Юлія Лазаревська

Лазаревська Юлія Леонідівна (6 липня 1945, Київ — 6 листопада 2021, там само) — радянський і український звукооператор, сценарист, режисер-документаліст, художник. Член Національної спілки кінематографістів України.

Лазаревська Юлія ЛеонідівнаДата народження6 липня 1945(1945-07-06)Місце народженняКиїв, Українська РСР, СРСРДата смерті6 листопада 2021(2021-11-06)^[1](76 років)Місце смертіКиїв, Україна^[1]ПохованняБайкове кладовище^[1]Громадянство СРСР
 УкраїнаAlma materНаціональний педагогічний університет імені Михайла ДрагомановаПрофесіяхудожниця, кінорежисерка, кіносценаристка, звукооператоркаЧленствоНСКУIMDbID 7523714

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лазаревська.

Біографічні відомості

Народ. 6 липня 1945 р. в родині службовця. Сестра композитора Т. Л. Лазаревської-Дикарєвої, дружина режисера-документаліста Г. Я. Шкля­­ревського. Закінчила музично-педагогічний факультет Київського державного педагогічного інституту ім. М. Горького (1967).

Працювала на студії «Київнаукфільм».

Оформила фільми: «Біосфера. Час усвідомлення» (1974), «Комп'ютер і загадка Леонардо», «Алмазна стежка» (1975), «Альтернатива колеса» (1980), «Академік Глушков» (1981), «Подряпина на льоду» (1983), «Люди і дельфіни» (1983, музичне оформлення), «На прицілі ваш мозок» (1984, музичне оформлення), «Лише той хто діє» (1985), «Разом з Макаренком» (1987), «Білий олень тундри» (1987, музичне оформлення), «9 років з екстрасенсами» (1989) та ін.

Співпрацювала з кінорежисерами Ф. Соболєвим, В. Олендером, А. Борсюком, О. Роднянським у стрічках: «Біля джерел людства» (1976), «Дерзайте, ви — талановиті» (1979) «Коли зникають бар'єри» (1981), (1982) та ін.

Автор сценаріїв і режисер фільмів: «Золото скіфів» (1991), «Георгій Нарбут. Живі картини», «Інша половина» (1995), «Антологія зайвих» (1997), «Меандр» (1998), «Сонет 29» (2000), «Юндерсюрприз» (2001), «Без пафоса» (2002), «Якутовичі» (2007), (2014), (2016, за сценар. С. Тримбача — стрічка висвітлює драматичний період життя режисера і письменника Олександра Довженка під час бурхливих подій 1939—1945 рр.) тощо.

Як скульптор і художник бере з 1987 р. участь у багатьох виставках.

Стала «Художником року» і отримала Головний приз на V Міжнародному фестивалі у Києві.

Примітки

1. http://www.ukrkino.com.ua/about/spilkanews/?id=15154
2. . Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
3. . Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 8 листопада 2021.

Посилання

• Документальний фільм «Ігор Шамо. По­­ст­­людія» (2014) [ 5 серпня 2021 у Wayback Machine.]