Шоста холерна пандемія (також VI пандемія холери, англ. sixth cholera pandemic, англ. 1899–1923 cholera pandemic) — історично шосте поширення холери за межі традиційного її локалізації в Індії, яке відбулося упродовж 1899—1923 років.
Шоста холерна пандемія | |
Попередник | (п'ята холерна пандемія) |
---|---|
Наступник | (cьома холерна пандемія) |
Час/дата початку | 1899 |
Час/дата закінчення | 1923 |
![]() | |
|
Поширення пандемії
Знову з'явилася з Індії й тривала довше всіх інших до неї. Охопила всі континенти, за винятком Антарктиди. До 1905 року збудником холери вважали тільки класичний холерний вібріон. Однак у 1905 році німецький бактеріолог Фелікс Готшліх на карантинній станції Ель-Тор Синайського півострова з кишечника прочан, що поверталися з Мекки і померли від діареї, виділив ще одного вібріона, який і дістав свою назву від самої станції. Сам вчений помилково визнавав виділений ним мікроб нешкідливим, хоча на острові Сулавесі у 1937—1938 рр. виникла велика епідемія, яка супроводжувалася 70 % летальністю і була породжена V. cholerae біовар El Tor. Однак більшість науковців продовжували підтримувати хибну думку Готшліха про нешкідливість цього біотипу аж до 1961 року.
В Україні спочатку пандемії були лише поодинокі випадки захворювань. Однак 1907 року хвороба поширилася в басейні Дніпра, досягла апогею 1910 року. Згодом поширеність значно послабшала (1912 року в Одесі було лише 9 випадків захворювань), але 1913 року стався новий вибух холери, головним чином в Подільській губернії — 1 600 захворювань. З початком Першої світової війни (1914 рік) холера поширилася в російській армії, переважно на Південно-західному фронті: 7 700 захворювань, серед цивільного населення до 1 800. 1915 року зафіксовано 11 400 випадків в армії й десятки тисяч серед цивільного населення. У наступні два роки епідемія значно зменшилася, але 1918 року через інтенсивні переміщення біженців, демобілізованих та військовополонених, а потім через громадянську війну стався новий великий спалах холери.
У 1918 році холера була завезена в Одесу. Вона проникла двома шляхами. У першому випадку з Новоросійська прибув пароплав, про який знали карантинні служби, тому його пасажири і члени команди були ізольовані, серед них були знайдені хворі та носії вібріонів. Завдяки цьому в даній ситуації вдалося уникнути занесення, але в другому випадку баржа з людьми, яка нелегально проникла з того ж Новоросійська, зрештою завезла холеру. Адже про неї карантинні чиновники не знали і відповідно спостереження не встановили, в зв'язку з чим стався спалах з ураженням більше 200 чоловік. Вона поширилася по всій Україні. Летальність від холери була дуже високою; наприклад, в Одесі 1918 року — 55,8 %, 1919 р. — 47,2 %, 1920 р. — 65,0 %, 1921 — 48,8 %. Найбільша смертність була серед молодих та найстарших груп хворих. Після закінчення громадянської війни було розпочато енергійну боротьбу проти холери, у результаті холеру на 1926 рік на всій території СРСР було остаточно ліквідовано. Всього ж у Російській імперії та СРСР за 1823—1925 роки було зареєстровано 55 «холерних» років зі смертю за цей час 2 300 000 жителів.
Надалі, завдяки прийняттю міжнародних карантинних законів і заходів, холера вже набула характеру окремих заносів з Індії, які не отримували широкого поширення в світі.
Див. також
- Перша холерна пандемія
- Друга холерна пандемія
- (Третя холерна пандемія)
- Четверта холерна пандемія
- (П'ята холерна пандемія)
- (Сьома холерна пандемія)
Примітки
- GOTSCHLICH F. — Vibrions cholériques isolés au campement de Tor. Retour du pèlerinage de l'année 1905. Rapport adressé au président du conseil quarantenaire d'Egypte. Bull. Inst. Pasteur, 1905, 3, 726—727.
- GOTSCHLICH F. — Über choiera — und choleraähnliche Vibrionen unter den aus Mekka zurückkeren — den Pilgern. Zeitschrift für Hygiene und Infektionen, 1906, 53, 281—304.
- Paul H. Kratoska. South East Asia, Colonial History: High imperialism (1890s-1930s). Taylor & Francis, 2001—448 р. [1]
Джерела
- Hayes, J.N. (2005). Epidemics and Pandemics: Their Impacts on Human History. Santa Barbara, CA: ABC-CLIO. pp. 214—219. [2] (англ.)
- Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене). — 2018. — 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) / С. 45
- Возіанова Ж. І. Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008. — Т. 1; 2-е вид., перероб. і доп — 884 с. . / С. 531
- Зюков А. М. (за участі Падалки Б. Я.) Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. Державне медичне видавництво УРСР, К. 1947. — 392 с. /С. 91
- Byrne, Joseph Patrick (2008). Encyclopedia of Pestilence, Pandemics, and Plagues: A-M. ABC-CLIO. p. 101. . (англ.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет