Бела Тарр

Бе́ла Тарр (угор. Tarr Béla; нар. 21 липня 1955, Печ) — майстер угорського авторського кіно, що після прем'єри фільму «Туринський кінь» (2011) оголосив про відхід з кінематографа.

Бела Тарр
угор. Tarr Béla
Народився	21 липня 1955(1955-07-21)^[1]^[2]^[…] (68 років) Печ, Угорщина^[1]
Країна	Угорщина^[4]
Національність	угорець
Діяльність	кінорежисер
Alma mater	Університет театрального та кінематографічного мистецтва (1981)
Знання мов	угорська^[5]
Роки активності	1971 — тепер. час
Посада	голова^[6]
Батько	^d
Мати	^d
Брати, сестри	^d
У шлюбі з	Агнеш Граніцкі
Нагороди	"Срібний ведмідь" (2010)
IMDb	ID 0850601
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

У віці 16-ти років Тарр створив свій перший фільм: двадцятихвилинну документальну стрічку про циганську трудову бригаду, яка пише лист про безробіття Яношу Кадару. Дебют режисера привернув увагу важливої угорської кіноінституції тих років — Студії Бели Балаша. Реакція чиновників на цей документальний фільм була різко негативною, внаслідок чого Тарру не вдалося вступити до університету, де він збирався вивчати філософію.

Потім Тарр навчався в Будапештській академії театру і кіно. У 1989-1990 роках стипендіат в Берліні, з 1990 року — викладач Берлінської кіноакадемії.

Перші фільми Тарра близькі до пошуків «документального реалізму» в кінематографі Східної Європи, включаючи відмову від професійних акторів. Починаючи з телеекранізації «Макбета» (повнометражного фільму, знятого двома епізодами), Тарр йде до більш узагальненої, медитативної поетики, залишаючись, проте, в тісному зв'язку з повсякденністю, біографією та історією. Всі фільми після 1985 року зняті за сценаріями однолітка Тарра, письменника Ласло Краснахоркаі.

Серед важливих для нього в юності фільмів Тарр називає стрічки Брессона, Одзу, Кассаветіса. Критика часто порівнює його з Тарковським, Антоніоні та Ангелопулосом.

У 1990-ті роки Бела Тарр був відносно маловідомим, проте в 2000-і роки його творчість пропагували такі гуру артхаусної критики, як Джонатан Розенбаум. У 2007 році, коли режисер з новим фільмом вперше був запрошений на Каннський кінофестиваль, супроводжуюча увага преси сприяла переоцінці всього творчого доробку режисера.

Ретроспективи Тарра не раз проходили в Німеччині, Франції, США, Канаді. Критики зараховують його до провідних європейських майстрів середнього покоління. Під час опитування 846 кінокритиків, що проводилося у 2012 році журналом Sight & Sound, за 7-годинний «Сатантанго» Тарра було подано стільки ж голосів, скільки і за такі загальновизнані шедеври, як «Метрополіс», «Психо» і «Солодке життя».

У 2011 році на Берлінському кінофестивалі останній фільм Тарра, «Туринський кінь», був удостоєний другого за значимістю призу — «Срібного ведмедя».

Фільмографія

• 1979 — Родинне гніздо / Családi tüzfészek — премія угорської кінокритики, премія кінофестивалю в Мангаймі
• 1981 — Аутсайдер / Szabadgyalog
• 1982 — Панельні люди / Panelkapcsolat
• 1982 — Макбет / Macbeth
• 1985 — Осінній альманах / Öszi almanach
• 1988 — Прокляття / Kárhozat, сценарій Ласло Краснахоркаі
• 1990 — City Life, епізод «Останній пароплав» (документальний фільм)
• 1994 — Сатанинське танго / Sátántangó, за однойменним романом Л. Краснахоркаі; премія Берлінського кінофестивалю
• 1995 — Подорож по рівнині / Utazás az Alföldön — короткометражний
• 2000 — Гармонії Веркмейстера / Werckmeister harmóniák, за романом Л. Краснахоркаі «Меланхолія опору»), премія читачів Берлінер Цайтунг на Берлінському кінофестивалі
• 2004 — Образи Європи / Visions of Europe, епізод «Пролог», документальний
• 2007 — Людина з Лондона / угор. A londoni férfi / фр. L'homme de Londres — учасник конкурсної програми 60-го Каннського кінофестивалю
• 2010 — Туринський кінь / A Torinói ló (Великий приз журі «Срібний ведмідь» 61-го Берлінського МКФ)

Улюблені фільми Тарра

• «Навмання, Бальтазар»
• «Берлін-Александерплац»
• «Несамовитість»
• «М»
• «Пристрасті Жанни д'Арк»
• «Без надії»
• «Токійська повість»
• «Жити своїм життям»

Опитування (2012)

Нагороди

• 2003: Премія імені Кошута
• 2011: «Параджановський талер» — премія імені Параджанова «за досягнення в кінематографі» (Єреванський кінофестиваль «Золотий абрикос»)

Література

• Jensen J. Béla Tarr. Budapest: Filmunio Hungary, 2001.

Примітки

1. Deutsche Nationalbibliothek Record #1020678070 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. Béla Tarr — 2010.
   d:Track:Q29861311
3. Filmportal.de — 2005.
   d:Track:Q15706812
4. Museum of Modern Art online collection
   d:Track:Q73268604
5. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
6. https://fidelio.hu/szinhaz/tarr-bela-a-freeszfe-egyesulet-elnoksegenek-uj-vezetoje-174544.html
7. (англ.). BFI. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 2013-7-2.

Посилання

• Бела Тарр на сайті IMDb (англ.)
• (англ.)
• (англ.)
• Стаття про творчість [ 28 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
• Про співдружність Тарр-Краснахоркаі [ 26 травня 2007 у Wayback Machine.] (англ.)
• (фр.)