Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Антон Васильович Туркул (11 грудня 1892, Тирасполь — 20 серпня 1957) — генерал-майор Російської армії, Генерал-майор ЗС КОНР
| Туркул Антон Васильович | ||
|---|---|---|
 | ||
| Народження | 24 грудня 1892 Тирасполь, Херсонська губернія, Російська імперія | |
| Смерть | 14 вересня 1957 (64 роки) або 20 серпня 1957[1] (64 роки) Мюнхен, ФРН | |
| Поховання | Сент-Женев'єв-де-Буа | |
| Приналежність | РОА | |
| Освіта | Рішельєвська гімназія | |
| Звання | ||
| Командування | РІА РОА | |
| Війни / битви | Перша світова війна | |
| Нагороди | | |
 Туркул Антон Васильович у Вікісховищі | ||
Життєпис
Народився в родині міщан. У вересні 1909 закінчив Рішельєвську гімназію в Одесі, після цього реальне училище, служив по цивільному відомству.
На військову службу вступив 9 (22) лютого 1910 рядовим на правах однорічника II розряду в 56-й піхотний Житомирський Його Імператорської Високості Великого Князя Миколи Миколайовича піхотний полк, який квартирував у Тирасполі. У 1910–1911 двічі невдало намагався вступити в Одеське юнкерське і Тифліській піхотне училища.
Звільнений в запас у січні 1913 в чині молодшого унтер-офіцера. У серпні 1914 з початком війни мобілізований до 43-го піхотного запасного батальйону. У 1914 пройшов прискорений курс юнкерського училища, після закінчення проведений в чин прапорщика та випущений в 75-й піхотний Севастопольський полк.
У боях тричі поранений. Штабс-капітан Російської Імператорської Армії. Влітку 1917 очолив формування ударного батальйону 19-ї піхотної дивізії. У грудні вступив в 1-у національну бригаду російських добровольців.
В березні — квітні 1918 при переході бригади з Ясс на Дон був фельдфебелем 2-й офіцерської роти. У 2-му Кубанському поході влітку — восени 1918 командував ротою офіцерського стрілецького полку 3-й піхотної дивізії полковника М. Г. Дроздовського.
В боях під Коренівкою 16 липня отримав важке поранення в ногу, до зими перебував на лікуванні в госпіталях Ростова і Новочеркаська. Із січня 1919 р — командир 1-го батальйону 2-го офіцерського генерала М. Г. Дроздовського полку, 24 жовтня 1919 в чині полковника прийняв командування 1-м офіцерським стрілецьким полком Дроздовський дивізії. Брав участь у зимових боях в Донецькому басейні, битві за Харків, відуступу від Москви.
7 квітня 1920 за успішну десантну операцію Перекоп-Хорли наказом Головнокомандувача Російської армії генерал-лейтенанта П. М. Врангеля проведений в чин генерал-майора. 6 серпня в боях у колонії Фрідріхсфельде в Північній Таврії прийняв командування Дроздовський стрілецькою дивізією. В останніх боях за Крим наприкінці жовтня — початку листопада Дроздовская дивізія зіграла вирішальну роль в контрнаступ стратегічного резерву Російської армії під Юшуні, забезпечила успішну евакуацію армії і біженців, зазнавши при цьому найменші втрати.
Наприкінці жовтня 1920 тяжко захворів на тиф, здавши командування дивізією генерал-майору В. Т. Харжевскому. Евакуювався до Константинополя на транспорті «Херсон» у складі дивізії 14 листопада з Кілен-бухти в Севастополі. Після згортання дивізій армії в 1-й армійський корпус прийняв 3-й стрілецький генерала М. Г. Дроздовського полк піхотної дивізії 1-го армійського корпусу.
На чолі чинів полку знаходився в Галліполі з 23 листопада 1920 по 31 серпня 1921, потім до 1922 — в Болгарії. Потім перебрався до Парижу, був одним з видних генералів РОВС.
16 липня 1936 в Парижі створив організацію — Русский Національний Союз Учасників Війни (РНСУВ). 28 липня наказом начальника РОВС генерал-лейтенанта Є. К. Міллера виключений з РОВС.
Після укладення пакту Молотова — Ріббентропа 23 серпня 1939 виїхав до Італії і жив у Римі, а після припинення активної діяльності РНСУВ — в Болгарії, під Софією.
У 1943 здійснив поїздку до окупованого Севастополя, де безуспішно намагався відшукати могили Генерального штабу генерал-майора М. Г. Дроздовського та полковника В. Б. Туцевіча в районі Малахова кургану.
З самого початку виявляв інтерес до Власовський руху та ВС КОНР, проте дуже насторожено сприймався генерал-лейтенантом А. А. Власовим і начальником його штабу генерал-майором Ф. І. Трухіним. Лише в грудні 1944 вступив у ЗС КОНР із збереженням чину і на початку 1945 приступив до формування окремого корпусу під Зальцбургом (Австрія), спираючись переважно на дроздовців, учасників Білого руху і чинів РНСУВ.
Після закінчення військових дій був арештований союзниками і довго перебував в ув'язненні за підозрою у співпраці з німецькими спецслужбами.
Не пізніше 1947 звільнився і включився в активну політичну діяльність в західній окупаційній зоні Німеччини. Маючи намір очолити колишніх учасників Власовського руху, організував з'їзд кадрів РОА в серпні 1950 під Шляйхсгеймом, на якому оголосив про створення нової політичної організації — Комітету Об'єднаних власовців. До кінця життя очолював КОВ і видавав у Мюнхені газету «Доброволець».
Помер в ніч з 19 на 20 серпня 1957 в Мюнхені. Похований 14 вересня на Дроздовській ділянці кладовища Сен-Женев'єв-де-Буа під Парижем.
Автор циклу новел в обробці І. С. Лукаша, об'єднаних у збірку «Дроздовці у вогні» (Белград, 1937 — 1-е видання; Мюнхен, 1948 — 2-е видання. У Росії 1-е видання під редакцією В. Г. Бортневского відбулося в Ленінграді в 1991 г.).
Нагороди
- орден св. Георгія IV ступеню
- Георгіївська зброя
Джерела
- Александров К. М. Офицерский корпус Армии генерал-лейтенанта А. А. Власова 1944–1945.
- Library of Congress Authorities — Library of Congress.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет