Блаженний Ники́та Бу́дка (7 червня 1877, Добромірка — 1 жовтня 1949, табір в Караганді, Казахська РСР) — церковний діяч, перший єпископ УГКЦ в Канаді, священномученик, проголошений блаженним 2001 року.
Никита (Будка) | ||
| ||
---|---|---|
1929 — 1 жовтня 1949 | ||
Обрання: | 1929 | |
Церква: | Українська Греко-Католицька Церква | |
| ||
15 липня 1912 — 1 жовтня 1949 | ||
Обрання: | 15 липня 1912 | |
Попередник: | Luigi M. Cannavò (Canavo), O.F.M. Cap. | |
Наступник: | Vincenzo Maria Jacono | |
| ||
15 липня 1912 — 9 листопада 1928 | ||
Обрання: | 15 липня 1912 | |
Церква: | Українська Греко-Католицька Церква | |
Наступник: | Василь Ладика | |
Альма-матер: | Віденський університет, Авґустинеум, Інсбруцький університет і Єзуїтська колегія Canisianum в Інсбруку | |
Діяльність: | греко-католицький священник | |
Народження: | 7 червня 1877 с. Добромірка, нині Збаразький район, Тернопільська область, Україна | |
Смерть: | 1 жовтня 1949 (72 роки) табір в Караганді, КРСР | |
Священство: | 14 жовтня 1905 | |
Єп. хіротонія: | 13 жовтня 1912 | |
Никита у Вікісховищі |
Дитинство, школи, університети
Народився 7 червня 1877 року в селі Добромірка ((Збаразький повіт), Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині Збаразький район, Тернопільська область, Україна) у селянській родині.
Початкову освіту здобув у рідному селі, згодом навчався у Першій класичній гімназії в Тернополі, яку закінчив у 1897 р. з відзнакою. Був вихователем дітей князя П. Сапіги в с. Більче-Золоте (нині Борщівського району). 1902 р. у Відні відбував військову службу.
Вивчав право у Львівському університеті, богослов'я у Львівській Духовній семінарії та в Університеті «Канізіанум» (Інсбрук, Австрія). 14 жовтня 1905 р. отримав священичі свячення з рук Митрополита Андрея (Шептицького). Потім здобув ступінь доктора богослов'я у Віденському університеті (1909 — Діссертация докторска: Дисциплїна Грецкої Церкви в сьвітлі полєміки за часів Фотия). Під час студій (1907 р.) організував філію австрійського Товариства св. Рафаїла для охорони українських емігрантів з Галичини та Буковини: працював у цій організації п'ять років.
Священниче й єпископське життя
Після закінчення теологічних студій у Відні та Інсбруці отримав 14 жовтня 1905 року священничі свячення з рук митрополита Андрея Шептицького.
Був префектом Духовної семінарії у Львові, радником подружнього трибуналу та референтом імміграційних справ, засновником і редактором місячника «Емігрант» (1910—1912). Опікувався українськими емігрантами в Австрії, Німеччині, Бразилії, Аргентині, Канаді та Боснії.
15 липня 1912 року Папою Пієм XI призначений єпископом для українців-католиків у Канаді й титулярним єпископом (Патари). В Канаді він організував активну душпастирську діяльність та заклав основу для подальшого розвитку української греко-католицької митрополії.
Єпископська хіротонія відбулася у Львові 13 жовтня 1912 р.(за іншими даними 14 жовтня).
Засновує в Канаді гуртожитки для української молоді. За час перебування в Канаді організовував парафії, будував церкви і школи, засновував бурси: імені Митрополита Андрея Шептицького в Сен-Боніфас (Манітоба) та імені Тараса Шевченка в Едмонтоні (Альберта); Дівочу академію Пресвятого Серця Христового в Йорктоні (Саскачеван), притулки для сиріт (у селах Мондер й Айтуна), народні доми, осередки «Просвіти», допомогові товариства, започаткував часопис «Канадійський Українець», видав молитовник, боровся проти сектантства. У 1913 р. організував Собор, на якому затверджено правила Русько-Католицької Церкви в Канаді.
Сучасники критикували єпископа Будку за догматизм, негнучкість позиції, невміння вчасно давати відповіді на гострі питання свого часу. Зокрема, єпископ мав тривалий конфлікт з національно налаштованими вчителями, яких звинувачував у секулярізації освіти (а ті його, в свою чергу, у тому, що він ставив інтереси далекого Риму вище за національні інтереси українців). За кілька тижнів до початку 1-ї світової війни єпископ зробив контроверсійну заяву, закликавши українців Канади підтримати «нашу Австрію» проти Сербії, що згодом канадська влада використала як один з приводів для інтернування етнічних українців. У кінці війни, 1918 р., серед українських греко-католиків Канади стався розкол, і частина їх відійшла від греко-католицької церкви, заснувавши спільно з православними Українську греко-православну церкву у м. Саскатун.
У 1918 р. прийняв канадське громадянство. Того ж року організував два просвітньо-фермерських з'їзди, а в 1919 році заснував Українську народну раду у Вінніпезі. У 1924 році в Йорктоні скликає перший собор греко-католицького духовенства. В 1927 році подав у відставку з посади правлячого єпископа, за ним було збережено титул почесного єпископа.
У 1928 р. через погіршення здоров'я повертається в Україну, та стає Генеральним Вікарієм Митрополичої Капітули у Львові. Займається відновленням санктуарію Богородиці в Зарваниці.
Арешти, заслання, смерть
11 квітня 1945 року Никита Будка разом з іншими єпископами Української греко-католицької церкви арештований більшовицькою владою. Його звинувачено в тому, що він викладав у підпільній семінарії, відправляв в 1939 р. панахиди жертвам більшовицького терору, агітував за відокремлення України від СРСР. Засуджений до 8 років таборів особливого режиму і призначив відбування терміну ув'язнення в Казахстані.
Помер 1 жовтня 1949 р. «від серцевого нападу» у таборі Караганди, у 72-річному віці. Місце поховання — невідоме, хоч відомо, що воно знаходилось на одному із цвинтарів Карлагу, біля села Каражар. Але, хоча мешканці села нічого не знають і нічого не чули про табірний цвинтар, врешті-решт з'ясувалося, що він був на тому місці, де сьогодні розміщена свиноферма.
Беатифікація
Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла II.
Примітки
- Дмитро Б. Hierarchy of the Kyivan Church (861-1990) — С. 315, 348.
- GCatholic.org — 1997.
- Hryniuk, Stella. The Bishop Budka Controversy: A New Perspective // In: Canadian Slavonic Papers / Revue Canadienne des Slavistes, Vol. 23, No. 2 (June 1981), pp. 154—165 (12 pages). Published By: Taylor & Francis, Ltd.
Джерела
- Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861—1990). — Львів : Каменяр, 1996. — 567 с. — .
- Боклінка Н. Мученик за віру християнську // Збараж — місто в Медоборах. — Т. : Джура, 2001. — С. 14—15.
- Будка Микита (1877—1949) — церковний діяч, доктор богословія // Енциклопедія Українознавства / Під ред. В. Кубійовича. — Л., 1993. — Т. 1. — С. 184.
- Будка Никита — релігійний діяч //«Журавлина» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Слов. імен. А — Ї / Упор.-ред. Б. Мельничук, Х. Мельничук. — Т., 1999. — Ч. 1. — С. 75—76.
- Головин Б., Комариця М (ЕСУ). Будка Никита (Микита) Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 194. — .
- Гудеш Т. Святі посеред нас: [Папа Римський беатифікував 29 осіб — серед них єпископ Н. Будка] // Українське слово. — 2001. — 27 черв. — 4 лип. — С. 10.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
- Культурне життя в Україні. Західні землі: Док. і матеріали: 1939—1953. — К. : Наукова думка, 1995. — Т. 1. — 748 с.
- Мовчан О. М. Будка Никита [ 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 390. — .
- Нескорена церква: Українська греко-католицька церква у ХХ столітті: [У документі ЦК КП(б)У йдеться про проведення операції по арештах антирадянського духовенства греко-католицької церкви, зокрема про Н. Будку] // Людина і світ. — 1995. — № 3-4. — С. 9—14; № 5—6. — С. 6—11. — (Документи свідчать).
- Перший український єпископ у Канаді // Головин Б. Мученики та ісповідники української церкви XX століття: Нариси. Ст. Дослідж.. — Т., 2000. — С. 77-81.
- 125 років від дня народження Будки Никити (07.06.1877 — 01.10.1949) // Література до знаменних і пам'ятних дат Тернопільщини на 2002 рік: Бібліогр. список. — Т., 2002. — С. 47—48.
- Хаварівський У. Герби Львівських владик в Унії з Римом (1667—2007). — Тернопіль, 2008. — 112 с.
- Blažejovskyj D. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983), AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome, 1984. — 366 p. (англ.)
- Blazejowskyj D. Ukrainian Catholic Clergy in Diaspora (1751—1988). Annotated List of Priests Who Served Outside of Ukraine. — Rome, 1988. — 284 p. (англ.)
Посилання
- Будка Никита [ 18 серпня 2016 у Wayback Machine.].
- Владика Никита Будка // Українська паства в Казахстані.
- Детальніша біографія: Никита Будка (1877—1949)[недоступне посилання з липня 2019].
- Куліш Н. С. Никита Будка, єпископ // Велика українська енциклопедія.
- Bishop Bl. Nykyta Budka † [ 19 квітня 2016 у Wayback Machine.] // The Hierarchy of the Catholic Church. (англ.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет