Ґаджадзіма яп 臥蛇島 ненаселений острів з островів Токара що належать до групи островів Сацунан є частиною префектури Каґос

Ґаджадзіма (яп. 臥蛇島) — ненаселений острів з островів Токара, що належать до групи островів Сацунан, є частиною префектури Каґосіма, Японія. Острів має площу 4,07 км² і був населеним до 1970 року.

Ґаджадзіма

Острів з повітря. Copyright © National Land Image Information (Color Aerial Photographs), Ministry of Land, Infrastructure, Transport and Tourism
Географія
29°54′ пн. ш. 129°31′ сх. д. / 29.900° пн. ш. 129.517° сх. д. / 29.900; 129.517Координати: 29°54′ пн. ш. 129°31′ сх. д. / 29.900° пн. ш. 129.517° сх. д. / 29.900; 129.517
Акваторія	Східнокитайське море
Група островів	Острови Токара
Площа	4,07 км²
Країна
Японія
(Адм. одиниця)	Тошіма
Населення	0 осіб (1 жовтня 2020)
Ґаджадзіма Ґаджадзіма (Японія)

Ґаджадзіма у Вікісховищі

Географія

Ґаджадзіма лежить за 28 км на захід від Наканосіми. Острів має вулканічне походження. Протягом плейстоцену вулканічної активності не було. Всебічних геологічних досліджень не проводили. Острів має площу 4,07 км² з довжиною близько 3 км та шириною 2 км. Берегова лінія оточена скелями заввишки до 100 метрів, що робить висадку неможливою, за винятком одного місця на півдні. Найвища висота на острові — 497 метрів над рівнем моря.

Клімат острова класифікується як субтропічний, сезон дощів з травня по вересень.

Історія

Згідно з місцевим фольклором, острів був одним з притулків переможеного клану Хейке після того, як вони програли війну Ґенпей проти клану Мінамото. Острів перейшов під контроль клану Сімадзу в 1434 році. У 1450 році на острів вторглося Королівство Рюкю, він став найпівнічнішим володінням цієї країни. У 1896 році острів передали під адміністративний контроль ^[en], а з 1911 року став частиною села Тосіма, Каґосіма. Маяк добудували в 1940 році, а населення на той час становило 133 людини. У селі була початкова школа та власне судно для сполучення з іншими островами.

З 1946 по 1952 рік островом керували США у складі Тимчасового уряду Північних островів Рюкю. У 1948 році побудована середня школа, в 1961 — електростанція та водоочисна станція, а в 1966 — телефонна система. Населення економічно підтримувало промислове рибальство. Однак острів неодноразово спустошували тайфуни, особливо в 1945, 1951, 1956 і 1957 роках, що призвело до планів стосовно переселення населення або на Амамі Осіму, або на острів Кюсю в межах префектури Каґосіма. Колапс риболовлі фінансово вдарив по жителях острова й майже призвів до голоду, внаслідок чого багато жителів покинули острів. Уряд ухвалив рішення про переселення решти семи домогосподарств із загальною кількістю 28 осіб до Каґосіми в січні 1970 року. На момент евакуації 28 липня 1970 року залишалося 4 домогосподарства з 16 людьми. Однак навіть після евакуації жителів маяк залишався укомплектованим ще до квітня 1982 року.

Хоча висадка на острів заборонена для широкої громадськості, покинуті будівлі розграбували. В 1996 році уряд Японії виявив, що шестеро китайців незаконно висадилася на острові й намагалися там оселитися. Групи колишніх жителів острова відвідували острів у 2001 та 2010 роках для догляду могил своїх предків.

Джерела

. www.volcanodiscovery.com. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 22 листопада 2020.
Turnbull, Stephen. The Samurai Capture a King: Okinawa 1609. Osprey Publishing, 2009. Pp 9.

[1] . www.volcanodiscovery.com. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 22 листопада 2020.

[2] Turnbull, Stephen. The Samurai Capture a King: Okinawa 1609. Osprey Publishing, 2009. Pp 9.