Шарль-Луї Дідло

Шарль-Луї Фредерік Дідло (фр. Charles-Louis Frédéric Didelot 27 березня 1767, Стокгольм, Швеція — 7 листопада 1837, Київ, Російська імперія) — французький танцівник, балетмейстер і педагог.

Шарль-Луї Дідло
фр. Charles-Louis Didelot
Народився	27 березня 1767(1767-03-27)^[2] Стокгольм, Швеція
Помер	7 листопада 1837(1837-11-07)^[1] (70 років) Київ, Російська імперія
Країна	Франція  Швеція
Діяльність	артист балету, хореограф, танцюрист, балетмейстер
Вчителі	^d
Знання мов	французька^[3]
Заклад	Большой театр
Magnum opus	^d
У шлюбі з	^d
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Шарль Луї Дідло народився в Стокгольмі в сім'ї французьких танцівників Магдалени Марешаль та Шарля Дідло, які працювали у шведському Королівському оперному театрі. Перші уроки французької школи танцю отримав від свого батька і танцівника Луї Фроссара (Louis Frossard).

1776 року дев'ятирічний хлопчик поїхав вчитися до Парижа, де його наставником став балетмейстер Ж. Лані (Jean-Barthélemy Lany).

Познайомився з великим французьким балетним хореографом, основоположником сучасного балету Ж. Ж. Новером, який в той час набирав артистів для гастрольного туру до Англії. Сезон відкрився 8 грудня 1787 року балетом Новера «Жертвопренесення Амуру», Дідло був серед учасників вистави.

Дебютував на лондонській сцені як постановник 1788 року, поставив два одноактні балети — «Милість сеньйора» та «Річард Левове Серце». Успіх був такий, що з хореографом-початківцем уклали контракт на кілька сезонів. Популярність Дідло принесли балети: «Кохання маленької Пеггі», «Караван на відпочинку», «Стомлена любов», «Ацис і Галатея» — всього одинадцять балетів за п'ять років.

Виступав як танцівник у трупі балетмейстера Ж. Доберваля (Jean Dauberval) у Великому театрі Бордо (Grand Théâtre de Bordeaux), де дебютував у головній ролі в балеті «Амфіон, учень муз» (жовтень 1789 р.).

У 1792—1795 роках працював в Парижі та Ліоні, де відбувся значний дебют хореографа. 1795 року він створив одноактний балет «Метаморфоза» (у подальшому він мав назву"Зефір і Флора") — один із своїх найкращих балетів на міфологічний сюжет.

1796—1801 — танцівник і балетмейстер Королівського театру Ковент-Гарден (Лондон).

1801 року був запрошений як танцівник і балетмейстер в Петербург, де прослужив до 1831 року (з перервою, 1811—1816), поставив понад 40 балетів і дивертисментів.

Дебютом на російській сцені в 1802 році став балет «Аполлон і Дафна», який відкрив цілий цикл «анакреонтичних балетів», що увійшли в моду ще у вісімнадцятому столітті. Вони були створені в дусі поезії давньогрецького поета Анакреонта — життєрадісної, трохи фривольної, про амурні витівки олімпійських богів, за участю зефірів, німф, купідонів, фавнів та інших фантастичних персонажів.

З 1804 керував Петербурзькою театральною школою (учні — Авдотья Істоміна, Катерина Телешова, Віра Зубова, Микола Гольц, Адам Глушковський та ін.).

У березні 1811 року йому довелося покинути Росію, яка на той час воювала з Францією.

1812 року відновив на сцені лондонського театру петербурзький балет «Зеліса», поставив декілька балетів на музику композитора Ф. М. Венюа: «Випробування, або Дерев'яна нога», «Зефір непостійний, покараний і прощений, або Весілля Флори», «Королева Голконди», «Сільське свято» (всі — 1812), «Пастух і Гамадріада» (1813), «Угорська хатина, або Знамениті вигнанці» (1813).

1814 року були поставлені балети «Тамаїда і Алонзо, або Дикий острів» і «Карл і Лізбета, або Дезертир мимоволі». У 1815 Дідло поставив свій єдиний на сцені паризької Опери балет «Зефір і Флора» .

1816 року хореограф знову повернувся до Росії.

У 1823 інсценував для балету (раніше опери і драми) поему «Кавказький бранець» О. С. Пушкіна, який захоплювався балетами Дідло.

Шарль-Луї Дідло був реформатором балету. Він скасував важку уніформу танцівників — обов'язкові до того часу парики, шиньйони, каптани, черевики з пряжками і одягнув усіх в обтягуючі трико і газові туніки. Дідло відкидав так званий дивиртисментний танець, не пов'язаний з розвитком дії вистави, який не розкриває риси характеру героя. У його балетах було багато пантоміми, а танець став дієвим, що допомагало створенню образів, розкриттю сюжету.

Зменшення кількості дивертисментних танців, зниження розважальності балетів Дідло не влаштовувало дирекцію імператорських театрів, конфлікт з якою привів до відставки хореографа.

Помер Дідло у 1837 році в Києві.

Примітки

1. Encyclopædia Britannica
   d:Track:Q5375741
2. Charles Didelot — 2010.
   d:Track:Q29861311
3. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
4. Балет: энциклопедия / гл. ред Ю. Н Григорович. — М. : Сов. энциклопедия, 1981. — С. 185.
5. Слонимский Ю. Балетные строки Пушкина / Юрий Слонимский. — Л. : Искусство. Ленингр. отд-ние, 1974. — 184 с. : ил. — (рос.)

Джерела

• Бахрушин Ю. А. История русского балета. — 4-е изд., испр. — СПб. : Лань ; Планета музыки, 2009. — 336 с. : ил. — (Мир культуры, истории и философии). —
• Блок Л. Д. Классическиц танец: история и современность / вступ. ст. В. М. Гаевского. — М. : Искусство, 1987. — 556 с.: ил. — (Русская мысль о балете). — (рос.)
• Красовская В. Балет в Лондоне. Странствия Шарля Дидло // Красовская В. Западноевропейский балетный театр. Очерки истории. Преромантизм. — Л. : Искусство, 1983. — С. 273—339 : ил. — (рос.)
• Петров О. Русская балетная критика конца XVIII — первой половины XIX века. — М. : Искусство, 1982. — 319 с. : ил. — (рос.)
• Плещеев А. А. Наш балет (1673—1899). Балет в России до начала ХІХ столетия и балет в Санкт-Петербурге 1899 года. — СПб. : Лань ; Планета музыки, 2009. — 678 с. : ил. — (Мир культуры, истории и философии). —
• Слонимский Ю. Дидло. Вехи творческой биографии / Юрий Слонимский. — Л. ; М., 1958. — (рос.)
• Смирнова Н. Танцевальных дел мастер / Н. Смирнова // Музыкальная жизнь. — 1989. — № 16. — С. 19—20. — (рос.)