Карл Паул Рейнольд Нібур

Карл Поль Рейнхольд Нібур (англ. Carl Paul Reinhold Niebuhr; 21 червня 1892, Райт-Сіті, Воррен, Міссурі, США — 1 червня 1971, Стокбридж, Беркшир, Массачусетс, США) — американський теолог німецького походження, політичний філософ, церковний пастор, критик. Один із засновників діалектичної теології. Автор концепції християнського реалізму.

Рейнгольд Нібур
нім. Karl Paul Reinhold Niebuhr
Народився	21 червня 1892(1892-06-21)^[1]^[2]^[…] Райт-Сіті, Воррен, Міссурі, США
Помер	1 червня 1971(1971-06-01)^[1]^[2]^[…] (78 років) Стокбридж, Беркшир, Массачусетс, США
Поховання	^d
Країна	США^[4]
Діяльність	богослов, викладач університету, політолог, філософ, ethicist
Галузь	богослів'я
Alma mater	^d, ^d і ^d
Знання мов	англійська^[5]
Заклад	^d
Членство	Американська академія мистецтв та літератури
Роки активності	з 1915
Конфесія	лютеранство
Брати, сестри	^d
У шлюбі з	^d
Діти	^d
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Нібур був також одним із засновників Американського демократичного руху та Міжнародного комітету порятунку, а також провів час в Інституті перспективних досліджень у Прінстоні. Він був братом також відомого богослова - ^[en].

Біографія

Нібур народився в Райт-Сіті, штат Міссурі. Син німецьких іммігрантів - Густава Нібура та його дружини Лідії. Його батько був німецьким пастором (його найменування було американське відділення, встановленого прусською церквою Союзу в Німеччині). Вона є частиною Об'єднаної церкви Христа.

В родині говорили німецькою мовою. Його брат Х. Річард Нібур також став відомим теологічним етиком, його сестра Халда Нібар стала професором богослов'я в Чикаго. Сім'я Нібура переїхала в Лінкольн, штат Іллінойс, у 1902 році, коли Густав Нібур став пастором церкви Святого Іоанна Німецького Євангелічного Синоду в м. Лінкольн. Рейнгольд Нібур служив пастором у церкві в період з квітня по вересень 1913 року, тимчасовим міністром Сент-Джонса після смерті його батька.

Карл Нібур навчався у коледжі в штаті Іллінойс, який закінчив в 1910 році. Він навчався в Теологічній семінарії в Уебстер Гровс, штат Міссурі, де, за його власним визнанням, був глибоко під впливом Самуеля Д. Yale Divinity School, де він отримав ступінь бакалавра богослов'я (1914р) та ступінь магістра мистецтв в (1915р). Він не продовжив докторантуру, про що завжди шкодував. Він сказав, що Yale дала йому інтелектуальне звільнення від місництва його німецько-американського виховання.

Одруження та сім'я

У 1931 році Нібур одружився з Урсулою Кеппел-Комптон. Вона була членом Церкви Англії і здобула освіту в Оксфордському університеті на факультеті теології та історії. Вона зустріла Нібура під час навчання, здобуваючи ступінь магістра в Об'єднаній Духовній Семінарії. Протягом багатьох років, вона була на факультеті в коледжі Барнарда (жіночий коледж Колумбійського університету), де вона допомогла заснувати, а потім очолила відділ релігієзнавства.

Подружжя мало двоє дітей, Крістофер Нібур і Елізабет Нібур Сіфтон.

Урсула Нібур - співавтор деяких більш пізніх робіт її чоловіка, що підтверджується професійними роботами в Бібліотеці Конгресу.

Детройт

У 1915 році, Нібур був освяченим пастором. Німецька євангелічна місія послала його служити в Євангелічну церкву в Детройті, штат Мічиган. Паство налічувало шістдесят шість чоловік по прибуттю і виросло майже до 700 на той час, коли він покинув церкву в 1928 році. Збільшення людей відображає їх здатність досягати та виходити за межі німецької громади Америки і серед зростаючого населення привертало на роботу в розвиток автомобільної промисловості. На початку 1900-х років Детройт став четвертим за величиною містом в країні, залучаючи багато чорних і білих переселенців із сільської місцевості півдня, а також єврейські і католицькі етніки зі східної та південної Європи. Вони боролися за робочі місця і обмежене житло, а також швидкі зміни в місті і зростання соціальної напруженості, яке сприяло зростанню числа членів Ку-клукс-клан в місті, який досяг свого піку в 1925 році, і до Чорного Легіону. Під час виборчої кампанії міста в тому році, в якому Клан публічно підтримав кілька кандидатів, в тому числі на пост мера, Нібур виступив публічно проти Клану своєї пастви, описуючи їх як «один з найгірших конкретних соціальних явищ, які релігійна гордість народу, коли-небудь розробила». Тільки один з кількох їхніх кандидатів отримали місце в міській раді, і Чарльз Боулз, кандидат на пост мера, зазнав поразки. 

Перша світова війна

Коли Америка вступила в Першу світову війну в 1917 році, Нібур був невідомим пастором невеликої німецькомовної громади в Детройті (він перестав використовувати німецьку мову з 1919 році). Всі американці німецького походження в Сполучених Штатах і Канаді зазнали нападу. Нібур неодноразово наголошував на необхідності бути вірним Америці, і завоював аудиторію в національних журналах зі зверненням до американців німецького походження бути патріотами. Теологічно він вийшов за рамки питання про національну лояльність, яку він намагався виліпити реалістичною з етичної точки зору патріотизму і пацифізму. Він прагнув виробити реалістичний підхід до моральної небезпеки, що виходить з агресивної політики держав, багато ідеалістів і пацифістів не вдалося розпізнати. Під час війни Нібур служив своїй деномінації, як виконавчий секретар Комісії соціального забезпечення військових, залишаючись при цьому пастором в Детройті. Бувши пацифістом в душі, він відчув компроміс необхідності і був готовий підтримати війну, щоб знайти мир заради праведності.

Походження робітничого класу і класу робочої симпатії Нібура

Кілька спроб були зроблені, щоб дослідити походження симпатій Нібура з 1920-х років до роботи з питань класу праці, задокументованою в його біографії Річардом У. Фоксом. Один переконливий приклад показує його зацікавленість до долі робітників автомобільної промисловості в Детройті. Це перший інтерес.

Після семінарії, Нібур проповідував соціальне євангеліє, а потім приступив до заручин, він зважав на незахищеність працівників Ford. Нібур був переміщений вліво і стривожений деморалізуючим ефектом індустріалізму на працівниках. Він став затятим критиком Генрі Форда і дозволив організаторам профспілок використовувати свою трибуну, щоб викласти своє послання прав працівників. Нібура оточували погані умови, створені конвеєрами і нестійкі практики в галузі зайнятості.

Через його думку з приводу роботи заводу, Нібур відкинув ліберальний оптимізм. Він писав у своєму щоденнику:

"Ми пройшли через один з найбільших автомобільних заводів за день …. Ливарня мене зацікавила особливо. Моє серце було приголомшене. Чоловіки здавалися втомленими. Тут ручна праця є рутиною і праця, як рабство. Чоловіки не можуть знайти задоволення у своїй роботі. Вони просто працюють, щоб заробити на життя. Їхній піт і тупий біль є частиною ціни, виплаченої за прекрасні автомобілів, які ми всі використовуємо. І більшість з нас запускає машини, не знаючи, яка ціна платиться за них …. Ми всі відповідальні. Ми всі хочемо речі, які виробляються заводами, і ніхто з нас не є досить чуйним, щоб піклуватися, скільки людських цінностей в сучасних заводських витратах."

У Нібура з'явилось серйозне прагнення до розробки марксизму після того, як він переїхав в Нью-Йорк в 1928 році.

У 1923 році Нібур відвідав Європу, щоб зустрітися з інтелектуалами і богословами. Умови, які він бачив у Німеччині під час французької окупації, стривожили його. Вони посилили пацифістські погляди, які він прийняв у 1920-х роках після першої світової війни.

1930-ті роки: Нью-Йорк

У 1928 році Нібур покинув Детройт, щоб стати професором практичної теології Об'єднаної Духовної Семінарії в Нью-Йорку. Він жив залишок своєї кар'єри там до виходу на пенсію в 1960 р. У той час, коли викладав теологію в Об'єднаній Духовній Семінарії, Нібур був під впливом багатьох поколінь антигітлерівських студентів і мислителів, в тому числі німецького міністра Дітріха Бонхоеффера, сповідуючого церкви.

Братство Соціалістичних Християн було організовано на початку 1930-х років. Пізніше він змінив свою назву на Frontier Fellowship. Основні прихильники Братства в перші дні були Едуард Хейманн, Шервуд Едді, Пауль Тілліх і Роуз Терлін. На початках група вважала, що капіталістичний індивідуалізм несумісний з християнською етикою. Хоча це і не комуністична спілка, але група визнала соціальну філософію Карла Маркса. Нібур був одним з групи, що складалась з 51 видатного американця, які утворили Міжнародну асоціацію допомоги (IRA), яка сьогодні відома як Міжнародний комітет порятунку (МКС).Місія комітету полягала в наданні допомоги німців, які страждають від політики гітлерівського режиму.

Нібур і Дьюї

У 1930-і роки Нібура часто розглядають як інтелектуального противника Джона Дьюї. Обидва чоловіка були професійними полемістами і їх ідеї часто стикалися, хоча вони сприяли розвитку ліберальних інтелектуальних шкіл. Нібур був сильним прихильником Єрусалимської релігійної традиції, як коректив до світської афанської традиції на якій наполягав Дьюї. У книзі «Моралі люди і аморальне суспільство» (1932), Нібур піддав різкій критиці філософію Дьюї, хоча його власні ідеї все ще були інтелектуально незавершеними. Два роки по тому, в рецензії на книгу Дьюї «Загальна віра» (1934), Нібур був спокійний і шанобливий по відношенню до «релігійної виноскі» Дьюї, та його тоді великий обсяг навчальної та прагматичної філософії. 

Філософія та теологія

Довгостроковий вплив Нібура на політичну філософію містить як використання ресурсів богослов'я, політичний реалізм, так і його внесок в сучасне мислення. Його робота також справила значний вплив на теорію міжнародних відносин, що призвело багатьох вчених відійти від ідеалізму і прийняти реалізм. Велика кількість політологів, політичних істориків і теологів, відзначили його вплив на їх мислення. Крім вчених, численних політиків і діячів, Нібур мав вплив на думки таких людей як колишні президенти США Барак Обама, Джиммі Картер,, також, Томас Едісон, Мартін Лютер Кінг , Гілларі Клінтон, , Дін Ачесон, Джеймс Комі, Мадлен Олбрайт і Джон Маккейн. В останні роки спостерігається підвищений інтерес до роботи Нібура, можливо саме через захоплення Обами його ідеями. У 2017 році, PBS випустила документальний фільм про Нібура під назвою «Американська совість: Історія Рейнгольда Нібура».

Основним внеском Нібура до теології був його «християнський реалізм». Він суперечив оптимістичному погляду на вроджену людську доброту і природну здатність людей слідувати законам Бога в кожному аспекті життя, який перетворить життя всюди для Бога, що включало в себе соціальне Євангеліє. Фундаментальною проблемою для Р. Нібура у соціальному Євангелії було те, що Воно вимагає, щоб люди поводились добре і раціонально, що неможливо в суспільстві. Через реалістичне уявлення про християнське життя, християни зображались як люди, які потребували Бога всюди, створюючи тим самим філософію, яку людство могло охопити.

У християнському реалізмі, у людини є те, що Нібур назвав «невизначені можливості». Людина може досягти багато чого, тому що Бог живий в людині, хоча він не має повне панування над життям людини. З Божої присутності, робота Бога може бути зробленою, і великі справи для Нього будуть досягнуті. Бачення є невід'ємною частиною християнського реалізму, як християнин, далекоглядний на самому базовому рівні є реалістом. Рейнхольд усвідомив свою роботу так, що служіння Богу є нескінченним.

У проповідях зими 1940-41 рр. в розпал запеклих національних дебатів між ізоляціоністами та інтервенціоністами він стверджував, що людина є гріховною по своїй природі. Вона не завжди діє з добрими намірами. Але навіть грішна людина мав обов'язок діяти проти зла в світі. Наші гріхи не можуть виправдати наше становище в стороні від європейської боротьби.

Цей акцент на гріхах вразив покоління початку ХХ ст., виховане на оптимістичних переконаннях людини, її невинності і прагнення до самовдосконалення. Ніщо не підготувало людство до А. Гітлера і Й. Сталіна, Голокосту, концтаборів Освенциму і ГУЛАГу. Людська природа, мабуть, є схильною до зіпсованості. Р. Нібур змусив задуматися всіх про природу і долю людини. Він показав, що призначена влада є більш схильною до спокус корисливості, самообману і самовдоволення." Влада повинна бути збалансованою владою ".

Він переконав багатьох, що ідея первородного гріха забезпечує міцнішу основу для свободи і самоврядування, ніж ілюзії про людське самовдосконалення.

Аналіз Р. Нібура побудований на основі християнських поглядів св. Августина і Ж. Кальвіна, але він мав особливу близькість з світських колах.

