Іспанський живопис Ермітаж рос Іспанская живопись Эрмитаж російськомовний довідник з описом історії створення колекції і

Іспанський живопис. Ермітаж(рос. Іспанская живопись. Эрмитаж) — російськомовний довідник з описом історії створення колекції іспанського живопису та описом окремих картин.

«Іспанський живопис. Ермітаж»
Масове видання 1977 р.
Автор	Кагане Л.Л.
Назва мовою оригіналу	Іспанская живопись. Эрмитаж
Дизайн обкладинки	художник А. Ф. Каширських
Країна	Росія
Мова	російська
Тема	історія створення колекції іспанського живопису
Жанр	путівник і довідкове видання
Видавництво	«Аврора»
Видано	1977
Сторінок	111 с.
Попередній твір	1977

Структура видання

Пані автор відмовилась від розгалуження тексту на окремі розділи і замінила їх абзацами та абзацними відступами, логічно, однак, пов'язаних між собою за змістом. Це обумовлено як невеликим об'ємом тексту, так і урахуванням того, що путівник читатимуть уривками.

Уривчасте читання тексту не вплинуло погано на сам текст, що був вивірений на історичних джерелах і зберіг достатню для путівника інформативність. Була і своя логіка в розташуванні абзаців.

Перший великий абзац присвячений історії створення колекції іспанського живопису в Ермітажі.

Далі йде опис картин іспанських художників. Завершили путівник абзаци з загальною характеристикою розвитку іспанського живопису за період приблизно у 150 років, що охопив кінець 16 століття і до кінця 17 ст.

Особливості огляду іспанських картин

Огляд картин іспанських майстрів мав свої особливості для радянських туристів. Так, в іспанському малярстві головував біблійний живопис в його католицькому варіанті, часто незрозумілий у агресивно атеїстичній країні, котру активно будували в СРСР десятиліттями. Мало зрозумілими були і майже всі портрети діячів Іспанії, позаяк радянські люди слабко знали і власну історію і майже не знали історії Іспанії. Хто такі король Святий Фернандо III, король Філіп IV, міністр Оліварес, поет Алонсо Ерсілья і Суньїга, Маргарита Альдобрандіні, герцогиня Памська - потребувало додаткових пояснень. Більш менш відомим було лише ім'я драматурга Лопе де Вега, портрет котрого в ермітажній збірці не належав до найкращих зразків портретного жанру.

Пані автор, однак, попіклувалась про опис портрету Лопе де Вега. Вона зазначила, що портрет віднесений до 1610-х років, що досі незрозуміло, хто його автор ( Франсіско Рібальта, чи невідомий митець). Лопе де Вега був зображеним в похилому віці і в одязі католицького священика, котре почав носити з 1614 року, як то відомо з історичних джерел. Малий за розмірами портрет подавав лише погруддя драматурга, що надало підстави вважати, ніби портрет створили для майбутньої гравюри, котра стане фронтисписом для видання творів драматурга. Пані автор зазначила також, що портрет носить надто точний, фіксаційний характер і про розкриття характеру чи емоційну відкритість в творі не йшлося. Це привчало уважно роздивлятись картини та вивчати історію.

Портрет поета пензля Ель Греко

Докладніше: Ель Греко

Ель Греко ? Поет Алонсо Ерсілья і Суньїга.

Аристократ і поет Алонсо Ерсілья і Суньїга по поверненню в Європу відвідав Чехію, бо там померла мати і залишилась сестра. Його тепло приймав королівський двір австрійського імператора. Сам імператор Рудольф II, що виховувався в Іспанії, звернувся до поета, щоби той вислав у Прагу свій портрет для галереї відомих іспанців, яку влаштував в своєму палаці. Отже, поет замовляв свої портрети. Один з них і намалював художник Ель Греко.

Портрет малого формату, що зберігає Ермітаж, довгий час перебував в Іспанії. Там його і придбав Кузвельт, що перепродав збірку іспанських картин у Петербург. Художник подав лише голову поета, увінчану лавровим вінцем на зразок уславлених античних поетів. Страшні війни і небезпечні події 16 століття постирали усмішки з обличчя поета повністю. Прийшли , стриманість і важкий досвід. Поет і художник однаково навчилися приховувати все більше і більше, що і зафіксував невеличкий портрет ермітажної збірки.

Парадний портрет Маргарити Альдобрандіні

Докладніше: Парадний портрет

Бартоломе Гонсалес і Серрано. «Маргарита Альдобрандіні».

Куди більше поширення в Іспанії того часу мав парадний портрет аристократії і королівських родин.

Поява і поширення парадного портрета в Європі було тісно пов'язане зі зміцненням абсолютизму і формуванням національних монархій. Саме в цих монархіях і отримав розвиток парадний портрет. Їх характерні зразки дали Велика Британія, Франція, Фландрія, папська держава в Римі, Іспанська імперія. Проблему парадного портрету жваво обговорювали і розробляли теоретики і художники. Згідно цих теорій, портрет мав меморіальне і виховне значення, зберігаючи для майбутніх поколінь образи героїв і видатних особистостей минулого. Теоретики наполягали, щоби в парадному портреті особа ставала взірцем чеснот і втіленням ідеалу доби.

