Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Міжнародні відносини між Африкою та Францією є важливими для обох регіонів розпочались вони ще у Середньовіччі та охоплю

Міжнародні відносини Франції та Африки

Міжнародні відносини Франції та Африки

Міжнародні відносини між Африкою та Францією є важливими для обох регіонів, розпочались вони ще у Середньовіччі та охоплюють декілька століть.

image
Французько-африканські відносини на карті.

Початок відносин (8 століття)

image
Мусульманські війська, покинувші Нарбонну в Пепін ле Бреф, в 759 році, після 40 років окупації.
image
Альморавідова імперія в період найбільшого розквіту

В 711 році відбулось вторгнення в Іспанію під командуванням Бербера Таріка ібн Зіяда після якого арабські та берберські армії впродовж 8 століття активно захоплювали Південну Францію, від Пуатьє і долини Рона аж до Авіньона, Ліона, Отуна. Однак згодом, на розстановку сил в регіоні суттєво вплинула Битва при Турах 732 року.

Саме ці події спричинили перші культурні обміни. У 10 столітті французький монах Герберт д'Арільяк, який згодом у 999 році став першим французьким папою Сильвестром II, поїхав до Іспанії, щоб вивчити ісламську культуру, також існує версія, що окрім цього там він навчався в університеті Аль-Карауїн у Фесі, Марокко.

Над тогочасною Францією нависла загроза, яка була спричинена її сусідством з Марокканською імперію Алморавідів, що активно розширювалась у 11 та 12 століттях.

Розвідка території Францією (14-15 століття)

На думку деяких істориків, в період 1364—1413 років, французькі купці з нормандських міст Діеп і Руан торгували з узбережжями Гамбії та Сенегалу, а також з Кот-д'Івуар і Золотого узбережжя. Імовірно, саме завдяки цьому з 1364 року в місті Діеп активно розвивалась галузь різьблення зі слонової кістки. Однак торгові подорожі швидко припинились, оскільки у Франції розпочалась Столітня війна.

Важливою також є авантюрна поїздка 1402 року, яку здійснив французький дослідник Жан де Бетенкурт, який проплив від міста Ла-Рошель до узбережжя Марокко, з метою підкорити Канарські острови.

Варварські держави

Алжир, Туніс, Лівія, Єгипет

image
Хайреддін Барбаросса, правитель Алжиру, керував османським посольством у Франції у 1533 році.

Відповідно до вказівки Людовика XII та султана Баязет II , Франція підписала перший договір чи як його ще називають Капітуляція з Мамлуцьким султанатом у 1500 р. Результатом стало те, що султан Єгипту пішов на територіальні поступки французам та каталонцям.

Перші важливі дипломатичні контакти між Франциском I Французьким (та одночасно османським імператором) Сулейманом Пишним були встановлені у 1526 році. Це дало початок франко-османського союзу, який згодом змінився тісними контактами з варварськими державами Північної Африки, що ставали васалами Османської імперії. Першим посольством у Франції було саме чолі з Хайреддіном Барбароссою, тодішнім главою варварських штатів в Алжирі.

Першим рішенням Сулеймана був наказ віддати свій флот у розпорядження Франциска І, який з його допомогою повинен був атакувати Геную та Мілан. У липні 1533 р. Френсіс прийняв османських представників у Ле-Пуй, і відправив Антоніо Рінкона до Барбаросса, що на півночі Африки, а потім у Малу Азію.

Під час війни в Італії 1551—1559 рр, мали місце численні військові вторгнення та конфлікти. У 1551 році османи за допомогою французького посла Габріеля де Люес д'Арамона перемогли в облозі Триполя.

Марокко

У 1533 році Франциск І призначив на посаду посла в Марокко полковника П'єра де Пітона, тим самим поклавши початок офіційних дипломатичних відносин Франції та Марокко. У листі до Франциска I від 13 серпня 1533 р. Володар Ваттасідів у Фесі Ахмед бен Мухаммед привітав Францію з примиренням і гарантував свободу судноплавства та абсолютну свободу пересування французьким торговцям.

Після цього листа, в 1555 році Франція почала активно відправляти кораблі до Марокко це відбувалось за правління Генріха II, сина Франциска I. У 1577 році, Франція стала першою європейською країною, що назначила консула у Фесі (Марокко), яким став Гійом Берард. Згодом його змінив Арнольт де Ліль, а потім Етьєн Хуберт д'Орлеан, що офіційно працював лікарем та представником Франції на боці султана. Ці важливі міжнародні контакти з Францією відбулись під час правління Абд аль-Маліка та його наступника Мулай Ахмада аль-Мансура.

image
Могадор вважається можливим французьким житлом Ісаака де Разіллі за Людовіка XIII.

З метою продовження початих зусиль свого попередника Генріха IV, Людовик XIII ухвалив рішення запровадити колоніальну політику в Марокко, для цього у 1619 році він відправив на розвідку флот під командуванням Ісаака де Разілі.

У 1624 році, за особливі заслуги, його було назначено працівником посольства у піратській гавані Сале в Марокко, з метою розслідування справи про бібліотеку Мулая Зідана.

У 1630 р. Разіллі вдалося домовитись про викуп французьких невільників з Марокко. Наступного року він знову відвідав Марокко з метою участі у переговорах щодо франко-марокканський договору 1631року. Договір надавав Франції привілейовані умови, такі як: пільгові тарифи, створення консульства та свободу віросповідання для французьких підданих.

Сенегал (1659)

У 1659 р. Франція створила перший торговий пост у Сен-Луї, Сенегал. В цей час європейські держави продовжували спроби захопити острів Горе, однак вдалось це лише одній країні — Франції в 1677 р. під керівництвом Жана II д'Естрє під час франко-голландської війни (1672—1678). Острів входив до її володінь впродовж наступних 300х років. У 1758 французьку колонію, що проживала на тому острові окупувала британська експедиція, все це відбувалось в рамках Семирічної війни, але згодом її все-так повернули Франції у 1783 році.

Магриб

Французьке завоювання Алжиру (1830)

Французьке завоювання Алжиру відбувалось в період з 1830 по 1847 рік, в результаті чого Алжир став французькою колонією. Сили опору Алжиру були розділені між силами Ахмеда бея при Костянтині, що були розміщені насамперед на сході та націоналістичними силами Кабилії на заході. Договори з націоналістами під керівництвомАбдом аль-Кадірома дали змогу французам спочатку зосередитись на ліквідації решти османської загрози, яка виникла у зв'язку із захопленням Константина в1837 році. В цей час Аль-Кадір продовжував чинити опір на заході. Вкінці-кініців у 1842 році останній був загнаний до Марокко масштабними військовими діями, що проводили французи, там він продовжував вести партизанську війну. Однак після поразки у першій франко-марокканській війні, уряд Марокко зазнав сильного дипломатичного тиску з боку Франції і в результаті якого Аль-Кадіра вигнали з Марокко. Він був змушений здатись французьким військам у 1847 році.

Перша франко-марокканська війна (1844)

image
Розгортання бойових дійПершої франко-марокканської війни (1844).

Франція вдруге продемонструвала свою зацікавленість у територіях Марокко в 1830-х роках. Вони розглядали ці території як можливість розширення сфери власного впливу в Магрибі, Алжирі та Тунісі, які вже й так суттєво залежали від Франції.

Перша франко-мароканська війна 1844 року була спричинена союзом Марокко з Абд-Ель-Кадером проти Франції. Після цього відбулось декілька інцидентів на кордоні між Алжиром і Марокко, внаслідок яких Марооко відмовилась від військової підтримки Алжира.

Франція вперше зіткнулася з Марокко в битві, що носить назву бомбардування Танжера (6 серпня, 1884), згодом відбувались битва за острівці (14 серпня 1844), і обстріл Могадору (15-17 серпня, 1844). офіційно ця війна закінчилася 10 вересня з підписанням Договору про Танжер, як наслідок в Марокко затвердили арешт і заборону діяльності Абд аль-Кадір, передбачалось також зменшення розміру гарнізону в Уджде, а також створення комісії з демаркації кордону. По суті, сучасний кордон між Марокко і Алжиром, було узгоджено саме в Договорі «of Lalla Maghnia»

Алжир 1958

В 1958 році відбулось захоплення влади в Алжирі, що здійснили підрозділи французької армії та французькі переселенці у відповідь на арабське націоналістичне повстання. Це протистояння створило надзвичайно нестабільну ситуацію в Четвертій Республіці. Під час травневої кризи 1958 року Де Голль скликав Національні збори, з метою повернути собі владу. Він заснував П'яту республіку, яка вперше стала президентською та зайняв означений пост. Це рішення зберегло Францію, оскільки Де Голль впроваджував політику, яка була покликана зупинити війну, однак своїми вчинками він розгнівав Пійд-Нуар (французи, що оселились в Алжирі) та військових, оскільки вони підтримували його повернення до влади, оскільки розрахрвували на збереження Францією колоніального панування. Де Голль надав Алжиру незалежність у 1962 році.

Французька Західна Африка

image
У 1904 році Дакар став столицею французької Західної Африки.

З 1880 р. Франція зробила перші спроби розпочати будівництво залізничної системи, яка зосереджена на лінії Сент-Луї — Дакар, її мета полягала в тому, що здійснювати військовий контроль над навколишніми районами і зробити можливою військову окупацію материкового Сенегалу. Будівництво залізниці Дакар-Нігер розпочалося в кінці 19 століття під керівництвом французького офіцера Галлієні.

У 1895 році було обрано першого генерал-губернатора Сенегалу. За його влади відбулось більшість завоювань Західної Африки, тому в 1904 році ці території отримали нову офіційну назвуФранцузька Західна Африка (AOF: «Afrique Occidentale Française»), до складу якої входили Сенегал і Дакар її столиця.

Субтропічна Африка 1940—1981

В цей період відбувались численні катастрофи та військові конфлікти в Індокитаї та Алжирі, тому французькі консерватори дійшли висновку, що немає сенсу проводити колоніальну політику вподальшому. Перервавши всі зв'язки з численними французькими колоніями у субтропічній Африці, вони хотіли зняти з себе відповідальність за цей регіон. Оскільки, під час війни де Голль успішно просував своє гасло «Вільна Франція» та активно завоював африканські колонії. В 1958 р. відбувся його офіційний візит на ці території, після якого Субтропічна Африка стала невід'ємною частиною зовнішньої політики уряду Де Голля. В 1958 році, усі колонії, окрім Гвінеї, проголосували за те, щоб залишитися у французькій громаді, однак з власним представництвом у парламенті та гарантією допомоги від французької сторони. На практиці майже всі колонії стали незалежними в кінці 1950-х, але підтримували дуже міцні зв'язки. Активну участь у цьому брали радники президента, звісно під його пильним наглядом, вони відігравали головну роль у цивільних та військових справах, перешкоджали переворотам та, іноді, замінювали місцевих лідерів. Французька колоніальна система завжди базувалася насамперед на місцевому керівництві, на відміну від, наприклад, британських колоніях. Мета колонізації французами полягала, перш за все, в асиміляції тубільців у загальній французькій культурі та вивчення ними французької мови. На думку Де Голля, тісна співпраця між ними, власне, і надавала легітимності місцевим лідерам, засвідчувала їх гуманітарні повноваження та забезпечувала доступ до нафти, урану та інших корисних копалин, формувала невеликий, однак стабільний ринок французьких виробників. Завдяки цьому і була досягнута гарантувало життєздатність французької мови та культури у великій частині світу, яка швидко зростала серед населення. Наступники Де Голля Жорж Помпіду (1959-74) та Валері Жискар д'Естінг (1974—1981) продовжували африканську політику Де Голля. Вони реалізовували її через забезпечення французькими військовими частинами та великим військово-морським флотом в Індійському океані. Понад 260 000 французів працювали в Африці, особливо зосередившись в галузі постачання нафти. Вони доклали зусиль для створення нафтопереробних заводів та алюмінієвих плавок, однак проігнорували розвиток дрібної місцевої промисловості, яку французи хотіли монополізувати на материку. Сенегал, Кот-д'Івуар, Габон та Камерун були найбільшими і надійними союзниками Африки і отримували від неї

більшість інвестицій. Під час громадянської війни в Нігерії (1967—1970) Франція підтримувала розбиту Біафра, однак такий крок був більше формальний, оскільки вони забезпечували тільки найманців і застарілу зброю. Цілі Де Голля ж полягали в тому, щоб захистити сусідні колишні колонії з Нігерії, зупинити радянський вплив і закріпитися в багатій нафтою дельті Нігеру.

Мітеран: 1981—1996

Після здобуття незалежності у французькій частині Африки розпочалась риторика щодо соціалізму. Однак президент соціалістів Франсуаза Міттеран (1981—1996) ігнорував пропозиції щодо соціалізму та підтримував доброзичливий французький нагляд за колишніми колоніями. Він підтримував французькі відносини з Пропартетейдовою Африкою, а його військова та комерційна політика продовжувались в неоколоніальному стилі, який заклав де Голль.

Габон

Міттеран приділяв особливу увагу Габону, це було обумовленого його стратегічними розташуванням та перспективною економікою. Міттеран загалом підтримував режим президента Габону Омара Бонго, який правив з 1967 року. Він здебільшого ігнорував давні соціалістичні та комуністичні скарги на несправедливість та корупцію в Габоні.

Руанда

Французька щоденна газета Le Monde надрукувала розсекречені урядові доповіді та дипломатичні телеграми, що розкривали факт підтримки Міттерантом режиму Хаб'яріамани 6 липня 2007 року. Офіційною французькою політикою було ж підштовхувати Хаб'ярімана до розподілу влади, зупиняючи військовослужбовців ФПР Пола Кагаме, які підтримувались тогочасною Угандою. 2 квітня 1993 року, між Хаб'ярімана та Кагаме була проведена зустріч, що поклаа початок підписання Арушанських угод в серпні 1993 р.

Прем'єр-міністр консерваторів Едуард Баладур планував відправити ще 1000 солдатів, Міттеран

таку пропозицію підтримав. Документи підтверджують, що французький уряд підтримував

етнічні чистки, здійснені гуцуськими екстремістами в лютому 1993 року, за рік до вбивства Хаб'ярімана, що спричинило повномасштабний геноцид.

Дивитися також

  • Французько-азійські відносини
  • Відносини Франції та Америки

Примітки та посилання

  1. . Архів оригіналу за 7 квітня 2022. Процитовано 28 жовтня 2019.
  2. . Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 28 жовтня 2019.
  3. . Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 28 жовтня 2019.
  4. . Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 28 жовтня 2019.
  5. . Архів оригіналу за 26 серпня 2020. Процитовано 28 жовтня 2019.
  6. . Архів оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 28 жовтня 2019.
  7. . Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 28 жовтня 2019.
  8. . Архів оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 28 жовтня 2019.
  9. The Mediterranean and the Mediterranean world in the age of Philip II by Fernand Braudel p.920-
  10. «Francois I, hoping that Morocco would open up to France as easily as Mexico had to Spain, sent a commission, half commercial and half diplomatic, which he confided to one Pierre de Piton. The story of his mission is not without interest» in The conquest of Morocco by Cecil Vivian Usborne, S. Paul & co. ltd., 1936, p.33
  11. Travels in Morocco, Volume 2 James Richardson p.32
  12. . Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 28 жовтня 2019.
  13. . Архів оригіналу за 18 січня 2020. Процитовано 28 жовтня 2019.
  14. International Dictionary of Historic Places: Middle East and Africa by Trudy Ring p.303
  15. . Архів оригіналу за 27 червня 2014. Процитовано 28 жовтня 2019.
  16. Winock, Michel. «De Gaulle and the Algerian Crisis 1958—1962.» in Hugh Gough and John Home, eds., De Gaulle and Twentieth Century France (1994) pp 71-82.
  17. Slavery and colonial rule in French West Africa Martin A. Klein p.59
  18. Julian Jackson, De Gaulle (2018), pp 490-93, 525, 609—615.
  19. Patrick Manning, Francophone Sub-Saharan Africa 1880—1995 (1999) pp 137-41, 149-50, 158-62.
  20. John R. Frears, France in the Giscard Presidency (1981) pp 109—127.
  21. Christopher Griffin, «French military policy in the Nigerian Civil War, 1967—1970.» Small Wars & Insurgencies 26.1 (2015): 114—135.
  22. Eliphas G. Mukonoweshuro, «Mitterrand and 'Socialist Neo-Colonialism'» Africa Quarterl (1994), 34#1 pp 73-94.
  23. Jean-François Médard, «France and sub-Saharan Africa.» in Ukf Engel, and Gorm Rye Olsen, eds. Africa and the North (Routledge, 2004) pp. 37-49. Online[недоступне посилання]
  24. David E. Gardinier, «France and Gabon since 1993: The reshaping of a neo-colonial relationship.» Journal of Contemporary African Studies 18.2 (2000): 225—242.

Пов'язані статті

  • Крокер, Честер А. «Військова залежність: колоніальна спадщина в Африці». Журнал сучасних африканських досліджень 12.2 (1974): 265—286.
  • Гард'єньє, Девід Е. «Франція та Габон з 1993 року: перетворення неоколоніальних відносин». Журнал сучасних африканських досліджень 18.2 (2000): 225—242.
  • Гериц, Френк. «Постколоніальна культурна трансакція: переосмислення Гвінейської кризи у рамках французької культурної стратегії для Африки, 1958–60». Історія холодної війни (2019): 1-17. онлайн в Інтернеті
  • Джонсон, Г. Веслі. ред. Подвійний вплив: Франція та Африка в епоху імперіалізму (1985) Інтернет- есе вчених
  • Джонсон, Г. Веслі. Франція та африканці, 1944—1960 рр.: політична історія. (Greenwood Press, 1985). ISBN   .
  • Менінг, Патріку. Франкофонська південно-сахарська Африка 1880—1995 рр. (Друге видання 1999 р.)
  • Мартін, Гай. «Історичні, економічні та політичні основи африканської політики Франції». Журнал сучасних африканських досліджень 23.2 (1985): 189—208.
  • Мартін, Гай. «Французька африканська політика в галузі перемикання: відсторонення і перерозподіл». Colección 10.5 (2017): 97-119. онлайн
  • Mukonoweshuro, Eliphas G. «Французькі комерційні інтереси в нефранкофонній Африці». Африка Квартал 30.1-2 (1990): 13-26.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Mizhnarodni vidnosini mizh Afrikoyu ta Franciyeyu ye vazhlivimi dlya oboh regioniv rozpochalis voni she u Serednovichchi ta ohoplyuyut dekilka stolit Francuzko afrikanski vidnosini na karti Pochatok vidnosin 8 stolittya Musulmanski vijska pokinuvshi Narbonnu v Pepin le Bref v 759 roci pislya 40 rokiv okupaciyi Almoravidova imperiya v period najbilshogo rozkvitu V 711 roci vidbulos vtorgnennya v Ispaniyu pid komanduvannyam Berbera Tarika ibn Ziyada pislya yakogo arabski ta berberski armiyi vprodovzh 8 stolittya aktivno zahoplyuvali Pivdennu Franciyu vid Puatye i dolini Rona azh do Avinona Liona Otuna Odnak zgodom na rozstanovku sil v regioni suttyevo vplinula Bitva pri Turah 732 roku Same ci podiyi sprichinili pershi kulturni obmini U 10 stolitti francuzkij monah Gerbert d Arilyak yakij zgodom u 999 roci stav pershim francuzkim papoyu Silvestrom II poyihav do Ispaniyi shob vivchiti islamsku kulturu takozh isnuye versiya sho okrim cogo tam vin navchavsya v universiteti Al Karauyin u Fesi Marokko Nad togochasnoyu Franciyeyu navisla zagroza yaka bula sprichinena yiyi susidstvom z Marokkanskoyu imperiyu Almoravidiv sho aktivno rozshiryuvalas u 11 ta 12 stolittyah Rozvidka teritoriyi Franciyeyu 14 15 stolittya Na dumku deyakih istorikiv v period 1364 1413 rokiv francuzki kupci z normandskih mist Diep i Ruan torguvali z uzberezhzhyami Gambiyi ta Senegalu a takozh z Kot d Ivuar i Zolotogo uzberezhzhya Imovirno same zavdyaki comu z 1364 roku v misti Diep aktivno rozvivalas galuz rizblennya zi slonovoyi kistki Odnak torgovi podorozhi shvidko pripinilis oskilki u Franciyi rozpochalas Stolitnya vijna Vazhlivoyu takozh ye avantyurna poyizdka 1402 roku yaku zdijsniv francuzkij doslidnik Zhan de Betenkurt yakij propliv vid mista La Roshel do uzberezhzhya Marokko z metoyu pidkoriti Kanarski ostrovi Varvarski derzhaviAlzhir Tunis Liviya Yegipet Hajreddin Barbarossa pravitel Alzhiru keruvav osmanskim posolstvom u Franciyi u 1533 roci Vidpovidno do vkazivki Lyudovika XII ta sultana Bayazet II Franciya pidpisala pershij dogovir chi yak jogo she nazivayut Kapitulyaciya z Mamluckim sultanatom u 1500 r Rezultatom stalo te sho sultan Yegiptu pishov na teritorialni postupki francuzam ta kataloncyam Pershi vazhlivi diplomatichni kontakti mizh Franciskom I Francuzkim ta odnochasno osmanskim imperatorom Sulejmanom Pishnim buli vstanovleni u 1526 roci Ce dalo pochatok franko osmanskogo soyuzu yakij zgodom zminivsya tisnimi kontaktami z varvarskimi derzhavami Pivnichnoyi Afriki sho stavali vasalami Osmanskoyi imperiyi Pershim posolstvom u Franciyi bulo same choli z Hajreddinom Barbarossoyu todishnim glavoyu varvarskih shtativ v Alzhiri Pershim rishennyam Sulejmana buv nakaz viddati svij flot u rozporyadzhennya Franciska I yakij z jogo dopomogoyu povinen buv atakuvati Genuyu ta Milan U lipni 1533 r Frensis prijnyav osmanskih predstavnikiv u Le Puj i vidpraviv Antonio Rinkona do Barbarossa sho na pivnochi Afriki a potim u Malu Aziyu Pid chas vijni v Italiyi 1551 1559 rr mali misce chislenni vijskovi vtorgnennya ta konflikti U 1551 roci osmani za dopomogoyu francuzkogo posla Gabrielya de Lyues d Aramona peremogli v oblozi Tripolya Marokko U 1533 roci Francisk I priznachiv na posadu posla v Marokko polkovnika P yera de Pitona tim samim poklavshi pochatok oficijnih diplomatichnih vidnosin Franciyi ta Marokko U listi do Franciska I vid 13 serpnya 1533 r Volodar Vattasidiv u Fesi Ahmed ben Muhammed privitav Franciyu z primirennyam i garantuvav svobodu sudnoplavstva ta absolyutnu svobodu peresuvannya francuzkim torgovcyam Pislya cogo lista v 1555 roci Franciya pochala aktivno vidpravlyati korabli do Marokko ce vidbuvalos za pravlinnya Genriha II sina Franciska I U 1577 roci Franciya stala pershoyu yevropejskoyu krayinoyu sho naznachila konsula u Fesi Marokko yakim stav Gijom Berard Zgodom jogo zminiv Arnolt de Lil a potim Etyen Hubert d Orlean sho oficijno pracyuvav likarem ta predstavnikom Franciyi na boci sultana Ci vazhlivi mizhnarodni kontakti z Franciyeyu vidbulis pid chas pravlinnya Abd al Malika ta jogo nastupnika Mulaj Ahmada al Mansura Mogador vvazhayetsya mozhlivim francuzkim zhitlom Isaaka de Razilli za Lyudovika XIII Z metoyu prodovzhennya pochatih zusil svogo poperednika Genriha IV Lyudovik XIII uhvaliv rishennya zaprovaditi kolonialnu politiku v Marokko dlya cogo u 1619 roci vin vidpraviv na rozvidku flot pid komanduvannyam Isaaka de Razili U 1624 roci za osoblivi zaslugi jogo bulo naznacheno pracivnikom posolstva u piratskij gavani Sale v Marokko z metoyu rozsliduvannya spravi pro biblioteku Mulaya Zidana U 1630 r Razilli vdalosya domovitis pro vikup francuzkih nevilnikiv z Marokko Nastupnogo roku vin znovu vidvidav Marokko z metoyu uchasti u peregovorah shodo franko marokkanskij dogovoru 1631roku Dogovir nadavav Franciyi privilejovani umovi taki yak pilgovi tarifi stvorennya konsulstva ta svobodu virospovidannya dlya francuzkih piddanih Senegal 1659 U 1659 r Franciya stvorila pershij torgovij post u Sen Luyi Senegal V cej chas yevropejski derzhavi prodovzhuvali sprobi zahopiti ostriv Gore odnak vdalos ce lishe odnij krayini Franciyi v 1677 r pid kerivnictvom Zhana II d Estrye pid chas franko gollandskoyi vijni 1672 1678 Ostriv vhodiv do yiyi volodin vprodovzh nastupnih 300h rokiv U 1758 francuzku koloniyu sho prozhivala na tomu ostrovi okupuvala britanska ekspediciya vse ce vidbuvalos v ramkah Semirichnoyi vijni ale zgodom yiyi vse tak povernuli Franciyi u 1783 roci MagribFrancuzke zavoyuvannya Alzhiru 1830 Francuzke zavoyuvannya Alzhiru vidbuvalos v period z 1830 po 1847 rik v rezultati chogo Alzhir stav francuzkoyu koloniyeyu Sili oporu Alzhiru buli rozdileni mizh silami Ahmeda beya pri Kostyantini sho buli rozmisheni nasampered na shodi ta nacionalistichnimi silami Kabiliyi na zahodi Dogovori z nacionalistami pid kerivnictvomAbdom al Kadiroma dali zmogu francuzam spochatku zosereditis na likvidaciyi reshti osmanskoyi zagrozi yaka vinikla u zv yazku iz zahoplennyam Konstantina v1837 roci V cej chas Al Kadir prodovzhuvav chiniti opir na zahodi Vkinci kiniciv u 1842 roci ostannij buv zagnanij do Marokko masshtabnimi vijskovimi diyami sho provodili francuzi tam vin prodovzhuvav vesti partizansku vijnu Odnak pislya porazki u pershij franko marokkanskij vijni uryad Marokko zaznav silnogo diplomatichnogo tisku z boku Franciyi i v rezultati yakogo Al Kadira vignali z Marokko Vin buv zmushenij zdatis francuzkim vijskam u 1847 roci Persha franko marokkanska vijna 1844 Rozgortannya bojovih dijPershoyi franko marokkanskoyi vijni 1844 Franciya vdruge prodemonstruvala svoyu zacikavlenist u teritoriyah Marokko v 1830 h rokah Voni rozglyadali ci teritoriyi yak mozhlivist rozshirennya sferi vlasnogo vplivu v Magribi Alzhiri ta Tunisi yaki vzhe j tak suttyevo zalezhali vid Franciyi Persha franko marokanska vijna 1844 roku bula sprichinena soyuzom Marokko z Abd El Kaderom proti Franciyi Pislya cogo vidbulos dekilka incidentiv na kordoni mizh Alzhirom i Marokko vnaslidok yakih Marooko vidmovilas vid vijskovoyi pidtrimki Alzhira Franciya vpershe zitknulasya z Marokko v bitvi sho nosit nazvu bombarduvannya Tanzhera 6 serpnya 1884 zgodom vidbuvalis bitva za ostrivci 14 serpnya 1844 i obstril Mogadoru 15 17 serpnya 1844 oficijno cya vijna zakinchilasya 10 veresnya z pidpisannyam Dogovoru pro Tanzher yak naslidok v Marokko zatverdili aresht i zaboronu diyalnosti Abd al Kadir peredbachalos takozh zmenshennya rozmiru garnizonu v Udzhde a takozh stvorennya komisiyi z demarkaciyi kordonu Po suti suchasnij kordon mizh Marokko i Alzhirom bulo uzgodzheno same v Dogovori of Lalla Maghnia Alzhir 1958V 1958 roci vidbulos zahoplennya vladi v Alzhiri sho zdijsnili pidrozdili francuzkoyi armiyi ta francuzki pereselenci u vidpovid na arabske nacionalistichne povstannya Ce protistoyannya stvorilo nadzvichajno nestabilnu situaciyu v Chetvertij Respublici Pid chas travnevoyi krizi 1958 roku De Goll sklikav Nacionalni zbori z metoyu povernuti sobi vladu Vin zasnuvav P yatu respubliku yaka vpershe stala prezidentskoyu ta zajnyav oznachenij post Ce rishennya zbereglo Franciyu oskilki De Goll vprovadzhuvav politiku yaka bula poklikana zupiniti vijnu odnak svoyimi vchinkami vin rozgnivav Pijd Nuar francuzi sho oselilis v Alzhiri ta vijskovih oskilki voni pidtrimuvali jogo povernennya do vladi oskilki rozrahrvuvali na zberezhennya Franciyeyu kolonialnogo panuvannya De Goll nadav Alzhiru nezalezhnist u 1962 roci Francuzka Zahidna AfrikaU 1904 roci Dakar stav stoliceyu francuzkoyi Zahidnoyi Afriki Z 1880 r Franciya zrobila pershi sprobi rozpochati budivnictvo zaliznichnoyi sistemi yaka zoseredzhena na liniyi Sent Luyi Dakar yiyi meta polyagala v tomu sho zdijsnyuvati vijskovij kontrol nad navkolishnimi rajonami i zrobiti mozhlivoyu vijskovu okupaciyu materikovogo Senegalu Budivnictvo zaliznici Dakar Niger rozpochalosya v kinci 19 stolittya pid kerivnictvom francuzkogo oficera Galliyeni U 1895 roci bulo obrano pershogo general gubernatora Senegalu Za jogo vladi vidbulos bilshist zavoyuvan Zahidnoyi Afriki tomu v 1904 roci ci teritoriyi otrimali novu oficijnu nazvuFrancuzka Zahidna Afrika AOF Afrique Occidentale Francaise do skladu yakoyi vhodili Senegal i Dakar yiyi stolicya Subtropichna Afrika 1940 1981V cej period vidbuvalis chislenni katastrofi ta vijskovi konflikti v Indokitayi ta Alzhiri tomu francuzki konservatori dijshli visnovku sho nemaye sensu provoditi kolonialnu politiku vpodalshomu Perervavshi vsi zv yazki z chislennimi francuzkimi koloniyami u subtropichnij Africi voni hotili znyati z sebe vidpovidalnist za cej region Oskilki pid chas vijni de Goll uspishno prosuvav svoye gaslo Vilna Franciya ta aktivno zavoyuvav afrikanski koloniyi V 1958 r vidbuvsya jogo oficijnij vizit na ci teritoriyi pislya yakogo Subtropichna Afrika stala nevid yemnoyu chastinoyu zovnishnoyi politiki uryadu De Gollya V 1958 roci usi koloniyi okrim Gvineyi progolosuvali za te shob zalishitisya u francuzkij gromadi odnak z vlasnim predstavnictvom u parlamenti ta garantiyeyu dopomogi vid francuzkoyi storoni Na praktici majzhe vsi koloniyi stali nezalezhnimi v kinci 1950 h ale pidtrimuvali duzhe micni zv yazki Aktivnu uchast u comu brali radniki prezidenta zvisno pid jogo pilnim naglyadom voni vidigravali golovnu rol u civilnih ta vijskovih spravah pereshkodzhali perevorotam ta inodi zaminyuvali miscevih lideriv Francuzka kolonialna sistema zavzhdi bazuvalasya nasampered na miscevomu kerivnictvi na vidminu vid napriklad britanskih koloniyah Meta kolonizaciyi francuzami polyagala persh za vse v asimilyaciyi tubilciv u zagalnij francuzkij kulturi ta vivchennya nimi francuzkoyi movi Na dumku De Gollya tisna spivpracya mizh nimi vlasne i nadavala legitimnosti miscevim lideram zasvidchuvala yih gumanitarni povnovazhennya ta zabezpechuvala dostup do nafti uranu ta inshih korisnih kopalin formuvala nevelikij odnak stabilnij rinok francuzkih virobnikiv Zavdyaki comu i bula dosyagnuta garantuvalo zhittyezdatnist francuzkoyi movi ta kulturi u velikij chastini svitu yaka shvidko zrostala sered naselennya Nastupniki De Gollya Zhorzh Pompidu 1959 74 ta Valeri Zhiskar d Esting 1974 1981 prodovzhuvali afrikansku politiku De Gollya Voni realizovuvali yiyi cherez zabezpechennya francuzkimi vijskovimi chastinami ta velikim vijskovo morskim flotom v Indijskomu okeani Ponad 260 000 francuziv pracyuvali v Africi osoblivo zoseredivshis v galuzi postachannya nafti Voni doklali zusil dlya stvorennya naftopererobnih zavodiv ta alyuminiyevih plavok odnak proignoruvali rozvitok dribnoyi miscevoyi promislovosti yaku francuzi hotili monopolizuvati na materiku Senegal Kot d Ivuar Gabon ta Kamerun buli najbilshimi i nadijnimi soyuznikami Afriki i otrimuvali vid neyi bilshist investicij Pid chas gromadyanskoyi vijni v Nigeriyi 1967 1970 Franciya pidtrimuvala rozbitu Biafra odnak takij krok buv bilshe formalnij oskilki voni zabezpechuvali tilki najmanciv i zastarilu zbroyu Cili De Gollya zh polyagali v tomu shob zahistiti susidni kolishni koloniyi z Nigeriyi zupiniti radyanskij vpliv i zakripitisya v bagatij naftoyu delti Nigeru Miteran 1981 1996Pislya zdobuttya nezalezhnosti u francuzkij chastini Afriki rozpochalas ritorika shodo socializmu Odnak prezident socialistiv Fransuaza Mitteran 1981 1996 ignoruvav propoziciyi shodo socializmu ta pidtrimuvav dobrozichlivij francuzkij naglyad za kolishnimi koloniyami Vin pidtrimuvav francuzki vidnosini z Propartetejdovoyu Afrikoyu a jogo vijskova ta komercijna politika prodovzhuvalis v neokolonialnomu stili yakij zaklav de Goll Gabon Mitteran pridilyav osoblivu uvagu Gabonu ce bulo obumovlenogo jogo strategichnimi roztashuvannyam ta perspektivnoyu ekonomikoyu Mitteran zagalom pidtrimuvav rezhim prezidenta Gabonu Omara Bongo yakij praviv z 1967 roku Vin zdebilshogo ignoruvav davni socialistichni ta komunistichni skargi na nespravedlivist ta korupciyu v Gaboni Ruanda Francuzka shodenna gazeta Le Monde nadrukuvala rozsekrecheni uryadovi dopovidi ta diplomatichni telegrami sho rozkrivali fakt pidtrimki Mitterantom rezhimu Hab yariamani 6 lipnya 2007 roku Oficijnoyu francuzkoyu politikoyu bulo zh pidshtovhuvati Hab yarimana do rozpodilu vladi zupinyayuchi vijskovosluzhbovciv FPR Pola Kagame yaki pidtrimuvalis togochasnoyu Ugandoyu 2 kvitnya 1993 roku mizh Hab yarimana ta Kagame bula provedena zustrich sho poklaa pochatok pidpisannya Arushanskih ugod v serpni 1993 r Prem yer ministr konservatoriv Eduard Baladur planuvav vidpraviti she 1000 soldativ Mitteran taku propoziciyu pidtrimav Dokumenti pidtverdzhuyut sho francuzkij uryad pidtrimuvav etnichni chistki zdijsneni gucuskimi ekstremistami v lyutomu 1993 roku za rik do vbivstva Hab yarimana sho sprichinilo povnomasshtabnij genocid Divitisya takozhFrancuzko azijski vidnosini Vidnosini Franciyi ta AmerikiPrimitki ta posilannya Arhiv originalu za 7 kvitnya 2022 Procitovano 28 zhovtnya 2019 Arhiv originalu za 31 sichnya 2020 Procitovano 28 zhovtnya 2019 Arhiv originalu za 16 grudnya 2019 Procitovano 28 zhovtnya 2019 Arhiv originalu za 25 zhovtnya 2020 Procitovano 28 zhovtnya 2019 Arhiv originalu za 26 serpnya 2020 Procitovano 28 zhovtnya 2019 Arhiv originalu za 22 serpnya 2020 Procitovano 28 zhovtnya 2019 Arhiv originalu za 8 serpnya 2020 Procitovano 28 zhovtnya 2019 Arhiv originalu za 22 serpnya 2020 Procitovano 28 zhovtnya 2019 The Mediterranean and the Mediterranean world in the age of Philip II by Fernand Braudel p 920 Francois I hoping that Morocco would open up to France as easily as Mexico had to Spain sent a commission half commercial and half diplomatic which he confided to one Pierre de Piton The story of his mission is not without interest in The conquest of Morocco by Cecil Vivian Usborne S Paul amp co ltd 1936 p 33 Travels in Morocco Volume 2 James Richardson p 32 Arhiv originalu za 17 grudnya 2019 Procitovano 28 zhovtnya 2019 Arhiv originalu za 18 sichnya 2020 Procitovano 28 zhovtnya 2019 International Dictionary of Historic Places Middle East and Africa by Trudy Ring p 303 Arhiv originalu za 27 chervnya 2014 Procitovano 28 zhovtnya 2019 Winock Michel De Gaulle and the Algerian Crisis 1958 1962 in Hugh Gough and John Home eds De Gaulle and Twentieth Century France 1994 pp 71 82 Slavery and colonial rule in French West Africa Martin A Klein p 59 Julian Jackson De Gaulle 2018 pp 490 93 525 609 615 Patrick Manning Francophone Sub Saharan Africa 1880 1995 1999 pp 137 41 149 50 158 62 John R Frears France in the Giscard Presidency 1981 pp 109 127 Christopher Griffin French military policy in the Nigerian Civil War 1967 1970 Small Wars amp Insurgencies 26 1 2015 114 135 Eliphas G Mukonoweshuro Mitterrand and Socialist Neo Colonialism Africa Quarterl 1994 34 1 pp 73 94 Jean Francois Medard France and sub Saharan Africa in Ukf Engel and Gorm Rye Olsen eds Africa and the North Routledge 2004 pp 37 49 Online nedostupne posilannya David E Gardinier France and Gabon since 1993 The reshaping of a neo colonial relationship Journal of Contemporary African Studies 18 2 2000 225 242 Pov yazani stattiKroker Chester A Vijskova zalezhnist kolonialna spadshina v Africi Zhurnal suchasnih afrikanskih doslidzhen 12 2 1974 265 286 Gard yenye Devid E Franciya ta Gabon z 1993 roku peretvorennya neokolonialnih vidnosin Zhurnal suchasnih afrikanskih doslidzhen 18 2 2000 225 242 Geric Frenk Postkolonialna kulturna transakciya pereosmislennya Gvinejskoyi krizi u ramkah francuzkoyi kulturnoyi strategiyi dlya Afriki 1958 60 Istoriya holodnoyi vijni 2019 1 17 onlajn v Interneti Dzhonson G Vesli red Podvijnij vpliv Franciya ta Afrika v epohu imperializmu 1985 Internet ese vchenih Dzhonson G Vesli Franciya ta afrikanci 1944 1960 rr politichna istoriya Greenwood Press 1985 ISBN 0313233861 Mening Patriku Frankofonska pivdenno saharska Afrika 1880 1995 rr Druge vidannya 1999 r Martin Gaj Istorichni ekonomichni ta politichni osnovi afrikanskoyi politiki Franciyi Zhurnal suchasnih afrikanskih doslidzhen 23 2 1985 189 208 Martin Gaj Francuzka afrikanska politika v galuzi peremikannya vidstoronennya i pererozpodil Coleccion 10 5 2017 97 119 onlajn Mukonoweshuro Eliphas G Francuzki komercijni interesi v nefrankofonnij Africi Afrika Kvartal 30 1 2 1990 13 26

Дата публікації:
Топ