Його попередження проти утопізму, месіанства і перфекціонізму є актуальним у поєднанні й сьогодні. Його послідовники в «цьому божевільному десятилітті» пам'ятають, що ніколи не повинні забути: Ми не можемо грати роль Бога в історії, і ми повинні прагнути якомога більше, щоб досягти порядності, чіткості і справедливості в цьому неоднозначному світі.

Рейнольд Нібур як людина

Жвавий, великодушний, позбавлений помпезності і облуди, нескінченно зацікавлений ідеями і особистостями, енергійний в захопленнях і критичних зауваженнях, наповнений практичної мудрості, і, не дивлячись на його міцне его, він підкорювався смиренності. "У мене було кілька думок і величезне бажання виразити себе, " він написав своєму другові єпископ Уїллу Скарлетту. «Я говорив і писав всюди, і тепер, коли більшість розглядає цей матеріал, дехто з них дивиться на нього косо і сприймає трохи зневажливо.»

З усіх його думок, найціннішою є: «здатність людини до справедливості робить демократію можливою, але схильність людини до несправедливості робить демократію необхідною.»

Див. також

Християнський реалізм

Вибрані праці

• Leaves from the Notebook of a Tamed Cynic, Richard R. Smith pub, (1930), Westminster John Knox Press 1991 reissue: , diary of a young minister's trials
• Moral Man and Immoral Society: A Study of Ethics and Politics, Charles Scribner's Sons (1932), Westminster John Knox Press 2002: ;
• Interpretation of Christian Ethics, Harper & Brothers (1935)
• Beyond Tragedy: Essays on the Christian Interpretation of History, Charles Scribner's Sons (1937),
• Christianity and Power Politics, Charles Scribner's Sons (1940)
• : A Christian Interpretation, Charles Scribner's Sons (1943), from his 1939 , Volume one: Human Nature, Volume two: Human Destiny. Reprint editions include: Prentice Hall vol. 1: , Westminster John Knox Press 1996 set of 2 vols:
• The Children of Light and the Children of Darkness, Charles Scribner's Sons (1944), Prentice Hall 1974 edition: , Macmillan 1985 edition: , 2011 reprint from the University of Chicago Press, with a new introduction by Gary Dorrien:
• Faith and History (1949)
• The Irony of American History, Charles Scribner's Sons (1952), 1985 reprint: , Simon and Schuster: , 2008 reprint from the University of Chicago Press, with a new introduction by Andrew J. Bacevich: , read an excerpt [ 11 червня 2010 у Wayback Machine.]
• Christian Realism and Political Problems (1953)
• The Self and the Dramas of History, Charles Scribner's Sons (1955), University Press of America, 1988 edition:
• Love and Justice: Selections from the Shorter Writings of Reinhold Niebuhr, ed. D. B. Robertson (1957), Westminster John Knox Press 1992 reprint,
• Pious and Secular America (1958)
• Reinhold Niebuhr on Politics: His Political Philosophy and Its Application to Our Age as Expressed in His Writings ed. by Harry R. Davis and Robert C. Good. (1960) online edition [ 24 липня 2009 у Wayback Machine.]
• A Nation So Conceived: Reflections on the History of America From Its Early Visions to its Present Power with Alan Heimert, Charles Scribner's Sons (1963)
• The Structure of Nations and Empires (1959)
• Niebuhr, Reinhold. The Essential Reinhold Niebuhr: Selected Essays and Addresses ed. by Robert McAffee Brown (1986). 264 pp. Yale University Press,
• Remembering Reinhold Niebuhr. Letters of Reinhold & Ursula M. Niebuhr, ed. by Ursula Niebuhr (1991) Harper, 0060662344

