Арсен Карагеоргійович

Арсен Карагеоргійович (Тімішоара , 4 /16 квітня 1859 —Парижі , 19 жовтня 1938) був сином князя Олександра Карагеоргійовича та принцеси Персіди (народився як Ненадовіч), брата короля Петра І Визволителя.

Арсен Карагеоргійович
Народження	4 квітня 1859(1859-04-04) Тімішоара, Австро-Угорщина
Смерть	19 жовтня 1938(1938-10-19) (79 років) Париж, Франція
Поховання	^d
Країна	Королівство Югославія
Рід військ
Освіта	Q20437431?
Роки служби	1886–1916
Член	Чорна рука
Звання	Генерал-майор
Війни / битви	Російсько-японська війна, Перша Балканська війна, Друга Балканська війна, Перша світова війна
Рід	Карагеоргієвичі
Діти	Павло Карагеоргієвич
Нагороди
Арсен Карагеоргійович у Вікісховищі

Біографія

Здобув освіту в Парижі та Санкт-Петербурзі, де він отримав вищу військову освіту в Костянтинівській офіцерській Академії. Академію закінчив у званні лейтенанта кавалерії в 1877 році. Після чого він служив у російській армії.

З 1883 по 1885 роки він служив офіцером у французькій військовій експедиції в Тонкині . В ході бою він був поранений, але він показав виняткову мужність, про що було повідомлено у французькій пресі . Чотири наступні роки живе в Санкт — Петербурзі, а потім служить в Іноземному легіоні . На додаток до мужності продемонстрував і відмінне командування.

Він одружився з Принцесою Авророю Демидовою ді Сан Донато 1 травня 1892 року в Києві і у них народився син Павло. У 1895 році розлучився із принцесою Авророю, яка в 1905 року померла. Виховання сина Павла доручено князю Петру, який жив у Женеві. Павло був регентом при королі Петро ІІ в 1934–1945 рр.

Під час російсько-японської війни 1905 року був командиром кавалерійського полку. У битві під Мукдене показав велику мужність і був нагороджений вищою медаллю Росії — золотою шпагою, Був підвищений в званні до генерала, командував кавалерійською дивізією.

У травні в 1911 році вступив до організації «Чорна рука».

У Першій і Другій Балканських війнах брав участь як командир кавалерійських дивізій і воював, як завжди на передньому краї в битвах під Куманово, Бітола і Брегалница. Після того як він знову показав мужність стає дуже популярним серед народу, а через це він навіть стає проблемою для короля Петра I, який просив, щоб Арсен покинув Сербію. Розчарований він відправився до Росії, де в черговий раз бере участь у бойових діях, як генерал імператорської гвардії.

Після Жовтневої революції він був арештований і відданий суду, так званому суду громадян і солдатів СРСР. Після того, як отримує виправдувальний вирок залишає Росію і решту свого життя проводить у Франції. Останній раз приїжджає до Белграду після вбивства короля Олександра.

Він брав участь у дев'яти війнах і чотирнадцятьох битвах. З усіх офіцерів у сербській історії в нього була найбільша кількість медалей.

Коли Арсен помер у Парижі, його син був регентом Югославії, тож його з повними державними почестями поховали в склепі церкви св. Георгія в Опленаці.

Військова кар'єра

Поручик (1901), штабс-ротмістр (1903), есаул (1904), войсковой старшина (1904), полковник (1906), генерал-майор (1914).

Нагороди

• Орден Святого Владимира 4-й ст. с мечами и бантом (1905);
• Орден Святого Станіслава 2-й ст. с мечами (1905);
• Золота зброя(ВП 10.05.1906);
• Орден Святого Георгія 4-й ст. (ВП 29.05.1915).

Текст Нагороди Святого Георгія

«За то, что, 13 и 14 марта 1915 г., в бою у д. Шафранки, будучи начальником левого боевого участка и обороняя позиции севернее д. Шафранки, подвергая свою жизнь явной опасноти, отбил неоднократные, упорные атаки превосходных сил противника и, когда во время последней атаки германцам удалось овладеть частью наших окопов, с потерей которых пришлось бы очистить всю нашу позицию, выбил из них германцев, укрепил занятое положение и сам перешел в наступление, дойдя до д. Тартак.»

Посилання

• Говор кнеза Арсена [ 11 вересня 2016 у Wayback Machine.]
• Кнез Арсен Карађорђевић (1859‐1938) ‐ Принц ратова и двобоја [ 24 грудня 2013 у Wayback Machine.]