Матвієнко Єлизавета Матвіївна

Матвієнко Єлизавета Матвіївна (16 вересня 1895, с.Кичкирі - † 16 лютого 1973, Київ) - український геолог, Лауреат Ленінської премії.

Матвієнко Єлизавета Матвіївна
Народилася	16 вересня 1895(1895-09-16) Кичкирі, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Померла	16 лютого 1973(1973-02-16) (77 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Берковецьке кладовище
Країна	УНР  Російська імперія  СРСР
Діяльність	геологиня
Alma mater	Київський інститут народної освіти
Заклад	(Українське геологічне управління) Київський геологорозвідувальний технікум
Науковий ступінь	кандидат геологічних наук (1931)
Брати, сестри	(Матвієнко Оникій Матвійович)
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Матвієнко.

Біографічні відомості

Народилась 16 вересня 1895 с.Кичкирі - волосному центрі Радомисльського повіту Київської губернії (нині – Радомишльський район Житомирської області) в селянській родині. Сестра (Матвієнка Оникія Матвійовича).Тітка

У 1903-1906 рр. навчалась у сільській ЦПШ, у 1906-1911 рр. - у (Ставецькій) двокласній земській школі. Затим вступила до Київської жіночої вчительської семінарії ім.К.Ушинського, яку закінчила у 1915 р.

Трудовий шлях почала у 1915 р. вчителькою двокласної земської школи в с. Сестринівці (нині Козятинський район Вінницької області). У 1917-1923 рр . вчителювала в Бердичеві і селах Бердичівського повіту. У 1923-24 рр. - вчителька Радомисльської семирічної трудової школи.

У 1924 р. окрвиконкомом направлена на навчання до Київського вищого Інституту народної освіти, де навчалась на геолого-географічному відділі факультету професійної освіти. Після закінчення інституту в 1928 р. здобуває фах викладача геолого-географічних дисциплін і направляється до аспірантури при Інституті геологічних наук АН УРСР. Тут у 1928-1929 рр. працює під керівництвом академіка П.А.Тутковського. Водночас займається практичною роботою, працює геологом-виконробом, начальником геолого-розвідувальної партії, досліджуючи Словечансько-Овруцький кряж. Закінчила аспірантуру в 1931 р. із званням наукового співробітника в галузі геології і вченим ступенем кандидата геолого-мінералогічних наук.

У 1930-33 рр. - викладач геології і гідрогеології Київського гірничо-геологічного інституту. У 1933-37 рр – старший гідрогеолог НДІ гідрометеорології, бере участь в організації першої в Україні Гідрогеологічної і протизсувної станції в м.Києві. Водночас виконує обов’язки доцента Київського держуніверситету.

У 1937 р. - старший науковий співробітник Інституту геологічних наук. У1937-39 рр. - старший гідрогеолог «Південспецпроекту». У 1939-41 рр. - начальник геологознімної партії (Українського геологічного управління). Затим короткий час працювала викладачем (Київського геологорозвідувального технікуму).

У 1944-1956 рр. - геолог, старший геолог Українського геологічного управління, у 1956-1970 рр. – старший геолог Київського геологічного управління. З 1970 р. - персональний пенсіонер республіканського значення. Упродовж трудової діяльності досліджувала вела розвідку багатьох родовищ корисних копалин - будівельних матеріалів, енергетичних і сировинних ресурсів на Поліссі, Подніпров’ї, Донбасі та ін. У 1958 р. за відкриття і розвідку унікального рудного родовища на Дніпропетровщині удостоєна Ленінської премії.

Є автором близько 30 наукових робіт з проблем гідрогеології, стратиграфії, літології відкладів, тектоніки і т.ін. Учасник багатьох наукових конференіцій, симпозіумів з геології. Занесена до Книги трудової слави Міністерства геології і ЦК галузевої профспілки СРСР (1967р.). Має урядові нагороди.

Померла 16 лютого 1973 р. Похована в м. Києві на Берковецькому цвинтарі.

Джерела

• Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — с.600.
• Молодико В. Дослідниця українських надр [ 25 грудня 2014 у Wayback Machine.].
• Молодико В. Поєднати долі не судилось [ 25 грудня 2014 у Wayback Machine.].
• Молодико В. "Пропагуєш українську мову - ворог народу" [ 25 грудня 2014 у Wayback Machine.]