Це тинє також Це тине чорн Cetinje Цетиње місто в Чорногорії засноване в 1482 році Історична та культурна столиця Чорног

Це́тинє, також Це́тине (чорн. Cetinje / Цетиње) — місто в Чорногорії, засноване в 1482 році. Історична та культурна столиця Чорногорії, місце перебування президента та Сербської Православної Церкви.

Цетинє
Cetinje / Цетиње


Герб	Прапор

Види Цетинє

Основні дані

42°23′00″ пн. ш. 18°55′00″ сх. д. / 42.38333° пн. ш. 18.91667° сх. д.Координати: 42°23′00″ пн. ш. 18°55′00″ сх. д. / 42.38333° пн. ш. 18.91667° сх. д.

Країна

Чорногорія

Адмінодиниця

Цетинє^[d]

Столиця для

Королівство Чорногорія, Королівство Чорногорія, Князівство Чорногорія і Цетинє^[d]

Засновано

910 км²

15 137

703 м

Рієка, Кострома, Малі-Іджеш, Сіная, Гаета, Харків, Шкодер, Велико-Тирново (6 грудня 2006), Велико-Тирново (6 грудня 2006)

Часовий пояс

GeoNames

3202641

OSM

↑2319529 ·R (Цетинє)

Поштові індекси

81250

Міська влада

Мер міста

Мілован Янкович

Вебсайт

www.cetinje.me

Мапа

Цетинє у Вікісховищі

Загальний опис

Розташоване в долині, оточеній горами, біля підніжжя гори Ловчен.

Цетинє було засновано в 1482 році князем Іваном I Црноєвичем і стало колискою чорногорської культури і одним з центрів опору зазіханням Османської імперії.

Географія

Клімат

Історія

Виникнення Цетинє було обумовлено історичними, політичними й економічними умовами XV сторіччя. Натиск турецьких завойовників змусив Івана Црноєвича, правителя Зети, перемістити столицю з укріпленого міста в нове місце — в 1475 році в , а незабаром після цього до підніжжя гори Ловчен. У 1482 році в Цетинський долині розташувався двір Црноєвичів, а двома роками пізніше було засновано Цетинський монастир, що став резиденцією митрополита Зети. Так було започатковано місто, яке отримало свою назву за річкою Цетина, що протікала долиною. Місто Цетинє стало світським і духовним центром Чорногорії.

Георгій (Джурадж) IV Црноєвич, син Івана Црноєвича, заснував тут перший друкарський двір у слов'янських країнах Балканського півострова.

Швидкий розвиток міста під владою династії Црноєвичів було перервано в кінці XV століття. У 1499 році Зета втратила незалежність і лише та її частина, яка і стала називатися власне «Чорногорія» (між та Бокою Которською), залишилася вільною.

У наступні два століття розвиток Цетинє сповільнився. У XVI—XVII століттях місто не раз піддавалося атакам турків і венеційців й іншим випробуванням. У цей період палац і монастир Црноєвичів було зруйновано. І лише в 1697 році, з встановленням влади династії Петровичів-Негошів, Цетинє знову стало розквітати.

ХІХ — ХХІ століття

Правителів Чорногорії в першу чергу займало звільнення країни і зміцнення її єдності. І ще довго вони не могли приділяти достатньо часу і коштів розбудові Цетинє. Помітного прогресу було досягнуто тільки за часів правління Петра II Петровича-Негоша. У 1838 році для нього було споруджено нову королівську резиденцію. Місто ставало все більш європейським.

У 1878 році рішенням Берлінського конгресу було визнано незалежність Чорногорії як суверенного князівства, і Цетинє стало столицею нової європейської країни. Після встановлення дипломатичних відносин у місті розташувалися закордонні посольства і консульства, для яких було побудовано красиві особняки.

За часів правління князя Ніколи I Петровича-Негоша в місті було побудовано безліч величних споруд — новий королівський палац, перший в Цетинє готель, міська лікарня тощо.

У 1910 році Чорногорію було проголошено королівством, що додало нового поштовху розвитку Цетинє. Було споруджено Будинок Уряду — символ державної влади. Проведений в тому ж році перепис показав в одній з найменших столиць світу значне зростання населення, яке досягло 5895 жителів, більшість з яких були сербами.

У період з 1878 по 1914 до Цетинє приїхало багато відомих діячів культури та освіти з інших південно-слов'янських країн. Вони внесли великий культурний вклад в життя міста.

Після Першої світової війни, коли Чорногорія увійшла до складу Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, Цетинє значно виросло територіально. Але коли після завершення Другої світової війни парламент Чорногорії 13 липня 1946 року переніс столицю в Подгорицю (Тітоград), місто зазнало затяжної кризи.

У 1975 Цетинє було нагороджено Орденом Народного героя — це аналогічно присвоєнню звання «Місто-герой» в СРСР.

У 2006 році Чорногорія знову здобула незалежність. З цього моменту починається новий період в історії міста.

Населення

Місто Цетинє є адміністративним центром громади Цетинє (Cetinje), яка за переписом 2003 року налічує 18.742 мешканця, з яких 9.603 — жінки (51,24 %), а 8.879 — чоловіки (48,76 %). У місті Цетинє проживає 15.353 мешканців, воно є єдиним містом в громаді з населенням понад 1000 мешканців. За переписом 2003 року, 90,67 % містян є чорногорцями, 4,62 % — сербами, а 4,71 % — представниками інших народностей.

Відомі особистості

У поселенні народились:

Веселин Вуйович (* 1961) — колишній чорногорський гандболіст.
Митар Мартинович (1870—1954) — чорногорський державний діяч та військовик.
Драган Хайдукович (* 1949) — чорногорський політик та вчений.

Література

Катерина Шимкевич, Анатоліій Демещук. Крах міфу про “сербську Спарту” та провал сербського світу у Чорногорії // Militarnyi, 13 травня 2022
, Рудяков П. М., Шумило В. П. та ін. Історія західних і південних слов'ян (з давніх часів до ХХ ст.) : курс лекцій : навч. посіб. для студ. іст. спец. вищ. навч. закл / за ред. В. І. Ярового. — К. : Либідь, 2001. — 628 с. — ISBN 966-06-0208-01.
Українсько-сербські культурні зв’язки XVIII сторіччя. — К. : Інститут історії України НАН України, 1993. — 126 с.

Примітки

Українська радянська енциклопедія : [у 17 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1964. — Т. 16 : Цементація — Ь. — 632 с. — С. 213—214.
Софрон Круть [Ф. Василевський]. Записки українця з побуту між полудневими слов'янами. — Львів: Друкарня Наукового Товариства ім. Шевченка під зарядом К.Беднарського, 1905. — С. 40.
Васильєва Л. Вплив суспільно-політичних змін на мовні зрушення в південнослов'янському регіоні (кінець XX-початок XXI ст.) // Мова і суспільство. — 2016. — Вип. 7. — С. 59.
. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 24 квітня 2019.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
Чорногорія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Яровий В. І. та ін., 2001.
Колибанова К. В., 1993.

Посилання

[Офіційна сторінка міста.
«Символ свободи». Чому в Цетіньє, як ніде в Чорногорії, підтримують Україну?

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Цетинє

Це незавершена стаття з географії Чорногорії.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Українська радянська енциклопедія : [у 17 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1964. — Т. 16 : Цементація — Ь. — 632 с. — С. 213—214.

[2] Софрон Круть [Ф. Василевський]. Записки українця з побуту між полудневими слов'янами. — Львів: Друкарня Наукового Товариства ім. Шевченка під зарядом К.Беднарського, 1905. — С. 40.

[3] Васильєва Л. Вплив суспільно-політичних змін на мовні зрушення в південнослов'янському регіоні (кінець XX-початок XXI ст.) // Мова і суспільство. — 2016. — Вип. 7. — С. 59.

[4] . Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 24 квітня 2019.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

[УРЕ-5] Чорногорія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

[FOOTNOTEЯровий_В._І._та_ін.2001-6] Яровий В. І. та ін., 2001.

[FOOTNOTEКолибанова_К._В.1993-7] Колибанова К. В., 1993.