Джерела

• Beckley, Harlan. Passion for Justice: Retrieving the Legacies of Walter Rauschenbusch, John A. Ryan, and Reinhold Niebuhr, (1992). 391 pp.
• Bingham, June. Courage to Change: An Introduction to the Life and Thought of Reinhold Niebuhr, (1961), popular biography
• Brooks, David. „A Man on a Gray Horse: The Mid-Century Theologian Reinhold Niebuhr May Have Gotten a Lot of Things Wrong-But We Could Use a Thinker like Him Today“, The Atlantic Monthly, Vol. 290, September 2002 online edition, sees Niebuhr as 25 % conservative
• Brown, Charles C. Niebuhr and His Age: Reinhold Niebuhr's Prophetic Role in the Twentieth Century, (1992). 317 pp.
• Carnahan, Kevin. Reinhold Niebuhr and Paul Ramsey: Idealist and Pragmatic Christians on Politics, Philosophy, Religion, and War, (2010)
• Castellin, Luca G. Il realista delle distanze. Reinhold Niebuhr e la politica internazionale, Rubbettino, Soveria Mannelli (2014)
• Chen, Liang. „From a Christian Socialist to a Christian Realist: Reinhold Niebuhr and the Soviet Union, 1930—1945“^{[недоступне посилання з квітня 2019]}. Ph.D. dissertation, Department of History, National University of Singapore, 2007.
• Chambers, Whittaker [ 8 лютого 2011 у Wayback Machine.]. „Faith for a Lenten Age“ [ 11 травня 2011 у Wayback Machine.], Time [ 23 серпня 2013 у Wayback Machine.] (March 8, 1948)
• Craig, Campbell. „The New Meaning of Modern War in the Thought of Reinhold Niebuhr“, Journal of the History of Ideas» 1992 53(4): 687—701 JSTOR 2709944
• Crouter, Richard. Reinhold Niebuhr: On Politics, Religion, and Christian Faith (2010).
• Davies, David Richard. Reinhold Niebuhr: Prophet from America (1945) 94 pages; full text online
• Diggins, John Patrick. Why Niebuhr Now? (2011). 152 pp. Engages the question of why politicians and social commentators have returned to Niebuhr now.
• Doenecke, Justus D. «Reinhold Niebuhr and his Critics: The Interventionist Controversy in World War II», Anglican and Episcopal History 1995 64(4): 459—481. 0896-8039, by a leading conservative historian
• Dorrien, Gary. The Making of American Liberal Theology: Idealism, Realism, and Modernity 1900—1950 (2003) excerpt and text search [ 1 листопада 2020 у Wayback Machine.]
• Edwards, Mark Thomas. The Right of the Protestant Left: God's Totalitarianism (2012) [1]
• Fackre, Gabriel (2011). (вид. 3rd). Wm. B. Eerdmans. Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 2 червня 2016., short introduction
• Fox, Richard Wightman. «Niebuhr, Reinhold» in American National Biography Online Feb. 2000, very good starting point
• Fox, Richard Wightman. Reinhold Niebuhr: A Biography, (1985). 325 pp., the standard scholarly biography; a well-researched, fair, and engaging treatment of Niebuhr's theological and political work that emphasizes his skill in working with scripture and in interpreting human nature and the human condition. online review [ 24 серпня 2013 у Wayback Machine.]
• Harland, Gordon. The Thought of Reinhold Niebuhr (1960) online edition [ 16 березня 2011 у Wayback Machine.]
• Harries, Richard, and Stephen Platten, eds. Reinhold Niebuhr and Contemporary Politics (2010)
• Hofmann, Hans. The Theology of Reinhold Niebuhr (1956)
• Inboden, William C (2014). The Prophetic Conflict: Reinhold Niebuhr, Christian Realism, and World War II. Diplomatic History. 38 (1): 49—82. doi:10.1093/dh/dht089. online review [ 29 квітня 2014 у Wayback Machine.]
• Kegley, Charles W., and Robert W. Bretall, eds. Reinhold Niebuhr: His Religious, Social, and Political Thought, (1956) 486pp 20 essays by scholars and reply by Niebuhr; online edition
• Jackson, Kenneth T. (1992) The Ku Klux Klan in the City, 1915—1930 [ 29 травня 2016 у Wayback Machine.], Oxford University Press, 1967 (reprinted 1992)
• Kennealy, Peter (1985) «History, Politics, and the Sense of Sin: The Case of Reinhold Niebuhr», In Athanasios Moulakis (ed.), The Promise of History: Essays in Political Philosophy, W. De Gruyter. Offers a systematic and analytic account of the central categories of Niebuhr's political theology and philosophy of history.
• Lovin, Robin. «Reinhold Niebuhr in Contemporary Scholarship: A Review Essay», Journal of Religious Ethics 31 (Winter, 2003), 489—505
• McCann, Dennis. Christian Realism and Liberation Theology (1981).
• Merkley, Paul. Reinhold Niebuhr: A Political Account (1975),
• Meyer, Donald B. The Protestant Search for Political Realism, 1919—1941 (1960).
• Novak, Michael. «Father of Neoconservatives: Nowadays, the Truest Disciples of the Liberal Theologian Reinhold Niebuhr Are Conservatives», National Review, Vol. 44, May 11, 1992 online edition, sees Niebuhr as a conservative
• Patton Howard G. Reinhold Niebuhr (1977)
• Rice, Daniel F. Reinhold Niebuhr and John Dewey: An American Odyssey, (1993). 358 pp.
• Rice, Daniel F., ed. Reinhold Niebuhr Revisited: Engagements with an American Original (2009), old liberals still claim him (link inactive as of 12 Sept 2013.)
• Rice, Daniel F. Reinhold Niebuhr and His Circle of Influence (Cambridge University Press; 2012) 280 pages; his interactions with , , , , Hans J. Morgenthau, , and
• Rosenthal, Joel H. Righteous Realists: Political Realism, Responsible Power, and American Culture in the Nuclear Age, (1991). 191 pp. Compares Niebuhr with Hans J. Morgenthau, , George F. Kennan, and
• Smith, David L. A Handbook of Contemporary Theology (1992), ch 2. a Fundamentalist view of Niebuhr
• Warren, Heather A. Theologians of a New World Order: Reinhold Niebuhr and the Christian Realists, 1920—1948, (1997). 199 pp.

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Bennett J. C. Encyclopædia Britannica
   d:Track:Q5375741
3. SNAC — 2010.
   d:Track:Q29861311
4. LIBRIS — 2012.
   d:Track:Q1798125
5. CONOR.Sl
   d:Track:Q16744133
6. . www.adaction.org (англ.). Архів оригіналу за 18 грудня 2017. Процитовано 1 травня 2017.
7. . www.religion-online.org. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 1 травня 2017.
8. . 2 квітня 2015. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 1 травня 2017.
9. . people.bu.edu. Архів оригіналу за 7 травня 2017. Процитовано 1 травня 2017.
10. Stone, Ronald H. (1 січня 1992). Professor Reinhold Niebuhr: A Mentor to the Twentieth Century (англ.). Westminster John Knox Press. ISBN .
11. (англ.). Архів оригіналу за 19 березня 2017. Процитовано 5 травня 2017.
12. Rice Reinhold Niebuhr and John Dewey: An American Odyssey, (1993), page 146.
13. Rice, Reinhold Niebuhr and John Dewey pages 43–58.
14. Brooks, David (26 квітня 2007). . The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 19 травня 2017. Процитовано 1 травня 2017.
15. . Hoover Institution (англ.). Архів оригіналу за 30 вересня 2019. Процитовано 1 травня 2017.
16. Urquhart, Brian. . The New York Review of Books. Архів оригіналу за 20 жовтня 2017. Процитовано 1 травня 2017.
17. . 10 березня 2013. Архів оригіналу за 10 березня 2013. Процитовано 1 травня 2017.
18. . 21 вересня 2013. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 1 травня 2017.
19. . 21 вересня 2013. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 1 травня 2017.
20. Smith, Jordan Michael (17 жовтня 2011). . Slate (амер.). ISSN 1091-2339. Архів оригіналу за 12 вересня 2018. Процитовано 1 травня 2017.

Література

• Нібур, Рейнголд // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 425. — 742 с. — 1000 екз. — ББК (87я2). — .

Посилання

• Obama's Theologian, E. J. Dionne and David Brooks debate on
• Niebuhr, Reinhold. «The Public Theology of Reinhold Niebuhr» (radio interviews )
• Reflections by Ursula Niehbuhr on the 100th anniversary of Reinhold Niebuhr's birth [ 24 травня 2013 у Wayback Machine.] Retrieved April 15, 2013
• Reinhold Niebuhr
• , Elmhurst College
• Reinhold Niebuhr Papers, (Library of Congress) [ 22 січня 2003 у Wayback Machine.]
• Рейнгольд Нібур: твори у бібліотеці (WorldCat каталог)
• «The Ironic Element in the American Situation» [ 11 червня 2010 у Wayback Machine.], an excerpt from The Irony of American History
• Reinhold Niebuhr: April 27, 1958 Interview [ 31 липня 2016 у Wayback Machine.], collection, .
• «Reinhold Niebuhr» [ 23 січня 2009 у Wayback Machine.], Time Magazine Cover (Mar. 8 1948)
• Brian Urquhart, «What You Can Learn from Reinhold Niebuhr» [ 31 березня 2009 у Wayback Machine.], The New York Review of Books
• The Niebuhr Society [ 25 грудня 2019 у Wayback Machine.]
• Jr.;, Arthur Schlesinger (22 червня 1992). . The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 2 червня 2016.
• . spider.georgetowncollege.edu. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 2 червня 2016.