Пармські Бурбони італ Borbone di Parma династія що правила в герцогстві Парма з 1731 року молодша гілка Іспанських Бурбо

Пармські Бурбони (італ. Borbone di Parma) — династія, що правила в герцогстві Парма з 1731 року, молодша гілка Іспанських Бурбонів. В даний час є правлячою династією Люксембургу.

Бурбони на Пармському троні

Через другий шлюб Філіпа V Іспанського у 1714 році з Ізабеллою Фарнезе, дочкою герцога Парми і П'яченци Одоардо II, іспанські Бурбони отримали права на пармський престол. Після припинення династії Фарнезе в чоловічому коліні в 1731 році герцогом Парми і П'яченци став їхній син дон Карлос.

3 жовтня 1735 року він поступився австрійським Габсбургам (зятеві імператора Карла VI Францу Лотаринзькому) в обмін на Неаполь і Сицилію.

Аахенський мир 18 жовтня 1748 року, що завершив війну за австрійську спадщину 1740—1748, повернув Парму і П'яченцу іспанським Бурбонам. Герцогську корону отримав молодший брат дона Карлоса — дон Феліпе, який заснував лінію Бурбонів Парми. У 1765 році її успадкував його син Фердинанд.

Наполеонівська епоха

28 липня 1801 року згідно до умов Люневільського договору син і спадкоємець Фердинанда (Людовик) (1773—1803) зайняв престол королівства Етрурії, створеного Наполеоном I з Великого герцогства Тосканського. Після смерті Фердинанда 9 жовтня 1802 Наполеон I відняв у Бурбонів Парму, Пьяченцу і Гуасталлу. Престол Етрурії зі смертю Людовика в 1803 році успадкував його малолітній син (Карл II) (1799—1883). 27 жовтня 1807 Наполеон I ліквідував королівство Етрурія.

Віденський конгрес

За рішенням Віденського конгресу 1815 року Парма і П'яченца були віддані у довічне володіння колишній французькій імператриці Марії Луїзі Австрійській. Бурбони в особі Марії Луїзи Іспанської отримали як компенсацію герцогство Лукка; після смерті матері в 1824 року його успадкував Карл II (колишній король Етрурії).

У 1847 році зі смертю Марії Луїзи Австрійської Бурбони повернули собі Парму: герцогство перейшло до Карла II, який перед цим (15 жовтня) відмовився від Лукки (приєднана до Тоскани). Після зречення Карла II в 1848 році корону успадкував його син (Карл III) (1823—1854), а після вбивства Карла III в 1854 році — його син Роберт I (1848—1907).

Після Об'єднання Італії

У травні 1859 року народне повстання в Пармі скинуло герцога Роберта; 12 вересня того ж року Бурбони були скинуті з пармского престолу, а Парма і П'яченца увійшли до складу королівства Італія.

По смерті Роберта I в 1907 році претендентами на пармську корону були послідовно його сини (Енріко), Джузеппе, Еліас та син останнього — Роберто Уго (1909—1974). Зі смертю бездітного Роберто в 1974 році права перейшли до сьомого сина Роберта I, Ксавьє, карлістському претенденту на іспанський трон, потім до сина Франческо — Карлоса Уго, а потім до його сина Карлоса.

На троні Великого герцогства Люксембург

Завдяки шлюбу Феліче Бурбона-Пармського (1893—1970), восьмого сина Роберта I, з герцогинею Люксембурзькою Шарлоттою (1919) Пармські Бурбони стали в 1964 році правлячою династією Люксембургу: 12 листопада 1964 року престол Великого герцогства зайняв їхній син Жан. У 2000 році він передав люксембурзьку корону своєму старшому синові Анрі (нар. 1955).

Великі герцоги Люксембургу

Портрет	Ім'я	Роки правління	Роки життя	Відношення до попередника	Династія
	Жан	12 листопада 1964 – 7 жовтня 2000	нар. 5 січня 1921– 23 квітня 2019	син Шарлотти	Пармські Бурбони
	Анрі	з 7 жовтня 2000	нар. 16 квітня 1955	син Жана	Пармські Бурбони

Література

Бурбоны // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Бурбоны // Агамов А. М. Династии Европы 400—2016: Полная генеалогия владетельных домов. URSS. 2017. 1120 с. ISBN 978-5-9710-3935-8