Якщо особа не мала чеснот і переваг, художник мав «наділити» ними зображеного. Звідси починались компроміси, компліменти і більшості парадних портретів. У 17 ст. в іспанському парадному портреті склались репрезентативні формули, умовний тип зображення аристократа, завжди величного і значущого. більшості парадних портретів нікого не зачіпала. Персонажі портретів величні і холодно замкнені. Їх одяг або сяє розкошами, золотом і коштовними тканинами, або костюм поданий підкреслено вишуканим і чорним.

Характерний зразок іспанського парадного портрета мав і Ермітаж. Це зображення Маргарити Альдобрандіні, герцогині Пармської. Він типовий за композицією, пані в розкішних шатах і з вишуканим мереживом коміра і хустки в руці. Одне це мереживо коштувало чималих грошей і було імпортним, виготовлялось у Фландрії. Герцогиня головує в композиції, а парадна завіса і коштовне крісло лише доповнюють образ, головна мета якого — бути окрасою палацу. Портрет справляє враження суто компліментарного, декоративного і поверхневого. Героїчних вчинків за пані не значилося, її претензії на пам'ять майбутніх поколінь — були мізерні. Розкішного одягу на пані забагато і він мимоволі справляє враження панциря, що навмисно приховав всі жіночі форми.

Чимале значення надавалось і рукам портретованих, елегантним, витонченим, котрі не знали важкої праці. Іспанські художники часто подавали ці аристократичні руки, покладені на голови карликів, палацових собак чи на коштовні палацові меблі.

Портретний жанр «іспанців» в музейній збірці

Алонсо Санчес Коельо. «Принцеса Каталіна Мікаела Іспанська»
Хуан Пантоха де ла Круз. «Дієго Вільямайор»
Дієго Велскес. «Граф Оліварес», міністр короля.
Хуан Кареньо де Міранда. «Невідомий кабальєро»

Батальні сцени

Докладніше: Хуан де ла Корте

Іспанська монархія була агресивною і войовничою. Це логічно потягло розвиток батального жанру, як відповідь на постійні війни, що вела Іспанія як в Європі, так і в північній Африці і на американському континенті. Кінцеве зміцнення іспанської монархії прийшлося на шістнадцяте століття, коли в мистецтві провідні позиції посів маньєризм. Саме на долю маньєристів випали завдання уславити перемоги Іспанії на суходолі і на морі в художніх образах. Армія маньєристів, вихідців із різних країн Європи, була задіяна на побудові і декоруванні Палацу-монастиря Ескоріал, що став резиденцією іспанського короля Філіпа II. Поряд з численними релігійними картинами Ескоріал прикрашали і численні стінописи з зображеннями іспанських перемог на морі і на суходолі.

Зразок батального жанру Іспанії має і музей Ермітаж. Це картина художника Хуана де ла Корте «Батальна сцена з королем Карлом V». Як і парадні портрети тої доби, картина має компліментарний і характер. Бо її сюжет - це уславлення військового походу під керівництвом короля Іспанії Карла V у північну Африку. Це був загарбницький похід іспанців у Алжир для здобуття фортеці Ла Колета.

Хуан де ла Корте ніколи не був в Алжирі, тому подав в картині провінційну місцину самої Іспанії. Хуан де ла Корте ніколи не бачив Карла V. Тому писав копію з копії його портрета. Алжирців в картині нема, а є тільки непереможна іспанська армія, а вся баталія - декоративна інвенція, опус художника на військову тему, мета твору - бути окрасою ще одної палацової зали.

Побутовий жанр і натюрморт в Іспанії 17 ст.

Антоніо де Переда. «Натюрморт з посудом і випічкою»

Мистецтвознавці зазначили, що побутовий жанр та натюрморт в живопису Іспанії не мали помітного поширення. Але поодинокі їх зразки в музей випадково потрапили. До побутового жанру відносять картину «Вуличний точильник» пензля Антоніо Пуга. Художник подав вуличну сценку з ремісником, котрий береться гострити як кухонні ножі, так і зброю вояків. Композиція нагадує театральну сценку з побутової п'єси, де кожен з персонажів точно окреслений і не затуляє нікого, а всі вони помітно наближені до стороннього глядача.

До побутового жанру відноситься і ермітажне полотно «Сніданок» пензля Дієго Веласкеса. Невідомо, чи знав Веласкес твори італійця Караваджо, але його ранні твори носять помітний вплив караваджизму та уважних спостережень за реальністю. «Сніданок» — ранній твір Веласкеса і датований 1617 роком. Серед картин раннього періоду творчості, де панували сум і скутість, ермітажний «Сніданок» відрізняється майстерністю композиції і позитивним настроєм. Близькою за побудовою була лише картина Веласкеса «Селянський сніданок» з селянкою, що наливала вино двом чоловікам (нині - Музей образотворчих мистецтв (Будапешт). Веласкес належав до забутих майстрів 17 ст. і не рахувався великим, престижним і авторитетним у 18 столітті. Але в Імператорський Ермітаж картина потрапила саме з атрибуцією Веласкесу, що підтримує оригінальність картини і її точне походження з Іспанії.

Це типовий бодегон, тобто сценка в корчмі з небагатьма фігурами і обов'язковим натюрмортом.

Дещо демонстративний, парадний характер має практично єдиний в збірці музею «Натюрморт з посудом і випічкою» роботи Антоніо Переда (картина має підпис художника). Іспанські натюрморти мали яскравий національний характер, обумовлений як відтворенням суто іспанських побутових речей, так і помітною відсутністю іноземних впливів на створення національних натюрмортів. Митці Іспанії 17 століття запропонували їх суто власний варіант.

Голландці, що створили в ті ж десятиліття сотні натюрмортів, не переставали милуватися якостями різноманітних побутових речей, книг, їжі, наукових приладів і квітів. Фламандські майстри натюрмортів створювали з них справжні урочисті сцени, схожі на барокові свята чи апофеози. Нічого — з переліченого не було в іспанських натюрмортах, окрім уважного і суворого відтворення побутових речей чи фруктів, також квітів, наче це чергові нагадування про творіння могутнього християнського Бога.

Важливі кінцеві абзаци

Видання переростало значення простого путівника, бо в кінцевих абзацах подавало читачам важливі висновки. Ось вони —

В Іспанії гуманізм переслідувався (католицькою) церквою, був розвинений слабко. В центрі уваги іспанських художників, на відміну від італійських, ніколи не стояв ідеал гармонійно розвиненої особистості, орієнтація на (життєдайний) античний спадок — не грала рішучої ролі. Базою, на котрій розвинулось мистецтво Іспанії 16-17 століть, було лише спостереження за реальністю. Це обумовило особливу свіжість художніх засобів старих іспанських майстрів, яскравий характер їх творів, національне забарвлення цих творів.

Слабкий розвиток гуманізму відбився і на сюжетному боці образотворчого мистецтва. Художники Іспанії мало звертались до (давньогрецької) міфології. Перелік їх тем сильно обмежений легендами з Біблії та з житій святих. В кінці 16 і на початку 17 ст. виникає побутовий жанр, котрий, однак, не посів провідних позицій, позаяк головним замовником залишалась католицька церква. Але іспанські художники зблизили в своїй уяві персонажів біблійних легенд зі звичними, земними людьми та надали їм моральних переваг...

Майстри першої половини 17 ст. надихались героїчними ідеями. Вони робили особистостей значущими і величними. Монументальність — одна з характерних рис образотворчого мистецтва тої доби. В другій половині 17 ст., коли (політико-економічний) занепад Іспанії став реальністю і надії на відродження могутності країни були остаточно втрачені, героїчні тенденції зникли і запанували (песимізм та) індивідуальні настрої. Значно більше почали опікуватись декоративними якостями картин. Хоча протягом другої половини 17 ст. іспанський живопис зберігав своєрідність і самостійність, (повільно і в'яло) розвивав знахідки попередніх років...

Переваги видання

Хосе Клаудіус Антолінес. «Каяття Марії Магдалини», (Євангеліє від Луки).

Видання (путівник) було розраховане на туриста чи відвідувача музею, котрий розглядатиме картини лише у двох музейних залах. Першою перевагою путівника був його кишеньковий формат. Його було зручно покласти в кишеню і діставати в потрібний час, не обтяжуючи рук книгою великого формату.

Другою перевагою путівника був друк на крейдяному папері, що зробило його маленьким альбомом. Таким чином видання, видруковане накладом у 50.000, могло бути використане і як сувенір на пам'ять, і як подаруночок. Зайвим був і кольоровий друк ілюстрацій, адже в музейній залі картини поставали в повний розмір і в повний колір оригіналів.

Третьою перевагою малого видання була його інформативність. Бо інформацію про історію створення колекції іспанського живопису ніде було ще отримати окрім екскурсії в самому музеї та з цього путівника. В СРСР був помітний дефіцит книговидання і інформованості мешканців. Час великих видань і каталогів музею Ермітаж прийде дещо пізніше.

Джерела

Малицкая К. М. «Испанская живопись 16-17 веков», М, 1947
Каптерева Т. П. «Искусство Испании. Очерки», М. 1989
Баталія Котре на сайті Ермітажу [ 13 травня 2013 у Wayback Machine.]

Іспанський живопис Ермітаж рос Іспанская живопись Эрмитаж російськомовний довідник з описом історії створення колекції і