Антонов Олександр Степанович

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Олександр Антонов.

Антонов Олександр Степанович (рос. Антонов Александр Степанович; 26 липня (7 серпня) 1889(18890807), Москва — 24 липня 1922, с. Тамбовської губернії) — один з керівників селянського повстання в Тамбовській губернії в 1920–1921.

Олександр Степанович Антонов
Александр Степанович Антонов
Народження	26 липня (7 серпня) 1889 Москва, Російська імперія^[1]
Смерть	24 червня 1922(1922-06-24)^[2] (32 роки) Тамбовська губернія, Російська СФРР загиблий у бою
Країна	Російська імперія  РСФРР
Партія	соціалісти-революціонери
Командування	Керівник Тамбовського повстання
Війни / битви	Революція 1905—1907 і Тамбовське повстання
Антонов Олександр Степанович у Вікісховищі

Біографія

Антонов був третьою дитиною в небагатій родині відставного фельдфебеля і швачки. У 90-х рр.. сім'я переїхала в м. Тамбовської губернії. У 1905 Антонов мав закінчити Кірсанівське міське трикласне училище, де вивчали російську мову, арифметику з геометрією і закон Божий, але, будучи недурною людиною, чомусь погано навчався і чи закінчив курс, невідомо.

Революційна діяльність

У 1905 — 1907 зблизився з есерами, брав участь у експропріаціях і вже на початку 1908 розшукувався поліцією. На станції захопив касу, про що стало відомо владі, а потім приїхав до Саратова, де погодився вбити генерал-лейтенанта , засудженого есерами до смерті за жорстоке придушення селянського руху на Поволжі під час революції 1905—1907. Про замах, що готується проінформував поліцію Є. Ф. Азеф, і в лютому 1909 Антонов був заарештований. Він постав перед Тимчасовим в м. Тамбові і був засуджений до повішення, але П. А. Столипін замінив смертний вирок каторжними роботами «без терміну». Після двох невдалих спроб втечі Антонов в 1910 був відправлений до Шліссельбурзької фортеці. Був амністований у березні 1917 після Лютневої революції.

Повернувся в Тамбов і з квітня став працювати молодшим помічником начальника міської міліції, а потім начальником Кірсанівської повітової міліції. Йому лише з сотнею міліціонерів вдалося помітно стримати злочинність на території 6 тис. км² із 350 тис. жителів, роззброїти кілька ешелонів чехословацького експедиційного корпусу, який прямував на схід, за що Антонов був нагороджений . Комуністи намагалися поставити на керівні пости більшовиків, усуваючи представників інших партій. Чекістами були сфабриковані докази контрреволюційного заколоту есерів, який, начебто, готувався.

Тамбовське повстання

Докладніше: Тамбовське повстання

У липні 1918, коли Антонов був відсутній, його помічники були схоплені і розстріляні. Дізнавшись про те, що трапилося, Антонов відправився до Самари, де збирався боротися з більшовиками в (), але останній переїхав до Уфи, потім в Єкатеринбург і був розігнаний О. В. Колчаком. Після 3-місячного безцільного ходіння по охопленій громадянською війною Поволжю Антонов таємно повернувся в Кірсанівський повіт. Але напередодні його повернення почалися стихійні селянські виступи, викликані грабунками і свавіллям місцевої влади. Місцеві комуністи оголосили Антонова керівником повсталих і заочно засудили до смерті. Наприкінці 1918 — початку 1919 Антонов зібрав бойову дружину, що складалася з 10 — 15 чоловік, і розправився з комуністами, що хотіли привести смертний вирок у виконання. Поряд з терором здійснював експропріації, і до літа 1919 Антонов мав 150 добре навчених і екіпірованих людей. 21 серпня селяни с. Кам'янка розгромили продзагін. Їх підтримав Антонов. Так почалася «антоновщина», — на думку біографа Антонова, «остання селянська війна в Росії». До 1920 Антонов, подолавши , створив близько 20 повстанських полків, організованих у дві армії (близько 50 тис. чоловік). У листівці Антонов писав:

Я все своє життя присвятив боротьбі з узурпаторами народної влади і буду боротися з ними до кінця. Не для того була вирвана влада з рук царських катів, щоб передати її в руки купки катів-комуністів. Влада повинна бути передана народу …

У лютому 1921 повстання досягло апогею, але після скасування ненависної селянам продрозверстки пішло на спад. До літа чекісти стали брати заручників і розстрілювати їх в разі невидачі селянами зброї та антонівців. Як і завжди, в громадянській війні жорстокості були з обох сторін. Для розгрому Антонова використовувалися війська під командуванням М. М. Тухачевського. Велика роль у розгромі Антонова належала також В. О. Антонову-Овсієнку. Ці, безперечно, видатні більшовицькі полководці за 20 років до фашистів застосовували для боротьби з власним народом такі засоби, як: розстріл заручників, хімічна зброя та концетраційні табори. Проти майже неозброєних повстанців були кинуті величезні сили: 120 тисяч біців (з тилами), 63 гармати, 463 кулемети, 4 бронепотяги, 6 бронеавтомобілей, 8 літаків. До літа 1921 повстання було ліквідовано. Антонов був вистежений чекістами і загинув у перестрілці разом з братом 24 липня 1922.

Тезка

За іронією долі в подіях, пов'язаних з Тамбовським повстанням брав безпосередню участь повний тезка Антонова — (1889—1919) — чекіст, розстріляний повстанцями у 1919.

Примітки

1. Deutsche Nationalbibliothek Record #104865804X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563

Джерела

• Антонов Александр Степанович [ 13 січня 2010 у Wayback Machine.]
• «Сурово и беспощадно»: удушливые газы для тамбовских крестьян «Сурово и беспощадно»: удушливые газы для тамбовских крестьян [ 25 вересня 2011 у Wayback Machine.]

Посилання

• Тамбовское восстание 1918—1921 гг. и раскрестьянивание России 1929—1933гг.^{[недоступне посилання з лютого 2019]}