Атанасій Шептицький (єпископ перемиський)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Атанасій (Шептицький) (значення).

Не плутати з Атанасій (Шептицький).

Атанасій Шептицький (в світі Андрій Шептицький, пол. Atanazy Andrzej Szeptycki; 26 листопада 1723, околиці Самбора — 9 червня 1779, Страшевичі) — перемиський єпископ УГКЦ (1762–1779 рр.), канівський архимандрит; популярний серед духівництва.

Атанасій Шептицький (єпископ перемиський)
єпископ Перемиський, Самбірський і Сяноцький
19 вересня 1762 — 1779
Церква:	Українська греко-католицька церква
Попередник:	Онуфрій (Шумлянський)
Наступник:	Максиміліян (Рило)
Альма-матер:	Папська Урбаніанська колегія Пропаганди Віри
Діяльність:	католицький священник, католицький єпископ
Народження:	26 листопада 1723(1723-11-26)
Смерть:	9 червня 1779(1779-06-09) (55 років) Страшевичі
Батько:	Стефан Шептицький
Мати:	Софія Чайковська
Атанасій Шептицький у Вікісховищі

Життєпис

Походив з одного з найстаріших боярських родів Галичини, який дав Україні багатьох великих церковних діячів. Його батьками були Стефан Шептицький та, за даними Т. Жихлінського, його дружина Софія з Корибутів Дашкевич (за іншими даними, це — Анна Чайковська^[]). Його братами були: Лука — підстолій смоленський, чоловік Терези з Шептицьких, дочка Костянтина, і Василь (1735—1800 рр.) — тишовецький староста, чоловік Розалії з Шептицьких, дочки обухівського старости Юрія Шептицького.

1740 р. — зарахований до новіціяту в Уневі. 4 березня 1744 р. отримав дияконські свячення з рук Атанасія Шептицького. 16 листопада 1745 р. зарахований на теологічні студії в Папську Урбаніанську колегію Пропаганди Віри у Римі, де після трьох років не завершив навчання. 17 березня 1748 архієпископ Дураццо Джузеппе Шіро висвятив його на священника в римській церкві святих Сергія та Вакха. У 1749 — на початку 1750 рр. був священником-проповідником при ставропігійній церкві Успіння Богородиці у Львові. На межі 1751—1752 рр. протоархимандрит Іраклій (Лісанський) за згодою Апостольської столиці запропонував його кандидатуру на посаду канівського архимандрита, яким став 1753 р. 1759 р. під час капітули Руської провінції василіян у Бересті обраний провінціялом чину, яким був до кінця 1761-го. Разом з іншими представниками вищого унійного духовенства 5 квітня 1762 підписав петицію до Курії в Римі, просячи видання заборони на перехід з руського обряду на латинський.

Обраний на Перемиську катедру після смерті свого попередника, владики Онуфрія Шумлянського. Подав докладний звіт про Перемиську єпархію апостольському нунцієві Джузеппе Ґарампі в 1772 році. Підняв питання будівництва нового катедрального собору в Перемишлі, однак за свого правління зміг збудувати лише нову дзвіницю.

У своєму рапорті до Відня від 1773 р. намісник Йоган фон Перген твердив, що духовенство не скаржилося на єпископа. Однак у 1775 році представники духовенства Перемиської єпархії надіслали до Курії в Римі обширну протестацію, в якій звинувачували єпископа, зокрема, у купівлі земських маєтностей коштом церковних фондів (а саме в Брухналі), участь у лихварських фінансових операціях, симонію.

Помер у своїй резиденції у Страшевичах, був похований у гробівці під головним вівтарем прокатедрального собору в Самборі.

Див. також

• Шептицькі

Примітки

1. Skoczylas, s. 226.
2. Skoczylas, s. 227.
3. Skoczylas, s. 228.

Література

• Войтович Л. Шептицькі [ 16 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 633—634. — .
• Шептицький Атанасій, єпископ перемиський (1762—79) [ 11 грудня 2015 у Wayback Machine.] // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — . — Т. 10. — С. 3844—3845.
• Skoczylas I. Szeptycki Andrzej, w zakonie Atanazy, h. własnego (1723—1779) [ 9 червня 2020 у Wayback Machine.] // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — 161—320 s. — S. 226—230. — całość, . (пол.)