам. (рос.)

Джерела

• Борохов Бер // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради : біографічний довідник. [ 29 серпня 2016 у Wayback Machine.] — Київ, 1998. — 254 с. — .
• Запис про смерть Бера Мовшев[ич]а Борохова в метричній книзі Київського равинату за 4 грудня (ст. ст.) 1917 року // ЦДІАК. Ф. 1164. Оп. 1. Спр. 521. Арк. 3зв–4. (рос.)(івр.)