Ґудрун Паузеванг

Немає цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Гудрун Паузеванг (нім. Gudrun Pausewang, у шлюбі Вільке; 3 березня 1928, (Вічштадтль), Чехословаччина; — † 23 січня 2020, Бамберг, Німеччина;) — німецька письменниця та освітянка. Писала в основному дитячу та юнацьку літературу, активно висвітлюючи теми охорони довкілля, небезпеки ядерної енергії та нацизму. До її найвідоміших творів належать — ^[de]» (нім. Die Not der Familie Caldera) (1977), «Останні діти Шевенборна» (нім. Die letzten Kinder von Schewenborn) (1983) та «Хмара» (нім. Die Wolke) (1987). У 2017 році Паузеванг була удостоєна Спеціальної німецької молодіжної літературної премії за роботу всього життя

Гудрун Паузеванг
Gudrun Pausewang
Ім'я при народженні	Gudrun Pausewang
Псевдонім	Gudrun Wilcke
Народилася	3 березня 1928(1928-03-03) (Вічштадтль), Чехословаччина
Померла	23 січня 2020(2020-01-23) (91 рік) Бамберг, Німеччина
Громадянство	Німеччина
Діяльність	письменниця, письменниця наукової фантастики, дитяча письменниця, вчителька, автор молодіжної літератури, вчителька початкових класів
Сфера роботи	дитяча література^[1], підліткова література^[1], наукова фантастика^[1], педагогіка^[1] і ^d^[1]
Мова творів	німецька
Напрямок	фантастика
Жанр	дистопія^[d]
Magnum opus	Останні діти Шевенборна
Членство	^d
Брати, сестри	^d
Нагороди	Німецька науково-фантастична премія (1988) ^d (1984) ^d (2009) премія імені Курда Лассвіца (1988) ^d (2009)
Ґудрун Паузеванґ у Вікісховищі

Життя

Ґудрун Паузеванґ була старшою дитиною в сім'ї фермера. Всього в сім'ї було п'ятеро дітей, серед яких була й майбутня соціологиня . Після початкової школи Ґудрун вчилася в гімназії для дівчаток. Під час Другої світової війни загинув батько. Після закінчення війни сім'я втекла до Західної Німеччини. У Вісбадені майбутня письменниця продовжувала навчання і у 1948 році закінчила середню школу. Після цього вона навчалася в педагогічному інституті в Вайльбурзі на Лані і працювала вчителькою початкової та середньої школи.

З 1956 року вона п'ять років викладала в німецьких школах Чилі і два з половиною роки у Венесуелі. У цей період вона подорожувала по Центральній, Північній і Південній Америці, в тому числі по Амазонці, Вогненній Землі, Перу, Болівії, Колумбії та Мексиці. Наприкінці 1963 року повернулася до Німеччини, де викладала в початковій школі. Чотири роки потому вирушила разом з чоловіком Германом Вільке в Колумбію, де викладала 5 років у місцевих німецьких школах. У 1972 році повернулася з 2-річним сином до Німеччини. Відтоді жила в місті Шліц, земля Гессен, який пізніше став місцем дії її творів «Останні Діти Шевенборна» і «Хмара». У 1998 році захистила докторський ступінь у Університеті Франкфурта-на-Майні з дисертацією «Забуті молодіжні письменники покоління Еріха Кестнера». З 2016 року жила в будинку престарілих недалеко від Бамберга.

Гудрун Паусеванг померла 23 січня 2020 року у віці 91 року.

Творчість

Перші десять років письменницької діяльності писала книги лише для дорослих, а пізніше — також і для дітей та юнацтва. У 1989 році вийшла на пенсію в якості вчительки і з тих пір присвятила себе виключно літературній творчості і читанню в школах, бібліотеках і книжкових магазинах. Загальний тираж її книг на момент її смерті становив близько 5 мільйонів.

Письменниця у своїй творчості просувала ідеї миру, виступала проти неонацистських тенденцій. Поширювала ідеї захисту довкілля, а також попереджала про небезпеку використання ядерної енергії. В її книгах, написаних у дусі часу 1980-х, часу руху за мир та екологію, чітко простежується тверда та принципова політична позиція письменниці. ЇЇ твори, такі як Останні діти Шевенборна або (нім. Aufstieg und Untergang der Insel Delfina), стали культовими книгами для покоління, що вийшло з 80-х років, та очолило рух проти розвитку ядерної енергетики. Критики, з іншого боку, вважають саме цю її позицію завищеною та однобокою. З початку 1990-х років Ґудрун Паузеванґ написала також ряд молодіжних книг на тему нацизму, весь жах якого вона зазнала сама в підлітковому віці. Окрім того, у 1997 році звертається вона і до біографії молодого Гітлера. Серед її романів і оповідань також є кілька веселих творів, таких як або . Чотири найуспішніші книги Паузеванґ:

• (1977)
• Останні діти Шевенборна (1983)
• Я відчуваю голод — я відчуваю спрагу (1984)
• Хмара (1987)

У романі Хмара авторка описує переживання жертви радіації після аварії на німецькій АЕС. Роман став найбільш тиражним твором письменниці після екранізації в 2006 році. Пізніше, після ядерної катастрофи на Фукусімі, Паузеванг знову торкнулася теми ризиків ядерних технологій у своєму романі (2012). За роман Хмара в 1988 році Паузеванг отримала Німецьку молодіжну літературну премію та Премію імені Курда Ласвіца, а в 2017році вона отримала спеціальну німецьку молодіжну літературну премію за загальний вклад в німецьку літературу.

Публікації

Публікації Гудрун Паузеванг зберігаються в Національній бібліотеці Німеччини, включаючи:

• Сім'я Кальдера (1977)
• На довгій дорозі (1978)
• Останні діти Шевенборна (1983)
• Хмара (1987)
• Подорож у серпні (1992)
• Горло (роман, 1993)
• Дитяча та юнацька література націонал-соціалізму як інструмент ідеологічного впливу (2005)

Нагороди та премії

• 1977: ^[de] за роман ^[de]»
• 1981: ^[de] за роман
• 1981: ^[de] за роман
• 1983: ^[de] за роман Останні діти Шевенборна
• 1983: ^[de] за роман Останні діти Шевенборна
• 1988: Німецька науково-фантастична премія за роман «Хмара»
• 1988: ^[de] за роман «Хмара»
• 1988: Премія імені Курда Лассвіца за роман «Хмара»
• 1990: ^[de] за роман «Хмара»
• 1998: ^[de] від землі Вісбаден
• 1999: ^[de] за роман
• 1999: Федеральний Хрест: Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина»
• 2009: ^[de] Землі Хессен за роман «Хмара»
• 2009: ^[de] за заслуги
• 2017: ^[de] — Спеціальна премія за роботу всього життя

Примітки

1. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
2. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
3. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
4. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
5. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

Джерела

• Uwe Jahnke: Gudrun Pausewang: Leben und Werk (= Ravensburger Taschenbuch, Band 58352). Ravensburger, Ravensburg 2010, .
• Peter Morris-Keitel: «Hoffnung im Überfluß.» Über die Erfahrbarkeit einer anderen Welt im Werk Gudrun Pausewangs. In: The 67, 1994. S. 391—401.
• Celia Ndzala-Ballesteros: Gudrun Pausewang, Die letzten Kinder von Schewenborn. Johannes Diekhans (Hrsg.) (= Schöningh-Schulbuch. Band 22299; Einfach Deutsch; Unterrichtsmodell). Schöningh, Paderborn 1999, .
• Franz-Josef Payrhuber: Bekannte Autoren — beeindruckende Bücher. Was Lehrerinnen und Lehrer über Kinder- und Jugendbücher wissen und wie sie mit ihnen umgehen. In: Kurt Franz (Hrsg.): Blickpunkt: Autor. (= Schriftenreihe der Deutschen Akademie für Kinder- und Jugendliteratur Volkach e.V. Band 20) Schneider-Verlag Hohengehren, Baltmannsweiler 1996, , S. 58–78.
• Jessica Rödl: Praxis Lesen: z. B. Gudrun Pausewang. AOL-Verlag, Lichtenau 2003, .
• Wilhelm Roer: Ein Buch macht Schule: «Die letzten Kinder von Schewenborn». Dokumentation von Projekttagen zu diesem Buch und Darstellung des politischen Lernprozesses von Schülern, Eltern, Lehrern und Schulaufsicht. AOL-Verlag, Lichtenau 1986, .
• Gabriele Runge (Hrsg.): Über Gudrun Pausewang (= Ravensburger Taschenbücher, Band 4000; Jeans). Maier, Ravensburg 1991, .
• Rüdiger Steinlein: Auschwitz und die Probleme narrativ-fiiktionaler Darstellung der Judenverfolgung als Herausforderung der gegenwärtigen Kinder- und Jugendliteratur. Gudrun Pausewangs Holocausterzählung «Reise im August». In: Petra Josting (Hrsg.): Bücher haben ihre Geschichte. Kinder- und Jugendliteratur, Literatur und Nationalsozialismus, Deutschdidaktik. Norbert Hopster zum 60. Geburtstag. Olms, Hildesheim u. a. 1996, . S. 177—191.
• Susan Tebbutt: Gudrun Pausewang in context. Socially critical «Jugendliteratur», Gudrun Pausewang and the search for utopia. (= Europäische Hochschulschriften; Reihe 1, Deutsche Sprache und Literatur; Band 1489) Peter Lang, Frankfurt am Main 1994, .
• Kati Tonkin: From 'Sudetendeutsche' to 'Adlergebirgler': Gudrun Pausewang’s «Rosinkawiese» Trilogy. In: David Rock, Stefan Wolff (Hrsg.): [Coming Home to Germany? The Integration of Ethnic Germans from Central and Eastern Europe in the Federal Republic.] помилка: {{lang}}: текст вже має курсивний шрифт () Berghahn Books, New York/Oxford 2002, , S. 199—212.
• Jenny Willner: Die letzten Zombies von Schewenborn. Gudrun Pausewang und die enigmatischen Signifikanten der Friedensbewegung. In: The Germanic Review: Literature, Culture, Theory. Vol. 96:2, 2021: Schuld in the Anthropocene, S. 177—194. https://doi.org/10.1080/00168890.2021.1897776

Посилання

• Бібліографія. Ґудрун Паузеванґ // Німецька національна бібліотека
• Роботи про Ґудрун Паузеванґ // Цифрова бібліотека Німеччини
• Reinhard Osteroth: Verschüttet [Архівовано 3 грудня 2021 у Wayback Machine.] — von Überleben!, Zeit Nr. 20 vom 11. Mai 2005
• : Lehrerin der Angst [Архівовано 3 грудня 2021 у Wayback Machine.] — Porträt, Zeit Nr. 2 vom 31. Dezember 2003
• Jana Mikota: Gudrun Pausewang zum 80. Geburtstag [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] unter  — Ein Autorenporträt (PDF-Datei; 89 kB; Stand: 15. März 2008)
• Informationen zu Gudrun Pausewang auf KinderundJugendmedien.de [Архівовано 3 грудня 2021 у Wayback Machine.]
• Gudrun Pausewang zum 90. Geburtstag. Ö1 Menschenbilder am 4. März 2018 [Архівовано 7 лютого 2019 у Wayback Machine.]