Ольгимонт Гольшанський лит Algimantas Alšėniškis рус Олгимонтъ Олкимонт Овгимонт литовський князь родоначальник Гольшанс

Ольгимонт Гольшанський (лит. Algimantas Alšėniškis; рус. Олгимонтъ, Олкимонт, Овгимонт) — литовський князь, родоначальник Гольшанських. За характеристикою історика Олега Ліцкевича, був русинізованим балтом.

Життєпис

Певно, саме він є тим «великим вельможею», згаданим у хроніці Германа Вартберзького, чий «двір» понад рікою Невяжею в Орвістовській землі сплюндрували лівонські війська наприкінці серпня 1371 року (deinde Nevese flumen descendendo ab utraque parte usque ad curiam Algeminnen in terra Arvisten, ubi Algeminne, magnus satrapa, suam habitacionem elegit). Збіг назви обійстя з іменем власника може свідчити про його вотчинний характер, а розташування коло Трок — про орієнтацію Ольгимонта на кн. Кейстута. Проте центр володінь нобіля згідно із тевтонськими Вегеберіхтами становили саме Гольшани (Von dannen in Ongemundes hoﬀ Galschan ij mile rum weg).

1383 р. Ольгимонт (Angemunt) у почті великого князя Ягайла брав участь у переговорах з послами великого магістра, в кінці 1384 разом з Скиргайлом і, ймовірно, Борисом Коріатовичем (Sgergelo, Olgemont et Borizszo duces) їздив до Кракова, де 18 січня 1385 від імені великого князя попросив руки королеви Ядвіги. Схоже, саме він на початку 1389 укупі з Братошею навідався до Новгорода, щоб вести переговори про прийняття «на пригороди» кн. Лугвена Ольгердовича — брата Ягайли. Свого часу Юзеф Вольф, а слідом і інші дослідники, віднесли ці згадки до його сина Івана, котрий нібито назвався поганським ім'ям батька. Однак немає підстав сумніватись в особистій участі Ольгимонта.

Надалі він зринає серед поручителів за боярина Братошу Койлутовича (1387–94) і кн. Івана Жедивіда Ходоровича (1393). Помер не пізніш жовтня 1393, коли Іван Ольгимонтович отримав київське намісництво від Вітовта.

В легендарній частині Хроніки Биховця, що склалась у колах, безпосередньо пов'язаних із родиною Гольшанських, згадується міфічний великий князь гольшанський Ольгимонт Міндовгович, якого Гедимін нібито посадив правити Києвом та Переяславом. Ці події датовані початком 1320-их років, тим часом як джерела XIV століття під 1331 р. називають київським князем якогось Федора.

У пом'яннику Києво-Печерської лаври (кінець XV — поч. XVI ст.) подибується згадка про кн. Ольгимонта, «нареченного в святом крещении Михаила, а в иноцех Евфимия», одначе вона вважається ненадійною. Згідно з інвентарем коронного архіву Яна Замойського, він користався печаткою у вигляді хреста над брамою (crux cum arca).

Див. також

Примітки

Rowell, Stephen C. (1994). Pious Princesses or Daughters of Belial: Pagan Lithuanian Dynastic Diplomacy, 1279—1423. Medieval Prosopography. 15: 26—27.
Лицкевич О. Поручительство литовско-русской знати за Братошу Койлутовича 1387–1394 // Беларуская даўніна. — 2014. — Вип. 1. — С. 34-35, 58.
Polechow та Butyrski, 2018, с. 450.
Дашкевич Н. П. Заметки по истории Литовско-Русского государства. — Киев : тип. имп. ун-та св. Владимира, 1885. — С. 61.
Almonaitis, Vytenis (2000). Kur pražuvo Ariškių pilis?. Darbai ir dienos. 21: 286.
Polechow та Butyrski, 2018, с. 451-452.
Гулевич В.П. Поділля в середині XIII ст. — 1400 р. // Сугдейський збірник. Вип. 3–4 (VIIII). — 2021. — С. 109. — ISSN 2708-4914.
Polechow та Butyrski, 2018, с. 452.
Русина О. Київська виправа Ґедиміна (текстологічний аспект проблеми) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1996. — Т. ССХХX. — С. 156.
Насевіч В. Гальшанскія // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. — 2005. — Т. 1. — С. 491.
Однороженко О. Родові, династичні та територіальні знаки в литовсько-руській князівській геральдиці XIV — першої половини XVІI століть // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том ССLXXI: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. — Львів, 2018. — С. 388.

Джерела

Polechow, Sergey; Butyrski, Michaił N. (2018). Pieczęć kniazia Iwana Olgimuntowicza Holszańskiego. Inter Regnum et Ducatum. Studia ofiarowane Profesorowi Janowi Tęgowskiemu w siedemdziesiątą rocznicę urodzin: 441—461.

[Rowell-1] Rowell, Stephen C. (1994). Pious Princesses or Daughters of Belial: Pagan Lithuanian Dynastic Diplomacy, 1279—1423. Medieval Prosopography. 15: 26—27.

[2] Лицкевич О. Поручительство литовско-русской знати за Братошу Койлутовича 1387–1394 // Беларуская даўніна. — 2014. — Вип. 1. — С. 34-35, 58.

[FOOTNOTEPolechowButyrski2018450-3] Polechow та Butyrski, 2018, с. 450.

[4] Дашкевич Н. П. Заметки по истории Литовско-Русского государства. — Киев : тип. имп. ун-та св. Владимира, 1885. — С. 61.

[5] Almonaitis, Vytenis (2000). Kur pražuvo Ariškių pilis?. Darbai ir dienos. 21: 286.

[FOOTNOTEPolechowButyrski2018451-452-6] Polechow та Butyrski, 2018, с. 451-452.

[7] Гулевич В.П. Поділля в середині XIII ст. — 1400 р. // Сугдейський збірник. Вип. 3–4 (VIIII). — 2021. — С. 109. — ISSN 2708-4914.

[FOOTNOTEPolechowButyrski2018452-8] Polechow та Butyrski, 2018, с. 452.

[9] Русина О. Київська виправа Ґедиміна (текстологічний аспект проблеми) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1996. — Т. ССХХX. — С. 156.

[10] Насевіч В. Гальшанскія // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. — 2005. — Т. 1. — С. 491.

[11] Однороженко О. Родові, династичні та територіальні знаки в литовсько-руській князівській геральдиці XIV — першої половини XVІI століть // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том ССLXXI: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. — Львів, 2018. — С. 388.