Павло Гудим-Левкович

Павло Гудим-Левкович (1842, Львівка Золотоніський повіт, Полтавська губернія — 1907, Царське Село) — український аристократ. Генерал, керуючий . Учасник війни за визволення Болгарії.

Гудим-Левкович Павло Костянтинович
Гудим-Левкович Павло Костянтинович
Нині на посаді
Народився	26 червня 1842(1842-06-26) Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	24 жовтня 1907(1907-10-24) (65 років) Санкт-Петербург, Російська імперія
Похований	^d
Відомий як	військовослужбовець, викладач університету, військовий теоретик
Країна	Російська імперія
Alma mater	Академія Генерального штабу
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Походив з козацького шляхетського роду Гудим-Левковичів Переяславського полку Гетьманщини. Землевласник Золотоніського повіту.

Син відставного штабс-ротмістра Костянтина Гудима-Левковича (1794 — 1845) і Ксенії Вітавської (1812 — 1869).

Виховувався у Київському кадетському корпусі (1859) і Костянтинівському артилерійському училищі (1860), звідки вийшов поручиком до 3-го резервного стрілецького полку з прикомандируванням до Михайлівської артилерійської академії, яку закінчив у 1862.

Звання: штабс-капітан (1863), поручик (1864), штабс-капітан артилерії (1867), капітан (1869), підполковник (1874), полковник (за відзнаку, 1875), генерал-майор (1885), генерал лейтенант (за відзнаку, 1895), генерал від інфантерії (1906).

У 1864 переведений до 142-го піхотного Звенигородського полку, а потім до 19-ї артилерійської бригади.

У 1866 прикомандирований до лейб-гвардії Преображенського полку «для випробування по службі», а в 1867 — до Дінабурзької фортечної артилерії.

У 1870, закінчивши Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом, був зарахований до Генерального штабу і призначений старшим ад'ютантом штабу 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії.

Потім виконував доручення при штабі військ гвардії і Петербурзького військового округу (1872—1874) і при штабі Гвардійського корпусу (1874—1876). У 1876 призначений ад'юнкт-професором Миколаївської академії на кафедрі військового мистецтва (до 1881).

З початком Російсько-турецької війни (1877 — 1878) був відряджений до діючої армії. Входив до загону в Русе при Олександрі III, а потім при головнокомандувачі, князі Миколі Миколайовичі. Брав участь в декількох битвах проти турків. У бою при Езерджі був начальником штабу в загоні графа Воронцова-Дашкова, а при облозі Плевни знаходився в загоні румунського князя Кароля І. За бойові заслуги був нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом.

Після закінчення війни був призначений в. д. начальника штабу 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії, через рік затверджений на посаді.

У 1880 — на посаді начальника штабу Закаспійській області на час Ахал-текінської експедиції, з залишенням на займаних посадах.

У 1881 призначений професором військового мистецтва в Миколаївську академію, через три роки — в. д. помічника начальника штабу військ гвардії і Петербурзького військового округу, з залишенням професором, в наступному році затверджений на посаді, а в 1890 — затверджений у званні заслуженого ординарного професора академії.

У 1891 призначений помічником керуючого департаментом наділів, а через два роки — керуючий Імператорським кабінетом.

У 1895 проведений в генерал-лейтенанти із затвердженням на посаді. Був членом комісії з підготовки коронаційних торжеств. Неодноразово керував міністерством Імператорського двору і наділів під час відсутності міністра. Був почесним членом конференції Миколаївської академії Генерального штабу і дійсним членом Російського географічного товариства у відділенні статистики (1894).

1 січня 1900 призначений членом Державної ради. Відображений на полотні Рєпіна «Урочисте засідання Державної ради 7 травня 1901 року».

Помер у 1907 в Царському Селі. Похований на Казанському кладовищі.

Родина

Був одружений з Ольгою Сухомлиновою. У 1907 шлюб розірвано. Мав дітей:

• Павло (1873—1953), генерал-майор, військовий агент в Греції.
• Людмила (1886 — 1970), у шлюбі баронеса Оффенберг. В еміграції.

Нагороди

Ескіз портрета Павла Гудим-Левковича

• Орден Святої Анни 3-го ст. (1871)
• Орден Святого Станіслава 2-го ст. (1873)
• Орден Святого Володимира 4-го ступеня. з мечами та бантом (1878)
• Орден Святої Анни 2-й ст. (1881)
• Орден Святого Володимира 3-го ст. (1884)
• Орден Святого Станіслава 1-й ст. (1888)
• Орден Святої Анни 1-го ступеня. (1891)
• Орден Святого Володимира 2-й ст. (1896)
• Орден Білого Орла (1903).
• Світло-бронзова медаль «У пам'ять про Російсько-Турецьку війну 1877-1878 рр.»;
• Срібна медаль «За взяття штурмом Геок-Тепе»;
• Срібна медаль «У пам'ять царювання імператора Олександра III» ;
• Срібна медаль «В пам'ять коронації Імператора Миколи II»;
• Бронзова медаль «За походи в Середній Азії 1853-1895» (1897).

Іноземні:

• Прусський орден Корони 3-го кл. (1873);
• Австрійський орден Залізної корони 3-й ст. (1874);
• Шведський орден Святого Олафа, кавалерський знак (1875);
• Румунський хрест «За перехід через Дунай» (1878);
• Прусський орден Корони 2-й ст. із зіркою (1888);
• Чорногорський орден Князя Данила I 2-й ст. (1889);
• Австрійський орден Залізної корони 1-й ст. (1897).

Твори

• Историческое развитие вооруженных сил в России до 1708 года. Критический разбор кампании 1708 года [ 11 червня 2020 у Wayback Machine.]. — Санкт-Петербург, 1875.
• Курс элементарной тактики: издано при содействии Николаевской академии Генерального штаба. Выпуски 1-3. — Санкт-Петербург, 1887—1890.

Примітки

1. Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917—1997 в 6 томах. Том 5. Н — Пер. М.: «Пашков дом», 1999. — . С. 283.

Джерела

• Альманах современных русских государственных деятелей.   — СПб. : Тип. Ісидора Гольдберга, 1897.   - С.   919.
• М. Л. Левенсон. Государственный совет. — Санкт-Петербург, 1907. — С. 61.
• Военная энциклопедия / Під ред. В. Ф. Новицького та ін.   - СПб. : Т-во І. В. Ситіна, 1911—1915.
• Биография на сайте «Русская императорская армия» [ 30 січня 2019 у Wayback Machine.]