Зіновій Володимирович Кулик | |||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Народився | 3 лютого 1947 Львів | ||||||||||
Помер | 14 травня 2004 (57 років) Київ | ||||||||||
Поховання | Байкове кладовище | ||||||||||
Громадянство | СРСР Україна | ||||||||||
Національність | українець | ||||||||||
Діяльність | тележурналіст, сценарист, підприємець | ||||||||||
Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка | ||||||||||
Науковий ступінь | кандидат історичних наук | ||||||||||
Членство | Національна спілка журналістів України | ||||||||||
Партія | КПРС (1976–1990), НДП (1999–2004) | ||||||||||
Колись в інтерв'ю Зіновій Кулик розповідав:
Членство в НДПНаприкінці 90-х років вступив до лав Народно-демократичної партії (НДП). Як член НДП, 2000 року балотувався у народні депутати до Верховної Ради України по Галицькому округу, але програв Тарасу Чорноволу — сину відомого політика В'ячеслава Чорновола. Журналістська діяльністьПрацював помічником режисера, режисером і редактором на Львівській державній студії телебачення. З 1989 р. — політичний оглядач на Державному українському телебаченні. Був членом Національної спілки журналістів України. Творчі досягненняАвтор сценаріїв документально-публіцистичних фільмів, понад 100 телепередач. Піком слави О.Кулика, як політичного оглядача стало рекордне за тривалістю (1 година 45 хв.) телевізійне інтерв'ю із першим і єдиним Президентом СРСР Михайлом Горбачовим напередодні розпаду СРСР у грудні 1991 року. Інтерв’ю записувалося на дачі Горбачова через кілька днів після всеукраїнського референдуму, на якому 92% громадян СРСР, що проживали в УРСР, проголосували за Україну, як незалежну державу, і якраз в той самий день, коли Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич ліквідували СРСР.
Влітку 1994 р. напередодні виборів Президента України організував і провів на УТ-1 телепрограму формату ток-шоу, яку можна вважати ще однією вершиною в його творчій біографії – «Сто хвилин із пресою». Після участі в цій програмі чинного на той час Президента України Леоніда Кравчука більшість аналітиків відзначили зростання його рейтингу. Проте президентській команді не вдалося цим скористатися для переобрання Кравчука на 2-гий термін. Медіа-бізнесмен1993 року на українському телебаченні з'явився перший проект Кулика-бізнесмена - телевізійний канал УТ-3, який сам Кулик охарактеризував як «приватно-державну структуру». Сам Кулик у липні 1997-го говорив:
1999 року започаткував проект всеукраїнського україномовного щотижневого суспільно-політичного журналу «Політика і культура» (ПіК). Головним редактором «ПіК» був відомий львівський журналіст і публіцист Олександр Кривенко. Команду журналістів було підібрано також переважно з західноукраїнських журналістів, як втілення ідеї галицького месіанізму. Державна служба1992 рік — генеральний директор програм Українського телебачення. 1993 — віце-президент Укртелерадіокомпанії. У січні 1995 року призначений головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, здійснював управління державними телерадіомовниками. У цей час фігурував в одному із перших в Україні скандалів, пов’язаних із цензурою — 31 грудня 1995 р. був причетний до заборони виходу в ефір на каналі УТ-1 телепрограми «Післямова» виробництва недержавної телекомпанії «Нова мова» Олександра Ткаченка. Серпень — листопад 1996 року — виконувач обов'язків президента Національної телекомпанії України 13 листопада 1996 — 17 листопада 1998 року: перший і єдиний міністр інформації України (після його відставки Міністерство інформації було ліквідовано). 1999–2000 — заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України З 8 липня 2003 р. до моменту смерті — помічник Прем'єр-міністра України Віктора Януковича Міністр інформаціїЛобіювання «1+1»Під час перебування на посаді міністра інформації, З.Кулик був одним із ініціаторів і лобістів виходу на 1-му телеканалі (УТ-1) програм і дубльованих іноземних кінофільмів, виробництва приватної телерадіокомпанії «Студія Олександра Роднянського, отримання нею ліцензії на мовлення із 1 січня 1997 р. на 2-му телеканалі (УТ-2), а також перекомутування двох державних телеканалів діапазону метрових хвиль, внаслідок чого 1+1 отримав більше покриття території України. Закриття «Правди України»1997 — напередодні виборів до Верховної Ради Міністерство інформації на чолі із З.Куликом закрило державну газету «Правда України». Причина: газета підтримувала політичну партію опального екс-прем’єр-міністра Павла Лазаренка і перебувала під його впливом. За 2 роки, коли П.Лазаренка затримали і судили в США, З.Кулик заявив, що не соромиться і не відмовляється від свого тодішнього кроку, «оскільки не вважає за можливе дозволити видавати газету за гроші, «відмиті» в офшорній зоні Антигуа і Барбуда – фактично не «правду України», а «Антигуанську правду».[4] [ 5 листопада 2013 у Wayback Machine.] Обставини смертіПомер на 58-му році життя, 14 травня 2004 року о 4 годині ранку в лікарні від обширного інфаркту. Серцевий напад стався напередодні увечері під час напруженої наради в Кабінеті міністрів України. Похований 15 травня 2004 року на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). Панахида і прощання відбувалися в київському Будинку офіцерів. Раптова смерть помічника прем'єра В. Януковича у 2004 р. стала предметом політичних спекуляцій проти кандидата у президенти В.Януковича у 2010 р. — напередодні президентських виборів. Народний депутат від «Народної самооборони» Юрія Луценка Володимир Ар'єв заявив, що «З.Кулика могли отруїти, він міг бути неугодним Януковичу»[5] [ 9 лютого 2010 у Wayback Machine.]. Відзнаки
РодинаПосилання
Література
|
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет