Алі I аль Мансур араб المنصور علي بن عباس 1738 25 жовтня 1809 імам Ємену який правив у 1775 1809 роках Він належав до сі

Алі I аль-Мансур (араб. المنصور علي بن عباس‎; 1738 — 25 жовтня 1809) — імам Ємену, який правив у 1775—1809 роках. Він належав до сім'ї Касимідів, що бере своє коріння від пророка Магомета, і члени цієї сім'ї домінували в зейдитському імаматі в 1597—1962 роках.

Алі I аль-Мансур
араб. المنصور علي بن عباس‎

Імам Ємену

1775 — 1809

Попередник:

Аббас аль-Магді

Наступник:

Ахмад аль-Мутаваккіль

Народження:

1738

Смерть:

25 жовтня 1809

Національність:

Араб

Релігія:

Іслам шиїтського спрямування

Рід:

Рассіди

Батько:

Аббас аль-Магді

Медіафайли у Вікісховищі

Початок правління

Алі бен Аббас був одним з близько 20 синів імама Аббаса аль-Магді, який помер 1775 року. Під час правління свого батька він був губернатором в Санаа. Алі очолював ряд успішних військових експедицій проти воюючих, непримиренних племен. Після смерті батька він успішно затверджений на імамат, прийнявши ім'я аль-Мансур Алі. Його перші двадцять років при владі були відзначені періодичними дрібними війнами з непокірними племенами. Зокрема Сеїд по імені Ібн Ісхак (пом. 1805) з 1781 по 1785 роки очолив повстання з претензією на імамат, маючи підтримку від людей племені Архаб (англ. Arhab). Аль-Мансуру Алі I вдалося впоратися з цими кризами.

Рух ваххабітів

Події в інших частинах Аравії призвели до важких втрат для зейдитська держави після 1800 року. Релігійний рух ваххабітів швидко розвивалося в Хіджазі. Напів-незалежний правитель Абу-Аріш в Тіхамі, Шаріф Хамуд (пом. 1818), був атакований в 1803 році про-ваххабітським начальником Верхнього Асіра, носившим ім'я Абу Нукта. Зазнавши поразки в битві, Шаріф Хамуд підкорився ваххабітам. Будучи їх васалом, він взяв на себе зобов'язання розірвати відносини з аль-Мансур Алі I. Протягом наступних трьох років він завоював Тіхаму, яка була в підпорядкуванні і імама, в той час як Абу Нукта здійснював рейди на територію ще лояльну до держави зейдитів. Аль-Мансур Алі I підготував експедицію в Тіхаму в 1806 році, але так і не почав її. Це вказує на слабкість зейдитського імамату в цей час. Шаріф Хамуд, однак, посварився з ваххабітським режимом в 1808 році, а наступного року він убив Абу Нукта під час нападі.

Кінець правління

Характер аль-Мансур Алі I обговорюється серед літописців. Відомий релігійний вчений , який був його великим каді, писав сприятливо про нього, в той час як інші тексти стверджують, що аль-Мансур Алі I залишив управління своїм міністрам і зайнявся будівельною діяльністю і розпустою. З іншого боку, він вважався сміливим, щедрим і гостинним. До початку XIX століття його здібності стали здавати, і виникли інтриги при дворі в той час, як хаос панував на його землі. Візир Хасан аль-Улуф, який тримав реальну владу у Сані, був заарештований Ахмадом, сином постарілого імама аль-Мансур Алі I. Ахмед взяв на себе управління в 1808 році. Йому вдалося заспокоїти незадоволених одноплемінників, які здійснювали набіги на околиці Санаа. Коли в наступному 1809 помер аль-Мансур Алі I, його син став правителем під ім'ям Ахмад аль-Мутаваккіль.

Примітки

Husain ibn Abdullah al-Amri, The Yemen in the 18th and 19th Centuries; A Political and Intellectual History. London 1985, pp. 35-47.
R.L. Playfair, A History of Arabia Felix or Yemen. Bombay 1859, p. 127-9; Husain ibn Abdullah al-Amri, pp. 50-3.
R.B. Serjean & R. Lewcock, San'a'; An Arabian Islamic City. London 1983, стор. 87

[1] Husain ibn Abdullah al-Amri, The Yemen in the 18th and 19th Centuries; A Political and Intellectual History. London 1985, pp. 35-47.

[2] R.L. Playfair, A History of Arabia Felix or Yemen. Bombay 1859, p. 127-9; Husain ibn Abdullah al-Amri, pp. 50-3.

[3] R.B. Serjean & R. Lewcock, San'a'; An Arabian Islamic City. London 1983, стор. 87