Сіонізм

Сіоні́зм (івр. ציונות‎) (від гори Сіон) — єврейський націоналізм, рух європейських євреїв кінця 19 ст. за створення єврейської держави. Головна мета сіонізму була досягнутою в 1948 р. із створенням держави Ізраїль, що визнала за всіма євреями право жити в межах її кордонів. З цього моменту сіонізмом можна назвати підтримку держави Ізраїль, також підтримка єврейської нації у світі та її зв’язків з Ізраїлем. Подібно до інших форм націоналізму, особливим різновидом якого він є, сіонізм припускає значне розмаїття ідеологій.

У 1947 році Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію 181, що передбачає створення на території Палестини двох держав — єврейської і арабської, забезпечивши таким чином досягнення ключової мети сіонізму.

Проте 10 листопада 1975 року XXX сесія Генеральної Асамблеї ООН зусиллями СРСР (за підтримки арабських і «неприєднаних» країн і на тлі нафтової кризи 1973—1974 років) ухвалила (за — 72, проти — 35, утрималися — 32) резолюцію 3379, яка визначила сіонізм як «форму расизму та расової дискримінації».

16 грудня 1991 року на вимогу США і Ізраїлю (що поставив скасування резолюції 3379 умовою участі країни в Мадридській конференції) це визначення було відкликане резолюцією 4686 Генеральної Асамблеї ООН (за — 112, проти — 25, утрималося — 13).

Походження і термін

Слово «сіонізм» є похідним від Сіон (івр. צִיּוֹן — Ціон), при цьому Земля Ізраїлю (Ерец-Ісраель) нерідко іменувалася «дочкою Сіону», а єврейський народ — «синами Сіону».

Мета та ідеологія

Сіоністський рух поставив собі за мету вирішити «єврейську проблему», розглядаючи її як проблему національної меншини, безпорадного народу, долею якого є страждання від погромів та переслідувань; народу, якого всюди піддають дискримінації, вказуючи на його чужість. Сіонізм намагався домогтися вирішення цієї проблеми шляхом повернення євреїв в Ізраїль. У сіонізмі мав місце синтез цілей: звільнення і єдності, бо мета полягала, як у звільненні євреїв з-під гнітючої їх влади, так і у відновленні єдності євреїв через збирання єврейських діаспор з усього світу на їх Батьківщині.

Формування «нового єврея», здатного не тільки розвивати свою країну, але і захистити її, на думку дослідників сіонізму, служило для засновників ізраїльської держави одним з основних пріоритетів.

Див. також

• Історія сіонізму
• Всесвітній конгрес сіоністів
• Сіонізм у СРСР
• Хардаль

Примітки

1. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 вересня 2015. Процитовано 6 листопада 2015.
2. . Журнал «Москва-Ерушалаим» (ru-ru) . Архів оригіналу за 28 квітня 2018. Процитовано 2 грудня 2018.

Література

• Л. Корнєєв. Сіоністський імперіалізм [Ізраїль] // «Всесвіт» (Київ). — 1972. — № 3. — Стор. 150—154.
• А. Криничук, О. Ющенко. Сторінки ганебного альянсу [сіонізм і фашизм] // «Всесвіт» (Київ). — 1985. — № 2. — Стор. 171—176.
• А. Подольський. Сіонізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.666
• Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015

Посилання

• СІОНІЗМ [ 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] //Енциклопедія історії України