Черніков Ігор Федорович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Чоловік= |Мати=

Ігор Федорович Черніков
Народився	1 січня 1931(1931-01-01) с. Піски Лохвицького району Полтавської області
Помер	9 січня 2021(2021-01-09) (90 років) м. Київ
Країна	СРСР →  Україна
Alma mater	Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка
Галузь	історія
Заклад	Інститут соціальних і економічних проблем зарубіжних країн
Вчене звання	доктор історичних наук (1985)
Науковий ступінь	професор (2006)
Науковий керівник	Андрій Ковалівський
Діти	Олена Локшина,

Ігор Федорович Черніков (нар. 1 січня 1931, с. Піски Лохвицького району Полтавської області — пом. 9 січня 2021, м. Київ) — український історик, доктор історичних наук (1985), професор (2006), дослідник історії Туреччини, українсько-турецьких взаємин, міжнародних відносин на Близькому Сході, проблем орієнталістики, лауреат (1975).

Життєпис

Ігор Черніков народився 1931 року в с. Піски на Полтавщині. Під час німецько-радянської війни разом з матір'ю, лікарем за фахом, був евакуйований до м. Андижана Узбецької РСР. Вивчав у середній школі узбецьку мову. Брав участь в обласних шкільних олімпіадах з літератури та історії. У 1949 році закінчив із срібною медаллю «За успіхи та зразкову поведінку» середню школу № 39 м. Миколаєва. У 1954 році з відзнакою закінчив факультет міжнародних відносин Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, отримавши спеціальність: «Історик — міжнародник» та «референт-перекладач».

Після закінчення вишу почав працювати вчителем історії у двох київських середніх школах. Викладав уроки нової історії зарубіжних країн англійською мовою у 8-9-х класах. З 1957 по 1960 роки навчався в аспірантурі Інституту історії Академії наук Української РСР, де вивчав турецьку мову. У 1960 році був прийнятий на посаду молодшого наукового співробітника відділу загальної історії і міжнародних відносин Інституту історії Академії наук Української РСР. Після захисту кандидатської дисертації, в 1963 році перейшов до відділу нової і новітньої історії зарубіжних країн того ж інституту науковим співробітником. У 1964 році обійняв посаду старшого наукового співробітника відділу історії країн зарубіжного Сходу Інституту історії АН УРСР.

1978 року Ігор Черніков переведений до новоствореного Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн (з 1992 р. — Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України). У 1978—1992 роках працював завідувачем відділу історії країн, що розвиваються. У 1993 році перейшов на посаду головного наукового співробітника Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, де працював до 2000 року. У 2005—2006 роках працював старшим науковим співробітником Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України, входив до складу його Вченої ради.

Помер 9 січня 2021 року у Києві.

Наукова діяльність

Кандидатську дисертацію Ігор Черніков захистив у 1962 році за темою «Радянсько-турецькі відносини 1923—1935 рр.» (науковий керівник — доктор історичних наук, професор Андрій Ковалівський), в якій значна увага приділялась українсько-турецьким взаєминам. Офіційним опонентом був тодішній патріарх радянської туркології — доктор історичних наук, професор Орест Міллер (1901—1973). Докторську дисертацію «Радянсько-турецькі відносини у 1934—1972 рр.» було захищено 1985 року.

Наукові інтереси

Дослідник історії республіканської Туреччини та діяльності її засновника і будівничого Мустафи Кемаля Ататюрка, українсько-турецьких взаємин, міжнародних відносин на Близькому і Середньому Сході, актуальних проблем орієнталістики.

Брав активну участь у науковому житті відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України Інституту історії України НАН України. Стояв біля витоків розбудови Інституту сходознавства Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України.

Наукові праці

До творчого доробку вченого належать близько 230 наукових і науково-популярних праць, опублікованих в Україні, РФ, Туреччині, Франції, Великій Британії, Румунії. Зокрема, Ігор Черніков є автором 5 індивідуальних монографій, керівником авторського колективу, відповідальним редактором і співавтором 12 колективних монографій.

