Фоміни х Євге н Іва нович рос Фоминых Евгений Иванович нар 24 грудня 1906 пом 22 травня 1977 радянський військовик генер

Фоміни́х Євге́н Іва́нович (рос. Фоминых Евгений Иванович; нар. 24 грудня 1906 — пом. 22 травня 1977) — радянський військовик, генерал-лейтенант танкових військ (27.06.1945). Герой Радянського Союзу (29.05.1945).

Фоміних Євген Іванович

рос. Фоминых Евгений Иванович

Народження

24 грудня 1906
Кайданово

Смерть

22 травня 1977 (70 років)
Москва

Поховання

Ваганьковське кладовище

Країна

Приналежність

Освіта

Військова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації

Роки служби

1928–1960

Партія

КПРС

Звання

Генерал-лейтенант танкових військ

Командування

29-й танковий корпус

6-та гвардійська танкова армія

Війни / битви

Німецько-радянська війна

Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фоміних.

Біографія

Народився 24 грудня 1906 року в селі Кайданово (нині місто Дзержинськ Мінської області, Білорусь) в робітничій родині. Росіянин. Член ВКП(б) з 1925 року.

У 1914 році з родиною переїхав до міста Златоуст Челябінської області. Закінчив 6 класів залізничної школи, працював учнем слюсаря паровозного депо залізничної станції Златоуст. З 1923 року — помічник машиніста паровозу. Очолював комсомольську організацію депо. З 1926 року — секретар райкому комсомолу станції Златоуст.

У листопаді 1928 року призваний на строкову службу до лав РСЧА. Закінчив полкову школу при 11-й залізничному полку й служив молодшим командиром. У вересні 1930 року демобілізований.

У травня 1931 року вступив до Саратовської бронетанкової школи, яку закінчив у 1932 році. Залишений командиром навчального взводу при школі.

У листопаді 1935 року направлений на навчання й у 1941 році закінчив інженерний факультет Військової академії механізації і моторизації РСЧА імені Й. В. Сталіна.

З травня 1941 року — командир батальйону важких танків 45-го танкового полку 23-ї танкової дивізії 12-го механізованого корпусу Прибалтійського особливого військового округу (ПрибОВО).

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Брав участь в прикордонних боях на Північно-Західному фронті, де 12-й мехкорпус було розбито німецькими військами. З серпня 1941 року — командир танкового батальйону 56-го танкового полку на новгородському напрямку. У критичний момент перейняв на себе командування полком. Наприкінці серпня 1941 року через важку хворобу направлений на лікування до шпиталю.

Після одужання, з грудня 1941 року — викладач тактики 2-го Харківського танкового училища.

З квітня 1942 року — старший помічник начальника штабу 25-ї танкової бригади Західного фронту. Брав участь у Ржевсько-Сичовській операції. У серпні 1942 року поранений, перебував у шпиталі. З жовтня 1942 року — начальник штабу 25-ї танкової бригади.

З листопада 1942 року — командир 12-го окремого гвардійського танкового полку прорива.

З березня 1943 по березень 1944 року — начальник штабу, з 19 квітня 1944 року — виконувач обов'язків командира, з липня 1944 року — командир 29-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії на Степовому й 2-му Українському фронтах. Брав участь в боях на Курській дузі, Бєлгородсько-Харківській, Кіровоградській, Корсунь-Шевченківській, Умансько-Ботошанській наступальних операціях. 11 березня 1944 року присвоєно військове звання «генерал-майор танкових військ».

З 10 листопада 1944 року й до кінця війни — командир 3-ї гвардійської армії на 1-му Білоруському та 1-му Українському фронтах. Брав участь в Вісло-Одерській, Нижньо-Сілезькій та Берлінській операціях.

З липня 1945 по січень 1947 року — командир 25-ї танкової дивізії (переформаваниої з 25-го танкового корпусу) в складі Центральної групи військ.

У 1948 році з відзнакою і золотою медаллю закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова.

З січня 1949 року — командуючий бронетанковими і механізованими військами Закавказького військового округу.

З березня 1953 року — 1-й заступник начальника Військової академії бронетанкових військ.

З лютого 1958 року — командувач 6-ї гвардійської танкової армії. Обирався депутатом Верховної Ради Української РСР 5-го склакання (1959—1963).

З вересня 1960 року — в запасі. Мешкав у Москві. Помер 22 травня 1977 року. Похований на Ваганьковському цвинтарі.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 травня 1945 року за успішне керівництво військами, особисту мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками генерал-майорові танкових військ Фоміних Євгену Івановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 6699).

Нагороджений двома орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденом Кутузова 1-го ступеня, двома орденами Суворова 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями, іноземними нагородами.

Пам'ять

Ім'ям генерала Є. І. Фоміних названо вулицю в місті Дзержинськ Мінської області (Білорусь).

Посилання

Біографія Є. І. Фоміних на сайті «Герои страны» (рос.)