У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дзюбан Іва н Феодо сійович Дзю бан 2 лютого 1923 19230202 Україна Кост

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дзюбан.

Іва́н Феодо́сійович Дзю́бан (2 лютого 1923(19230202), Україна, Костянтинівка — 2008, Київ) — український живописець і графік. Заслужений художник УРСР (1974), член НСХУ (1958).

Дзюбан Іван Феодосійович


Народження	2 лютого 1923(1923-02-02) Костянтинівка, тепер Донецька область
Смерть	2008(2008)
	Київ
Країна	УРСР → Україна
Жанр	портрет
Навчання	Київський художній інститут
Діяльність	художник
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди	Заслужений художник України

Життєпис

В своєму селі закінчив 7 класів неповно-середньої школи, 1937 року в Донецьку почав навчатися в студії при палаці культури, того ж року поступає до Луганського художнього училища.

З початком Другої світової війни працював на Маріупольському заводі ім. Ілліча. З 1943 по 1945 — в лавах Радянської армії, стрілець-автоматник та кавалерист Донського козачого кавалерійського корпусу; двічі поранений.

Після демобілізації 1947 року повернувся до Луганська, закінчив живописне відділення училища.

1955 року закінчив Київський художній інститут, навчався у В. Касіяна, І. Плещинського, М. Хмелька. В НСХУ З 1958.

Робив плакати до кінофільмів.

1968 року Дзюбан з художниками О. Вороною та Ю. Ільченком оформляє стіни підземного переходу на Хрещатику в Києві біля площі Калініна (Майдан Незалежності).

Заслужений художник УРСР — 1974. Нагороджений: орденами Червоної зірки (1945), Вітчизняної війни І ступеня (1985), медалями.

Жив та працював у Києві.

Джерела

Дзюбан Іван Феодосійович [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]

Література

Дзюбан Іван Феодосійович. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
О. В. Безкоровайна, Л. М. Гутник (2007). . Енциклопедія сучасної України (електронне видання). Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано листопад 2017.

Виноски

Наголос подано за: О. В. Безкоровайна, Л. М. Гутник (2007). . Енциклопедія сучасної України (електронне видання). Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано листопад 2017.

[1] Наголос подано за: О. В. Безкоровайна, Л. М. Гутник (2007). . Енциклопедія сучасної України (електронне видання). Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано листопад 2017.