Брав участь, виступав з доповідями і повідомленнями на міжнародних наукових форумах:

• колоквіумі «Стамбул — центр розвитку культур балканських, середземноморських, східних і слов'янських народів» (Стамбул, Туреччина, жовтень 1973 p.);
• IV конгресі істориків-балканістів (Анкара, Туреччина, серпень 1979 p.);
• симпозіумі ЮНЕСКО «Ататюрк — засновник Турецької республіканської держави» (Париж, Франція, грудень 1981 p.);

Під час наукового відрядження до Босфорського університету Стамбула у жовтні 1983 p. прочитав лекці. «60-річчя українсько-турецького договору про дружбу і братерство від 2 січня 1922 р.»

Був співголовою міжнародного семінару, організованого Інститутом орієнталістики Чехословацької Академії наук у Празі з Інститутом соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР (жовтень 1988). Відвідував щомісячні орієнталістичні семінари у кабінеті-бібліотеці імені академіка В. О. Гордлевського (1876—1956) Інституту сходознавства AH СРСР (Москва, 1978), сходознавчі читання академіка А. Ю. Кримського (1871—1942), міжнародні наукові конференції у Києві (протягом 2003—2012 pp.).

Брав активну участь у підготовці збірника наукових статей пам'яті доктора історичних наук, професора С. М. Пархомчука «Проблеми балканістики, сходознавства та міжнародних відносин» (Київ, 2007), енциклопедичного словника-довідника «Україна в міжнародних відносинах» (Київ, 2009—2016, вип. 1–6), був членом редколегії і виступав рецензентом міжвідомчого збірника наукових праць «Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки».

Член спеціалізованих учених рад Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАНУ.

Основні праці

• Радянсько-турецькі відносини в 1923—1935 рр. Київ, 1962
• Турецька Республіка в 50—60-ті роки ХХ ст.: З історії зовнішньої політики. Київ, 1967
• В интересах мира и добрососедства (о советско-турецких отношениях в 1935—1970 гг.). К., 1977
• Economie politique du Kemalisme. В кн.: Atatürk: Fondateur de la Turquie modern. Paris, 1984 (у співавт.)
• Об исследованиях А. Е. Крымского по туркологии (20-е гг.). Москва: «Восток», 1992, № 1
• Мустафа-Кемаль Ататюрк — великий будівничий республіканської Туреччини. «Східний світ», 2001, № 2
• З історії становлення й розвитку тюркології в Україні до середини 30-х років ХХ ст. «Східний світ», 2003, № 4
• Турция в ХХ веке. М., 2004 (у співавт.)
• Mustafa Kemal Atatürk ve Türkiye—Ukrayna Ilişkileri (1918—1938). «Atatürk Araştirma Merkezi Dergisi» (Ankara), 2003, Cilt 19, Sayi 55
• До розробки теми про відродження тюркології в Україні після 30-х рр. ХХ ст. «Східний світ», 2005, № 4
• Молодотурецька революція 1908 р. в Османській імперії. «Східний світ», 2009, № 1
• Феномен «турецького нейтралітету» у Другій світовій війні. «Міжнародні зв'язки України: Наукові пошуки і знахідки». Київ, 2011, вип. 20

Нагороди

• Лауреат премії АН УРСР імені Д. Мануїльського (1975).
• медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва» (1982),
• медаль «Ветеран праці» (1984)

Родина

У 1958—2008 роках був одружений, має двох дітей — дочку і сина та двох онуків. Дочка — Олена Локшина — доктор педагогічних наук, професор, завідувачка відділом у Національній Академії педагогічних наук України. Син — Федір Черніков — фахівець інформаційних технологій. Онука — Юлія Локшина — магістр Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Онук — Максим Черніков — учень Київського ліцею.

Література

• Про присудження премії імені Д. З. Мануїльського. «Вісник АН УРСР», 1975, № 6
• Милибанд С. Д. Биобиблиографический словарь отечественных востоковедов с 1917 г., вып. 2, кн. 2. Москва, 1995
• Інститут історії України НАН України: 1936—2006. Київ, 2006
• Ковальчук О. О. До 80-річчя доктора історичних наук, професора І. Ф. Чернікова. Український історичний журнал, 2011, № 4

Примітки

1. . Історична правда (ua) . Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 14 січня 2021.
2. . Архів оригіналу за 17 березня 2022. Процитовано 20 січня 2021.
3. . Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 20 січня 2021.
4. . Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 20 січня 2021.